Привіт усім! У відповідь на мої зведення за минулі вихідні, а також на попередні огляди виникло кілька цікавих питань, тому дозвольте мені на них відповісти.
***
1.) Чому росіяни змушують свої ударні БПЛА «Шахед» літати на відносно низькій висоті?
Насправді, для більшості своїх польотів у глиб українського повітряного простору російські «Шахеди» запрограмовані на польоти на висоті 500–1000 метрів. Хороший приклад був зображений на відео, з якого взято цей скріншот, де МіГ-29 (або F-16?) атакує один із них ракетою класу «повітря-повітря» — і це на висоті понад 500 метрів (скоріше 700–1000 м). :
Однак, як і крилаті ракети, «Шахеди» знижуються до нижчих висот, коли наближаються до своїх цілей. В інших випадках вони змінюють висоту польоту залежно від того, якою є їх фактична місія (зокрема, щоб скласти карту української IADS») і з якими засобами ППО, за очікуваннями росіян, вони зіткнуться над обраними районами України.
***
2.) Чому ви вважаєте, що PSU збили свій власний F-16? Що сталося із системою IFF? Адже це неможливо, щоб будь-який командир PSU спочатку не зміг ідентифікувати F-16 своїм радаром раннього попередження/спостереження, а потім і своїм радаром управління вогнем. F-16, мабуть, зіткнувся із землею , адже тільки ідіоти летять у зону ППО з вимкненими транспондерами IFF тощо, і т.д., тощо.
Напевно, мені слід було зробити «спеціальну статтю» лише з цієї теми. Вибачте, що турбую багатьох тут, але ви, можливо, захочете перечитати останнє з моїх питань і відповідей від 25 серпня 2024 року , щоб краще зрозуміти основи того, що буде далі (і навіть у цьому випадку, як завжди, я «занадто спрощуватиму» » багато речей, напевно викликавши критику з боку «пуристів високих технологій»).
Суть у тому, що для відповіді на всі ці питання необхідно говорити не лише про техніку, а й про доктрину та тактику, тобто про процедури та організацію українських інтегрованих систем протиповітряної оборони.
A) Перше важливе питання – це «правила ведення бойових дій».
Ґрунтуючись на доктринальних процедурах, Правила застосування збройної сили є чимось на кшталт «закону», за яким діє кожна військова служба. Серед іншого правила ведення бойових дій інструктують кожного окремого натискача на курок (операторів ЗРК та льотчиків-винищувачів), за яких умов їм дається дозвіл відкривати вогонь, а коли ні. Це має особливе значення щодо PSU, зокрема щодо IFF.
Наприклад:
— Якщо RoEs скажуть: «Відкрити вогонь по всьому, що літає», то оператори ЗРК та льотчики-винищувачі буквально відкриватимуть вогонь по всьому, що літає. Без попередньої перевірки системи «свій-чужий».
— Але якщо Правила поведінки кажуть: «у жодному разі не відкривайте вогонь по об’єктах з відповіддю «невідомо» від системи «свій-чужий», то і зенітники, і льотчики-винищувачі не мають дозволу відкривати вогонь по будь-яких літальних апаратах, відповідачу системи «свій-чужий» яких відповідає «невідомо» (незалежно від причини, через яку це відбувається).
…і потім, «звичайно», існує від 5 до 15 різних інших варіантів для RoEs… і потім є варіант для операторів SAM, варіант для льотчиків-винищувачів і ще один для льотчиків-вертольотчиків… і кожен із цих варіантів може змінюватись (і часто змінюється) на щоденній основі.
Б) Наступне питання стосується розподілу як RoE, так і IFF-кодів.
По суті, в сучасних PSU (як і в сучасних VKS) як будь-які зміни в RoEs, так і будь-які IFF коди поширюються по всіх підрозділах за допомогою інтранета, що використовується для міжвидового зв’язку. В останньому випадку відповідне повідомлення (зазвичай під назвою «Order of Battle Emission») містить інформацію про те, який код IFF і яка частота повинні використовуватися з якого моменту часу і до якого моменту часу або протягом наступних XY годин, днів або ще чогось. або.
Ця інтрамережа зазвичай використовує провідний зв’язок і, таким чином, теоретично її неможливо заглушити. І, Order of Battle Emissions, як передбачається, досягає всіх радіолокаційних станцій і всіх вогневих підрозділів (приблизно в один і той самий час).
«Однак»… у бойових умовах можливі збої передачі даних; деякі підрозділи могли вийти з ладу, не підключитися вчасно до інтрамережі і, таким чином, не отримати нові правила поведінки або новий набір кодів «свій-чужий»; або, можливо, вони одержують те чи інше, але не вчасно; або екіпаж забуває ввести новий код у свою систему і т.д., і т.п.
