Перш ніж продовжити, дозвольте мені помітити, що… це найкращі новини, які я отримував з України за останні тижні (якщо не місяці): станом на вчорашній день, 11:00 за місцевим часом, ЗСУ не лише вдалося повністю очистити Куп’янськ від усіх російських військ, а й повністю відвоювати район «болот» на північ від міста. Тобто ВРРФ не вдалося створити там якийсь опорний пункт.
Звісно, росіяни все ще наступають, і вони мають плацдарм на південь від річки Гнилися. Тож ситуація ще може змінитися. Але зараз: «ситуація під контролем».
***
Ось чому я «відчуваю себе вільним» відповісти на запитання кількох читачів, які запитували щось на кшталт: «Чи не час йти з Курська?», «Чи було помилкою наступати на Курськ?» тощо.
Чесно та щиро (як завжди) — уявлення не маю. Справа не тільки в тому, що я не маю уяви, необхідної для представлення альтернатив, але вони просто не відбулися, і тому я вважаю безглуздим обговорювати їх «детально».
Тим не менш, на основі того, що на даний момент відомо про адміністрацію Зеленського та її спосіб прийняття рішень, можна вивести чимало плюсів та мінусів.
Почнемо з того, що ще у лютому-березні 2022 року Зеленський створив Ставку. Не плутайте це позначення з назвою колишнього російського/радянського вищого командування збройних сил: у випадку України це орган, що включає президента, його найближчих радників (на зразок Єрмака, якого широко описують як людину, яка найбільше впливає на Зеленського), кількох міністрів або колишніх міністрів, а також вищих командувачів усіх військових та силових структур (і принаймні до липня цього року: двох колишніх вищих командувачів).
Внутрішні справи Ставки важко оцінити, оскільки публікується мало офіційних заяв. Визначено лише те, що Зеленський завжди має останнє слово (і регулярно звільняє старих та/або призначає нових членів), але принаймні номінальна мета Ставки вирішувати, що «Україна» збирається робити далі у цій війні. Якщо говорити сутнісно: Ставка відповідає за прийняття рішень на стратегічному рівні.
Рішення Ставки потім передаються до Генштабу, який відповідає за втілення (номінально) «політичних» рішень у військову реальність.
Отже, про що саме «вони» (читай: члени Ставки на чолі із Зеленським) думали, коли віддавали наказ про наступ у Курській області РФ?
Для мене це зовсім не зрозуміло. Звісно, у нас є пояснення Сирського (як головком ЗСУ, Сирський є членом Ставки), що ця операція була спрямована на «попередження» якогось російського наступу в Сумській області України. У нас є й інші пояснення, включаючи одне про захоплення російської території як угоду для переговорів або доказ того, що «червоні лінії» Путіна — це блеф і т.д. Знову ж таки, я не є членом Ставки і не спілкуюся ні з ким хто їм є, і, звичайно, як сказав мій колега в приватному чаті кілька місяців тому: мені легко робити висновки і робити їх публічними (тобто базікати). Факт у тому, що я не знаю. Я можу тільки зробити висновок, що жодне з офіційно опублікованих пояснень не має для мене особливого сенсу.
Наприклад: я не бачив жодних доказів того, що росіяни готують якийсь наступ у Сумській області, як стверджує Сирський . Враховуючи, що війська ЗСУ, що увійшли до Курської області в серпні, зіткнулися лише з двома слабкими полками прикордонників, які контролювали ФСБ, і одним полком мотострільців… Ну, це не схоже на те, що там була якась «велика концентрація російських військ», «що чекають просування до Сум».
Можливо, пояснення з «посіюванням паніки», висловлене іншими , може здатися «правдоподібнішим». Однак, оскільки Система Путіна повністю контролює російські ЗМІ і, отже, громадськість, не можна не дійти невтішного висновку, що тільки люди, які страждають від кількох дуже серйозних ілюзій, можуть очікувати, що «вся Росія запанікує» через «кілька українських танків у Суджі» . Навіть якби ЗСУ дійсно вдалося дійти до Курська (що досить малоймовірно, враховуючи всі логістичні обмеження): я сумніваюся, що це дуже змінило б ситуацію. Навпаки, відколи про українське проникнення стало відомо громадськості «там», росіяни більш ніж щасливі отримувати постійну порцію повідомлень про «колосальні українські втрати».
Усі, кого я знаю, цим цілком задоволені.
