Всім привіт!
Дедалі більше росіян скаржаться на те, що західні ЗМІ «не є незалежними». Як не дивно, можу лише погодитись. Так, вони контролюються – насамперед комерційними інтересами, а потім уже приватними уподобаннями. Втім, думаю, я торкнуся цієї теми окремо: не хочу вас зараз стомлювати.
ПОВІТРЯНА ВІЙНА
Судячи з повідомлень з окупованого Росією Криму, українські Су-24 успішно пережили 4 удари «Кинжалами» по своїй базі у Старокостянтинові 26 липня. Вчора вони завдали комплексного удару мостами через Вірменськ і Чонгар, що з’єднують Крим з материковою Україною. Повідомляється, що обидва були пошкоджені. Точний розмір збитків залишається незрозумілим, але повідомлення в соціальних мережах вказують на шість попадань мостом Чонгар та припинення дорожнього руху на обох дорогах. Якщо українці направили проти них шість «Storm Shadow», для цього знадобиться щонайменше три Су-24М. Сиваський залізничний міст (поруч із Чонгарським мостом) атаці не піддавався.
Докладніше про цю тему (і різні російські заяви та звіти) у зведенні найближчими днями….
Автодорожній Керченський міст на ремонті, але залізничний міст продовжує працювати.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Щодо мало повідомлень про бої за останні два-три дні: погана погода, схоже, обмежує активність з обох боків. Були й неприємні переживання – також з обох боків.
Сватове…. Як і раніше, не маю джерел з перших рук у цьому районі, але судячи з повідомлень у соціальних мережах, те, що росіяни називають «карамзинівським наступом», завершено. Принаймні та частина їх операцій, яка була прив’язана до конкретного району (див.: район на захід від Карамзінівки). Зараз їхні офіцери зайняті тим, що хвалиться, як вони розпочали атаку 20 липня — це добре, бо означає, що з того часу вони не спрямовували свої війська на нові атаки в цьому місці.
Відповідно, потім, за їхніми словами, росіяни оточили та знищили слабкий заслін української 15-ї механізованої на підході до річки Жеребець (за їхніми словами: вирізали всіх поранених, яких знайшли); втрати росіян, за їхніми словами, склали «всього кілька поранених внаслідок кулеметного вогню та протипіхотних мін»; а потім росіяни нібито збудували там понтонний міст. При цьому геолоковані дані цього «просування» за фактом закінчуються на під’їздах до Серхівки та Новоєгорівки… Але це не має значення, розумієте? Важливо те, що всі задіяні російські війська — штатний персонал і мобіки — діяли героїчно, зв’язок був відмінним, і т.д. Не дивно, що за фактом лінія фронту залишилася на річці Жеребець.
….думаючи про це, маю зізнатися, я трохи заплутався, коли ті ж росіяни спочатку хвалилися захопленням прапора 25-ї механізованої бригади ЗСУ, при тому, що, наскільки я знаю, вони весь час вели бої на північному фланзі 66-ї механізованої. Але хто я такий, щоб ставити під сумнів заяви росіян….
Т-72 2-й ОМСБр десь у районі річки Жеребець
Бахмут….Північ… Ходять чутки, що ЗСУ перебували у процесі штурму позицій БАРС-29 та ПВК «Потік» (належить «Газпрому») десь на північний схід від Соледара, доки не зіпсувалася погода. Після цього жодних повідомлень не було.
Бахмут… Південь… поки не знаю про кого саме йдеться, але приблизно 27 липня або близько того, якісь українські частини там були дуже, дуже… дуже недобрими по відношенню до кадировців. Розбили як мінімум роту, а може й більшу частину батальйону, дозволивши лише 50 тим, хто вижив бігти вгору залізницею у напрямку Досвідченого (між тим залізниця також є лінією фронту). Як негарно вийшло: кадировці приїхали в Україну розважатися, вбиваючи, грабуючи, розстрілюючи і грабуючи одночасно – а ці українські наволочі вже 17 місяців не тільки чинять опір, або просто відстрілюються, а й убивають їх…
Таким чином, росіяни ввели 1307 МСП, щоб стабілізувати лінію фронту.
В іншому місці в цьому районі: літаючі герої ВКС залишаються такими ж професійними, як і раніше: як і раніше, атакують два понтонні мости на північ від Курдюмівки, північна половина якої знаходиться під контролем України. Я не вдаватимуся до подробиць, але, як уже згадувалося кілька днів тому, ЗСУ відчувають себе досить комфортно, щоб вивести деякі зі своїх підрозділів із зони бойових дій, але: не говоріть про це російським…
Південь Запорізької області
Старомайорське-Старомлинівка… господи… це складно…. спробую із заходу на схід:
— Російська 71-а МСП, мабуть, все ще тримається у південній частині Приютного, але тим часом ЗСУ перебувають у процесі оточення як цього села, так і довколишнього Степового. Тим більше, що будь-яка артилерія, яку росіяни привозять для підтримки військ на передовій, постійно знищується артилерією ЗСУ… ось чому, у свою чергу, росіяни розгорнули у цьому районі не менше трьох оперативних груп «Ланцет»… детальніше про це найближчими днями…
— Те, що залишилося від російського 60-го ОМСБр, досі тримається на півдні Урожайного за підтримки батальйону «Каскад». На південь росіяни стягнули 136 ОМСБр і 218 ТР в район Старомлинівки і намагаються реорганізувати те, що залишилося від 247 полку ВДВ.