…а потім трапляється так, що екіпажі відкривають вогонь на розсуд свого командира — іноді відповідно до Правил ведення бойових дій, а іноді ні…
Якщо є сумніви, перевірте, як КВІР збив рейс 752 «Міжнародних авіаліній України» недалеко від Тегерана в січні 2020 року: підрозділ Tor/SA-15, що розглядається, перемістився на нову позицію за кілька годин до цього, потім отримав розклад польотів цивільних авіалайнерів з найближчого міжнародного аеропорту (воно залежало від нього, оскільки у нього не було сучасного IFF-запитувача для радара; тобто воно було несумісне з тим, що встановлено, наприклад, на останніх B737), а потім командир батареї не зміг зв’язатися зі своїм начальником вирішальний момент часу… а авіалайнер відставав від графіка на одну годину…
Діючи відповідно до Правил застосування зброї, отриманих ним до здійснення дій, і не маючи можливості перевірити систему впізнавання «свій-чужий» того, що виявилося авіалайнером, що відставає від графіка на годину, командир батареї прийняв рішення відкрити вогонь — і вбив 176 мирних. жителів.
C) Економія часу для прискорення реакції.
1.) через наявність десятків «прецедентів» (тобто різні збройні сили, які ненавмисно збивають свої власні літаки або цивільні літаки і т. д.), і
2.) оскільки сучасна повітряна війна — це надзвичайно динамічна дисципліна, де буквально «кожна секунда має значення» (інакше не можна сподіватися перехопити такі штуки, як «Іскандери», «Циркони», Х-22 і т.д.),
багато дій PSU по SAM виконуються із SAM-системами, встановленими в «автоматичному» режимі. По суті, на основі RoEs оператори встановлюють систему і потім контролюють її роботу, тоді як система сама по собі вражає цілі (часто при цьому взаємодіючи з іншими системами SAM, які також встановлені в «автоматичному» режимі). Оператори втручаються лише у разі виникнення будь-якого збою.
Один із методів економії часу в кожному випадку – зробити питання перевірки IFF зайвим. Теоретично це також обіцяє зробити речі з можливими помилками, пов’язаними з IFF, «простіше».
Таким чином PSU працюють так, що створюють «зони відповідальності». Наприклад: «ця зона тільки для операцій SAM», «це тільки для винищувачів», «це тільки для гелікоптерів» і т. д. Така робота організується за допомогою RoE: наприклад, майже напевно є RoE, дійсні для всіх в PSU, що у разі російського ракетного удару «зона в радіусі 50 км навколо Києва є безпольотною зоною, зона в радіусі 30 км навколо Одеси є безпольотною зоною, зона в радіусі 40 км навколо Івано-Франківська є безпольотною зоною» і т.д. на картах та картах, що надаються всім, хто має значення (включаючи як операторів SAM, так і льотні екіпажі).
Відповідно, скажімо, між 00:00 та 15:30 за місцевим часом 26 серпня жоден із літаків F-16, МіГ-29 або Су-27 ПГУ (і нічого іншого, що літає та належить PSU, армійській авіації чи морській авіації) не повинен був літати десь у межах цих безпольотних зон.
D) А тепер виникає проблема з використанням IFF-транспондерів винищувачами PSU.
Як правило, використання прийомовідповідачів «свій-чужий» (тобто питання про те, чи повинні вони бути повністю відключені, переведені в пасивний режим (передача сигналів тільки на запит запитувачів «свій-чужий», встановлених на наземних радарах або на інших літаки) або включені і, таким чином, переведені в активний режим (передача сигналів постійно)), регулюється Правилами експлуатації літака.
«Однак»: річ у тому, що льотчики-винищувачі не люблять використовувати IFF-транспондери.
Чому?
Тому що однією з головних проблем під час бойової операції винищувача є те, що під бойовим стресом пілот/екіпаж може забути вимкнути свій IFF транспондер або встановити його в пасивний режим. У них так багато справ під час керування літаком, що це може легко статися. І якщо вони забувають це зробити, а IFF-транспондер встановлюється в «активний» режим, він весь час розкриває місцезнаходження літака противнику (якщо не якимось іншим способом, то як «невідома» відповідь) – і це незалежно від того, чи відстежується чи він радаром противника чи ні .
Чому?