Зрештою, пояснення з розряду «примусити росіян вивести війська з України для захисту Курська» — хоча воно й цілком логічно (і згадувалося мною теж, принаймні, двічі-тричі): ну, це мала бути робота СБУ та ГУР знати — заздалегідь, тобто. е. до початку операції, якщо операція, швидше за все, матиме такі наслідки. Для цього їм довелося б «підрахувати» резерви ВРРФ і проконтролювати їхнє розгортання, а потім доповісти про свої висновки — що, по суті, є їхньою «рутинною роботою». Це дозволило б зробити висновки на кшталт: «так, у МО РФ напевно виведуть значні контингенти військ з України для захисту Курська» або «ні, цього не станеться».
Чи зробили вони це, навіть чи звернулася Ставка до них за порадою: неясно. Можливо, це зробила українська розвідка, можливо, ні; можливо, вона надто зайнята всіма іншими – часто «досить безглуздими» – завданнями, поставленими їй Ставкою (на кшталт метушні в Судані та Сирії з метою піару). І навіть якщо це так, можливо, Зеленський/Ставка просто проігнорували їхні доповіді – як це регулярно роблять багато зомбі-ідіотів на «Заході»… Прямо зараз немає способу дізнатися (і, я впевнений, «після війни» буде «мільярд» пояснень від всіх залучених персонажів, кожен із яких звинуватить когось іншого).
До того ж – і оцінюючи те, що я почув від російських джерел, і мої власні висновки ( написані ще у березні ) – я знаю, що після їхнього досвіду спроби захопити Сумську область у лютому-березні 2022 року, навіть російське МО та Генштаб не були настільки безглузді, щоб думати про те, щоб спробувати зробити це знову. Тому що ця операція стала не лише плачевним провалом, який коштував їм маси двох (+) їхніх «найкращих» армій (як з погляду військ, так і техніки; якщо є сумніви щодо цього, не можу не рекомендувати почитати такі матеріали, як « Війна в Україні. Том 2» і «Війна в Україні . , командуванням та зв’язком – у горбисті місцевості східної Сумщини. Повітряно-космічним силам (ВКС) Росії вже не важко тримати Суми під тиском за допомогою плануючих бомб. Решту роблять БМ-30.
Підсумок: «росіяни», яких я знаю, «цілком гаразд» з тим, що все залишається так, як було до серпня цього року. І вони задоволені тим, як, на їхню думку, справи відтоді. Вони не бачать сенсу витрачати час і ресурси в Сумах — особливо коли «бос» (Путін) одержимий існуючими адміністративними кордонами, і, таким чином, фактична мета війни (див. «План N») — це тим часом забезпечення контролю над рештою Луганської та Донецької областей у межах їх адміністративних кордонів (включаючи кілька «сентиментальних» цілей, таких як Лиман, Слов’янськ, Торецьк…)
Звичайно, тут можна стверджувати, що росіяни вже створили «прецедент» у вигляді своєї «диверсії» на півночі Харківської області на початку цього року, і що, отже, було б «логічно», якби вони спробували зробити щось подібне у Сумах . Однак саме так можемо думати «ми» тут на «Заході». З точки зору МО РФ, диверсію на півночі Харківської області було мотивовано тим, що вони «знають», що Зеленський/Ставка завжди «дуже нервують» з приводу Харкова, і, отже, ВРРФ могли б легко зв’язати там значний контингент ЗСУ, насамперед чим дістатися до своїх реальних цілей – усі з яких перебувають у Донецькій області.
Через все це я наважусь припустити, що українська операція під Курськом була мотивована «стратегією TikTok» Зеленського для цієї війни. Що вона була схожа на ту, коли він (див. «Ставка») наказав «ні кроку назад від Бахмута», хоча ніхто в DСУ не міг зрозуміти цього рішення (насправді навіть український Генштаб був досить розумний, щоб дійти висновку , що було б краще залишити Бахмут і зупинити росіян у Годинному Яру — і цьогорічні події підтвердили це).
Чому ж тоді Зеленський ухвалює такі рішення?
Як я це бачу: насамперед тому, що він очікує від «західних союзників» багато для України, чого він систематично не може і/або не бажає робити сам. вони дадуть нам достатньо зброї та боєприпасів, то нам не потрібні такі «непопулярні» рішення, як загальна мобілізація населення та економіки».
Наскільки я розумію ситуацію, це досягає таких абсурдних масштабів, що Зеленський «одержимий набиранням піар-окулярів за кожної можливості», особливо в соціальних мережах. Тому що його досвід показує, що «набирання піар-окулярів у соціальних мережах» є «доказом того, що українці можуть, якщо їм дати кошти», і «заохочує/мотивує Захід» на надання додаткової фінансової та військової допомоги.