Роботино… Власне, тут є щось подібне до «найважливішого» оновлення на сьогодні. Як повідомлялося, 27 липня ЗСУ прорвалися в районі на схід від Роботино. Повинен зізнатися, вкрай скептично поставився до всіх початкових російських повідомлень про битву, що відбулася. Цього разу: надто скептично.
Справа в тому, що ця українська операція була далеко не бездоганною, і я й досі не знаю, чому. Мій висновок полягає в тому, що план ЗСУ полягав у тому, щоб просуватися в шаховому порядку: проштовхнутися з 47-ї механізованої повз Роботино, і наздогнати 118-у механізовану на схід від нього, щоб убезпечити фланг, а потім дві додаткові бригади, щоб убезпечити далі фланг на схід.
План розпочався добре: протягом приблизно 2-3 днів артилерійської та безпілотної підготовки ЗСУ знищили понад 20 артилерійських знарядь ВРРФ у районі південніше від зони атаки (у тому числі численні САУ МСТА-С та «Акація»). І ось, коли почалася атака, реакції російської артилерії не було. Однак потім справи пішли погано, і я поки не знаю чому — я ж чув як мінімум три різні версії:
- Версія 1: Командир 118-ї механізованої отримав підтвердження, що або а) є російські укріплення в пагорбах прямо на схід від Роботино, або б) два російські укріплення, які знаходяться прямо на шляху його наступу, були захоплені. Чого ще не було за фактом. Таким чином, він наказав своїй частині наступати.
- Версія 2: Відбулася явна помилка в комунікації та 118-та механізована атакувала раніше 47-ї, а не навпаки, як передбачав план ….
- Версія 3: ….або артилерійська група 118-й, або 44-а артбригада схибили, тому що не пустили димові снаряди для прикриття наступу 118-й…
Так чи інакше, головна рота 118-ї натрапила на два російські укріплення і зупинилася майже над ними, все ще сидячи на своїх машинах. Те, що зупинка була поганою ідеєю, стало зрозуміло, коли війська почали виходити з машин і були вражені ПТРК 1430-ї МСР, 45-ї СПБ і 810-ї бригади морської піхоти, які закріпилися на пагорбі над Роботино. Плюс РПГ-29 російської піхоти, що окопалася попереду, а потім Ланцети….
Результат: 4-5 підбитих Т-72, близько 13-15 БМП і БТР, і майже вся рота або вбита, або поранена, або взята в полон (мабуть, включаючи майора, який командував цією атакою). Ось що тоді російські пропагандисти піднесли як атаку 100 танками, з яких 50 знищено.
Звичайно, відразу після цього 47-та механізована зачистила цей пагорб, знищивши 1430-й МСП і відкинувши його разом з бійцями спецназу, що вижили, і 810-го полку морської піхоти назад у Новопрокопівку. Більше того, на східному фланзі цієї атаки 15-а Кара-Дазька бригада і бригада НГ «Азов» потім так сильно вдарили по 70-й МСР у Новопокровці та її околицях, що ті, хто вижив, втекли у Вербове скаржитися на некомпетентність командира.
Але через втрату 118-ї бригади це була піррова перемога… Я проаналізую це нижче докладніше.
Кам’янське-Лобкове… щось відбувається у цьому районі, але що саме ніхто не скаже. Єдине, у чому я впевнений, так це в тому, що українці перебувають (чи були?) у Млині і «дуже близько» до Лугового (тобто перестали підкріплювати провал у вигляді протирання через Жереб’янки), і що я бачив їх відео пересування в тил росіян далеко на південь. Хоча не впевнений, що це було зроблено нещодавно.
******
Слідкував за декількома онлайн-дискусіями про причини втрат 118-ї механізованої на схід від Роботино. Деякі звинувачують генералів ЗСУ та відсутність у них організації на рівні дивізії; інші звинувачують недосвідчених командирів бригад та батальйонів; треті — відсутність розвідки; потім деякі бачать причину в необачному натиску, або відсутність димових снарядів, або нездатності їх розгорнути. Є ті, які скаржаться на те, що насправді є «дрібними тактичними помилками» (наприклад, необхідність розчищати траншеї поспіхом, просто для прикладу)… Чимало (включаючи мене) тих, хто вимагає відповідальності. Справді, тут я не можу не помітити, що досі ЗСУ не можуть знайти винних у втраті майже всієї Херсонської області та більшої частини Запорізької області у перші дні війни (що спричинило те, що ЗСУ тепер доводиться зазнавати втрат при спробі деокупувати ці ж райони). Таким чином, я не очікую, що у ЗСУ знайдуть винуватця втрат 118-ї механізованої… І це дуже, дуже погано: офіцери, які облажалися, мають відповідати за свої помилки. Якщо є якісь сумніви, перевірте, що армія та флот США робили зі своїми некомпетентними офіцерами під час Другої світової війни. Потім порівняйте їхню кадрову політику у всіх наступних конфліктах – результат той самий, що й у Другій світовій війні…
Чому я так вважаю?