Тому що, хоча вони й встановлені на радарах і працюють спільно з радарами (чи то наземні, чи встановлені на винищувачах), системи IFF все одно є окремими системами. Ось чому говорять про «первинні» та «вторинні» радари. По суті «вторинний» радар працює за допомогою IFF-запитувачів (встановлених у радарах) та IFF-транспондерів (або інших видів маяків), встановлених на літаках; «первинний» — це «радар» у класичному сенсі. Це означає: навіть якщо радар вимкнений, IFF-запитувач все одно фактично забезпечує ту ж саму «радарну картину» — всі літаки, що ним відстежуються, мають свої IFF-транспондери, встановлені в активному або пасивному режимі, але не вимкнені.
Навпаки : також через бойовий стрес пілоти часто забувають включити свої транспондери «свій-чужий» або перевести їх у «пасивний» режим — зворотним шляхом на базу, коли вони майже напевно знову увійдуть до зони, захищеної дружніми ЗРК.
Зрештою, є додаткові «ситуації, що виникають у запалі бою». Скажімо, пілот F-16 дотримується RoEs, діє над позначеною зоною (і, таким чином, за межами безпольотної зони), летить у літаку з вимкненим транспондером IFF та отримує вектор перехоплення (по радіо або каналу передачі даних). Летить туди, виявляє Shahed або Kh-101, що наближається, вступає в бій, збиває його. Потім він отримує інший вектор перехоплення, летить туди, входить у бій, збиває його. Потім ще один вектор перехоплення тощо.
….і чим частіше це відбувається, тим менше пілот все ще усвідомлює ситуацію, тоді як все більше адреналіну заповнює його організм… і тому, у якийсь момент часу, і після – можливо – промаху за метою з першої спроби, переконаний , що він потрапить у ціль з другою, він має на меті прямо в безпольотну зону, посилено захищену власними ЗРК, повністю налаштованими на «автоматичний режим»… і з вимкненим відповідачем «свій-чужий», тим самим позбавляючи власні системи ЗРК можливості розпізнати літак як «дружній»…
Це вже траплялося тисячі разів під час Другої світової війни (якраз тоді льотчики залітали до зони, захищеної дружньою зенітною артилерією). Це траплялося і з арабами, і з ізраїльтянами під час їхніх взаємних воєн тощо. буд. Це траплялося з американцями та британцями над Іраком у 2002 році тощо.
….і: це відбувається набагато частіше, ніж «він просто врізався в землю»…
У випадку з PSU F-16, збитим 26 серпня, кажуть, що пілот збив три Shahed, а потім пішов за четвертим, а потім контакт був втрачений. Тепер, цей свербіж у моєму мізинці і досвід перехресної перевірки різних більш ранніх заяв PSU про російські літаки та ракети, збиті їх винищувачами, кажуть мені, що це пояснення може легко виявитися черговою «купою нісенітниці», запущеною штаб-квартирою у Вінниці ( чи то для самовихваляння або з метою піару). Однак це також може бути правдою: особливо з огляду на певні «традиції» льотчиків-винищувачів PSU (чи потрібно мені нагадувати про це, коли вони колекціонують дорожні знаки з повітрозабірниками Су-27 або заявляють, що російських Іл-76 ніколи їх не було, і т.д. . д.?).
У такому разі ситуація має бути вже прояснена – і не повинно бути жодних проблем із офіційною заявою PSU у стилі «Підполковник Місь не активував свій IFF-транспондер при вході до безпольотної зони». Так, звичайно, багато хто не зрозуміє, про що мова, деякі вважають це «ганьбою» і «образою пам’яті великого льотчика» і чимось ще. Але холодний факт: лайно трапляється. Так само і з найкращими льотчиками. І коли лайно трапляється у військових польотах (зазвичай через те, що люди порушують RoEs чи інші процедури), люди гинуть. 100%.
Альтернативна версія?… Ну, враховуючи, як мовчать PSU про цей випадок – помилка могла статися десь в іншому місці, і «наземна фракція ППО» служби вбила когось із «літаючої фракції». Як «перераховано» вище, може бути багато різних причин для цього.
Що б це не було: вкрай важливо провести розслідування швидко, рішуче, нещадно та об’єктивно, з’ясувати причини та діяти відповідним чином (саме тому, наприклад, перше, що зробило НАСА після краху одного зі своїх космічних апаратів, — це заблокувало відповідальний центр управління). щоб ніхто не міг приховати жодних доказів).
Потім необхідно інформувати громадськість (зрозуміло, не розкриваючи делікатних подробиць). Мовчати чи оголошувати про розслідування, а потім замітати під килим – що, мабуть, є одним із «популярних методів роботи» у подібних випадках в Україні (і особливо в PSU) – це найгірше, що можна зробити.