….хоч і насправді: набір піар-окулярів у соціальних мережах мав лише тимчасовий та дуже запізнілий ефект, обмежений періодом «осінь 2022 – весна 2023». Просто тому, що «Захід» (див. Байден, плюс усі європейські «лідери», що ховаються за спідницею Байдена) все ще не може менше дбати про український суверенітет: «Захід» турбують лише короткострокові позиції його зомбі-ідіотів у опитуваннях та повернення до «звичайний бізнес» з Путіним. «Захід», який прагне серйозно підтримати Україну і допомогти їй виграти цю війну… вибачте, це зажадало б фундаментальної реформи нашого управління: прямо зараз воно не здатне реформуватися хоча б настільки, щоб протистояти всьому спонсорованому олігархією екстремізму та агнатології.
Суть у тому, що в цьому плані (а це «принаймні ймовірно») Курська операція була нічим іншим, як операцією, мотивованою піаром/політикою. Нічого іншого, особливо щодо серйозного військового значення.
У такому разі: це виявилося марним (бо «Захід» не збільшив/не прискорив надання допомоги), і: Зеленський/Ставка зараз у біді, бо просто виведення військ було б для них (тобто для «України») великою ганьбою.
На військовому рівні… при всьому бажанні, я сумніваюся, що Головком тоді сприйняв це як можливість для того, що я пояснюю за допомогою « Wildschweinjagd »: великомасштабного знищення підрозділів VSRF у маневреному бою, як ми бачили в серпні, потім у жовтні і знову в останні кілька днів. Причина, через яку я так думаю, полягає в тому, що Сирський показав себе не «провидцем», не «новатором» і не командиром, який «повнюється свіжими ідеями», нездатним вести маневрений бій, а «просто ще одним пострадянським мікро-менеджером і галасливим діячем». «Типовий командир кінця 20-го століття/початку 21-го століття», який може здійснювати «ефективне» командування, але «успішний» він тільки якщо йому дадуть XY-мільйонів артилерійських снарядів та XWZ-мільйонів солдатів.
Можна стверджувати, що на мої власні думки вплинуло те, що я випадково дізнався про те, як думають офіцери ZSU нижчої ланки. І вони справді вважають це «хорошою нагодою для Wildschweinjagd» — навіть якщо (і досить іронічно) не згодні з рішенням відправити їх до Росії (якщо є сумніви щодо цього мого висновку: ми бачили це, коли командир 80-ї бригади здався, коли йому було наказано вести свій підрозділ у цю операцію, і можемо простежити це у випадку з офіцером ; зауважте, він лише один приклад, який я випадково дізнався).
БМП-3 155-ї бригади морської піхоти ВМС РФ потрапила на відео після того, як було пошкоджено і кинуто під час однієї з останніх російських «контратак» у Курській області.
Тим не менш, якщо це був «просто Wildschweinjagd», то… ну, або він виконав своє завдання, і настав час спробувати щось інше, десь ще; або, добре, добре, тоді ЗСУ можуть залишитися там і продовжувати терзати Російську морську піхоту і ВДВ, як вони робить останні кілька днів, наприклад . в Курській області зосереджено «50 000» солдатів ВДВ і ВРРФ (можливо, також 11 000 північнокорейських солдатів, як широко стверджується)… ну, «відступити просто так» більше не є життєздатним варіантом, бо це піддасть Сумській області російському наземному наступу, а потім такому, в якому будуть задіяні «не лише звичайні натовпи піхоти», а й безліч (досі) механізованих підрозділів ВДВ.
Однак у такому разі погано оснащеним батальйонам територіальної оборони — на кшталт тих, що були розгорнуті Сирським у Курській області в серпні-вересні — там просто нема чого робити (що має бути очевидним з їхнього майже повного розвалу і важких втрат під час першого російського контрнаступу… за умови) , звичайно, що Головком і Генштаб будь-коли цікавитимуться «такими подробицями»).
Інакше кажучи: ця операція була блискучою можливістю. Наприклад, якби ВСУ мала можливість дійти до Курська — у серпні цього року, вони могли б це зробити і, таким чином, «загалом», досягти значно більшого. На жаль, обтяжені своїм нинішнім керівництвом та «підтримувані» своїми «західними союзниками» — вона не змогли цього зробити. Таким чином, тепер вони не мають вибору, окрім як «спробувати отримати найкращий можливий результат».
З цього погляду «добре», що там розміщені одні з найкращих підрозділів ЗСУ: на відміну від Ставки, Головкому та Генштабу їхні командири знають свою справу, а їхні солдати сповнені рішучості виконувати свою роботу.