Тому що мій власний досвід показує, що причини втрат 118-ї дещо з усього перерахованого вище. Проте фундаментальна причина така: масове розширення надто короткий час.
Майте на увазі, що за останні 17 місяців ЗСУ збільшили як мінімум у шість разів загальну чисельність військ як мінімум подвоїли, а то й потроїли загальну чисельність своїх бригад і, можливо, вп’ятеро збільшили чисельність батальйонів. Таке розширення також потребує величезної кількості офіцерів. Та й у ЗСУ просто немає необхідної кількості офіцерів із потрібною кваліфікацією, навичками та перевіреними здібностями. Зважаючи на все, через брак кваліфікованих офіцерів ЗСУ, як і раніше, не хочуть притягувати їх до відповідальності.
Так ось, мені довелося бачити подібне розширення у двох «деяких інших, хоч і дуже схожих секторах» ще у 1990-х роках, і я можу сказати лише одне: вибачте, ви не знайдете необхідних офіцерів так просто. Не має значення, який рівень чи звання, і неважливо, у якій країні, у військовому чи цивільному житті (якщо розглядати громадянське життя: просто замініть «офіцерів» на «менеджерів»): це займе «роки».
Навпаки: у такій ситуації слід очікувати некомпетентність і збої в комунікації (плюс інтриги, що випливають із цього) майже скрізь, де б там не було — що, я думаю, також є причиною того, що ЗСУ не мають дивізійного рівня управління та організації: на невелику кількість досвідчених генералів (див.: тих, хто керує п’ятьма великими територіальними командуваннями) припадає безліч недосвідчених полковників, підполковників, майорів та капітанів, призначених командувати великою кількістю новостворених бригад, батальйонів та рот.
Можна навчати людей скільки завгодно, але більшість просто не може вчитися досить швидко і змушена вчитися на практиці. Що у збройних силах на війні означає одне: вони навчаються, відправляючи на смерть своїх підлеглих.
При цьому багато хто ніколи нічого не навчається. Їх можна скільки завгодно тренувати, але вони не змінять те, як вони командують, і тим більше, як вони спілкуються – чи то з начальством, чи то з підлеглими. Насправді вирішальним питанням щодо цього є вік аналізованих офіцерів. Дозвольте мені пояснити це докладніше….
У такій ієрархічній організації, як будь-яка військова організація, основи цієї проблеми мають системний і часто відверто догматичний характер. Наприклад: крім звання, що традиційно «вирішує» у військовій справі є вік. Зазвичай суперечка між двома офіцерами одного рангу вирішується на користь того, хто старший. Це йде аж до новобранців: старший у кімнаті зазвичай призначається командиром загону.
На мій досвід, це величезна помилка: єдине, що дійсно має значення, називається «заслуги». За фактом – це «якість»; якість засвоєння уроків, якість розуміння тактичної та оперативної обстановки, якість командування, якість демонстрації навичок практично і т.д.
Без сумніву, я упереджений у цьому відношенні. Ще в 1990-х я був приголомшений, коли комусь із «вищої командної ланки» спала на думку ідея призначити мене, якому тоді було близько 20 років, для навчання великих груп ветеранів середнього віку, а також кількох майбутніх високорангових військових. Але, коли я згадую про це зараз, є один урок із того досвіду, який залишається актуальним і до сьогодні: молоді люди без досвіду швидше й краще навчаються, ніж ветерани, яким, по суті, доводиться вчитися заново.
Тому що старі звички вмирають дуже повільно.
Таким чином, мій висновок відносно простий: ЗСУ доведеться «щось робити» щодо того, як вони підбирають і як навчають своїх офіцерів. І якщо НАТО збирається запропонувати будь-яку допомогу в цьому відношенні (поки що не чув про те, щоб НАТО проводило «спеціальну» підготовку офіцерів середньої ланки ЗСУ), то йому доведеться отримувати власні уроки і долати деякі труднощі та свої догми.
Зрозуміло лише одне: призначати людей лише тому, що вони старші, або мали в минулому якусь військову підготовку, або вищу громадянську освіту, або подібні причини, безумовно, неправильно. Вибирайте молодих, які процвітають: вони хочуть використати шанс і продемонструвати свої навички, які вони також швидше набувають. І в них набагато більше витривалості у цьому, ніж у будь-якої людини середнього віку: щоразу, коли ви сумніваєтеся, пам’ятаєте, що Олександр Македонський «завоював (відомий еллінам) світ» у віці 18–23 років.