Діючи так, як це робили PSU досі, можна з упевненістю сказати: ніхто нічого не зможе навчитися на таких помилках, і вони, напевно, повторюватимуться.
***
3.) Україна успадкувала від СРСР великі запаси радянських ФАБ-бомб. Це правда? Чому українці не роблять своїх УМПК?
Кілька тижнів тому я вже звертався до цього питання. По суті: так, звісно, Україна успадкувала великі запаси ФАБ. Можна стверджувати, що багато з них (разом із сотнями ЗРК та мільйонами тонн артилерійських боєприпасів) було знищено під час диверсій на трьох великих українських складах боєприпасів ще у 2017-2020 роках. Багато інших було знищено, коли росіяни націлилися склади боєприпасів на авіабазах PSU у перші дні війни.
Але їх все одно залишилося багато… І так, Україна могла б легко «назад розробити» комплекти УМПК…
…АЛЕ…
Для того, щоб УМПК спрацювали — пролетіли понад 60-70 км до мети — їх необхідно випускати з висот 9000-12000 метрів і на великих (дозвукових) швидкостях. Тобто літак-носій повинен летіти високо, у зоні прямої видимості радарів противника (та інших засобів виявлення).
Росіяни можуть це зробити, тому що PSU не має SAM, які можуть протистояти на таких відстанях. Скажімо: 60-70 км до лінії фронту з російської сторони, плюс близько 70 км до лінії фронту з української сторони. Дальнобійніші українські SAM не можуть бути розгорнуті ближче до лінії фронту без того, щоб їх негайно не виявили російські БПЛА і не націлили на них «Іскандери»…
Іншими словами: Україна не має ЗРК для боротьби з Су-24, Су-34 та УМПК на дальності, на якій її ЗРК могли б залишатися в безпеці від російських БПЛА та «Іскандерів-М».
Це не повинно означати, що PSU не намагаються: раз-по-раз вони кидають вперед то одну, то іншу зі своїх вогневих одиниць, на відстань 20 або навіть менше кілометрів від лінії фронту. Вони включаються, випускають кілька ракет… хоча деякі з таких «засід ППО» ефективні, принаймні, для ураження Су-34, що наближаються, дальність така, що навіть гіперзвуковим ракетам, таким як PAC-2 і 3, потрібно «кілька хвилин», щоб наблизитися до своїх цілей. Це залишає російським засобам радіоелектронної розвідки достатньо часу, щоб запобігти своїм екіпажам…)
Крім того, українці не можуть відбивати такі атаки за допомогою власних перехоплювачів, оскільки їх F-16, МіГ-29 та Су-27 не мають ракет класу «повітря-повітря» достатньої дальності.
Супутнє питання було приблизно таким: чи можуть PSU почати збивати UMPK, що наближаються?
І ця відповідь позитивна: так, можуть. Їх насправді легко виявити. Однак, холодний факт полягає в тому, що PSU фактично витратили всі свої довоєнні запаси SAM, в той час як Захід постачає так мало IRIST-T, NASAMS, Aspide/Spada/RIM-7 Sea Sparrows, HAWK, S-125/SA- 3 і т. д., що PSU просто не можуть дозволити собі збивати вхідні UMPK у тих кількостях, в яких вони використовуються: ці ракети потрібні їм для оборони великих міст та промислових об’єктів. Спробуйте уявити витрати на SAM, якщо PSU почне збивати 90-150 плануючих бомб на день: за нинішніх темпів західних поставок (і виробництва такими компаніями, як Raytheon) Україна залишиться без SAM протягом одного тижня (максимум).
Підсумок: росіяни можуть продовжувати бомбардувати українців з УМПК скільки завгодно.
У свою чергу, звичайно, так, українці могли б спробувати зробити те саме, АЛЕ: росіяни мають перевагу в повітрі над лінією фронту. Це означає: їхні далекобійні ЗРК і перехоплювачі, озброєні такими далекобійними ракетами класу «повітря-повітря», як Р-37М, див. на висоті 9000+ метрів. Справді, як можна простежити цієї весни та влітку, принаймні раз на місяць російські збивають навіть МіГ-29 та/або Су-27, що наближаються на вкрай малих висотах, щоб запустити JDAM та HAMMER.
Ось чому «простий зворотний інжиніринг UMPK» ніколи не спрацює.
В ідеалі… зараз я збираюся «відійти від теми» і перейти до чогось, що я досі досліджую…
В ідеалі PSU оснастили свої F-16 або Су-27 балістичними ракетами повітряного базування з дальністю близько 200 км. Щось легше і просунуте, ніж російський «Кинжал». Щось подібне до того, що ізраїльтяни регулярно розгортають для ударів по КВІР/Хезболлі в Сирії, навіть в Ірані, наприклад. При цьому сотнями. На жаль, через некомпетентність адміністрації у Києві та велике втручання місцевої та іноземної олігархії (див.: «долі ринку»), український оборонний сектор, який міг би штампувати таку зброю, цього не робить. Хоча такі підприємства, як конгломерат «Артем-Промінь», могли б ще два роки тому (як мінімум, якщо не раніше) налагодити виробництво ЗРК більшої дальності, керованих ракет класу «повітря-повітря» з активним самонаведенням, що перевершують за потужністю російські Р- 77, тактичних балістичних ракет і ще маси всяких штучок, вони простоюють, буквально збираючи по 15-20 Р-360 «Нептун» на рік… А Зеленський та всі можливі експерти їм пояснюють, що жодного фінансування вони не отримають, якщо не стануть прибутковими.
Як такі українські корпорації можуть стати прибутковими, якщо їх не фінансують, щоб вони могли сплатити дослідження та розробки, а потім не платять за запуск виробництва, щоб вони могли розпочати заробляти гроші…?
Підказка з цього приводу: ось чому коли якийсь уряд замовляє науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи та/або виробництво певної системи озброєння, контракти зазвичай передбачають 50% авансовий платіж, а загальна вартість завжди розраховується таким чином, щоб залучене підприємство завжди напевно отримувало не менше 10% прибутку, якщо не більше.
….і в цей момент я додам ще трохи «бонусного аналізу», якщо ви не заперечуєте.
Прямо зараз, найкраще, на що ми всі можемо сподіватися щодо результату цієї війни, це те, що український «нерегулярний оборонний сектор» — той самий, який запустив виробництво сотень тисяч FPV на рік (і тим часом виробляє тисячі БПЛА, що підривають російський енергетичний сектор останні кілька днів) — продовжить зростати. Масово . Досі це було можливо передусім тому, що цей сектор функціонував «поза парасолькою некомпетентності» Міністерства оборони та щупалець різних олігархів. Звичайно, ініціатива підтримується українським Генштабом, але такі проекти як «Армія дронів» (і подібні до них) фінансувалися Міністерством цифрової трансформації: люди «раніше» запускали стартапи у своїх гаражах, а потім керували бізнесом «партизанським способом», так би мовити.
На жаль, «ракетобудування» та «партизанський/нерегулярний оборонний сектор» прямо несумісні: ракетобудування вимагає великих підприємств з величезними дослідницькими відділами та великих інвестицій… виробництво високоякісних ракетних двигунів потребує великого досвіду, спеціальних інструментів та виключно якісного управління… все це, боюся, несумісне і з адміністрацією Зеленського: вона наполягає на «миттєвих результатах» — іноді заради збереження своєї популярності, іноді заради збереження свого становища серед усіх можливих ідіотів на Заході тощо.
Більше того, адміністрація Зеленського, схоже, прагне повторити всі можливі західні помилки щодо відсутності далекоглядності та стратегії (точно таку ж поведінку можна спостерігати в різних країнах, які приєдналися до ЄС за останні 10-20 років, до речі). Відповідно, для цих людей практично неможливо зрозуміти важливість «інвестицій», які у свою чергу потім призводять до «зростання», «доходу» (через систему ефективного оподаткування, наприклад) та «прибутку» – 2, 3, 5 або більше років по тому.
Через це, і хоча водночас є десятки невеликих українських підприємств, які успішно застосовують високоефективні модифікації до всіх видів озброєння, яке постачає Захід (а також до ЗРК, як це очевидно з деяких нещодавніх збитих російських Су-25, кількох вертольотів і особливо розвідувальних БПЛА), їх загальна ефективність залишається обмеженою. По суті, люди, про яких йдеться, спочатку повинні вкласти свої власні гроші , свій власний час , свою власну роботу , а потім бути щасливими, щоб знайти польових командирів (батальйонних та бригадних командирів), які мають необхідну свободу для таких рішень, а потім довіряти їм достатньо, щоб дозволити спробувати. Це потім призводить до «надто малого» (наприклад: 2-4 модифікованих знаряддя Стріла-10/SA-13) і — у разі успіху — застосовується на основі «батальйону чи бригади за раз». Тому що залучені люди просто не мають коштів зробити більше, тоді як Міністерство оборони навіть не звертає на це уваги.
Сподіваюся, ви витримали все це читання та знайшли в цьому хоч якусь користь.
