Чим далі читаєш сьогоднішній звіт Тома Купера, тим більше дратуєшся: війська рф поволі потісняють наші сили… Просто тримайте в пам‘яті перші абзаци : HIMARS і Panzerhaubitze вже в Україні …
Всім доброго ранку! [Опубліковано 27.4.2022 р. о 9.25 за Києвом].
Кажу зразу : я припиняю коментувати всілякі дезінформації, сенсації, істерику довкола Придністров’я, заяви Лаврова і стан справ із німецькими танками – словом, усе, що циркулює в офіційних та соціальних медіях упродовж останніх кількох днів. Бо це просто безглузда витрата часу й енергії : циркуляція нонсенсу, який зараз несеться довкола, в рази перевищує все, що говорилося й писалося в найгірші дні сирійської війни (а там такого було ДОФІГА!).
Тому параграфу «СТРАТЕГІЯ» сьогодні не буде : єдині речі, які зараз дійсно важать, це що українська залізниця знову працює на повній швидкості, що американські системи залпового вогню HIMARS та гаубиці M777 вже в Україні й що українці вже освоюють німецькі Panzerhaubitze 2000, які, як не надасть сама Німеччина, то надасть Італія… (До речі, німці також збираються передати 50 «Гепардів», які, що б там хто не говорив, не є «танками», а лише виготовленими у Швейцарії легкими зенітними комплексами, що оснащені спареними «ерліконівськими» гарматами калібру 35 мм., змонтованими на шасі від танка «Леопард 1», та ще й такими складними, що тренуватися на них треба таки шматок часу).
ПОВІТРЯ
Після 24-годинної перерви протягом 25 квітня, вчора [26.04 — перекл.] ПКС і ВМС росії продовжили обстріли об’єктів інфраструктури в Україні. Близько 06:50 ранку три ракети поцілили в об’єкти у Запорізькій області. Одну було збито біля Спасівки, а ще дві влучили в алюмінієвий завод (імовірно, на відео нижче показано результати того нападу), в результаті чого одну людину вбито та ще одну — поранено.
«Ефективність» російських крилатих ракет «чудово» проілюструвала атака на міст Затока в Одеській області, важливу ланку автомобільного та залізничного сполучення між південно-західною Україною та Румунією [він на фото – ред.]. Росіяни націлились на міст трьома ракетами: одна, не завдавши жодної шкоди, впала поруч, інша втрапила у воду, третя пошкодила міст. “вищєстоящіє органи” заявили, що міст «заблокований», але, за словами української влади, незабаром після цього рух відновився (хай навіть лише по одній лінії — через ремонт на залізничній колії).
Росіяни так сильно пишаються цим високоточним ударом «Калібра» по «базі боєприпасів», що ніхто не звернув уваги на відсутність «вторинних» ознак (додаткових вибухів, викликаних боєприпасами, які було підірвано влучанням).
…якась моя частина вважає, що я не повинен писати та публікувати те, що я збираюсь написати, бо протягом двох місяців війни “вищестоящіє органи” продемонстрували прекрасні навички стеження за соцмережами. Але, вибачте, не можу стриматися.
а) Незважаючи на вісім років війни, українці, здається, так і не придумали як продублювати такий важливий і вразливий об’єкт інфраструктури як міст через Дністровський лиман [міст в районі Затоки — перекл.]
б) Загалом російський «наступ крилатих ракет» починає нагадувати мені повітряний наступ Іраку проти іранської економіки в період 1986–1987 років. Всякий раз, коли іракці завдавали сильної шкоди об’єктам, що забезпечували експорт нафти на острові Харк у північній частині Перської затоки, вони змінювали фокус і націлювалися на щось інше. Або Саддам, який ніколи не розумів навіть основ керування повітряними силами, замовляв ракетний удар по одному з іранських міських центрів, відволікаючи всіх [виконавців — перекл.] від того, що насправді важить… Все це говорить про … ох-ох … військові вміння стратегічного генія й “Великого Маршала Володимира” та здатність “вишестоящіх органів” протистояти його безглуздим наказам…
…ото вже я, ото вже ті мої запитання та ідеї…
Так чи інакше, 25 квітня українці заявили про збиття трьох літаків ПКС і чотирьох більших БПЛА, а вчора один із їхніх Су-25 мав гарматним вогнем збити ПКС Су-25 на Херсонщині (укр. Су-25 несумісні з Р-73), нещодавно випливли фотографії, що підтверджують збиття Су-34 із серійним номером RF-95858. Також українці знайшли збитий під Києвом Мі-28 (цей, мабуть, був підбитий ще на початку війни).
У зв’язку із цим є принаймні три безперечні висновки:
а) Українська протиповітряна оборона залишається ефективною на полі бою;
б) після 25+ років нескінченного хайпу довкола цього типу літаків, з тих пір, як їх було продемонстровано публіці вперше на авіашоу Фарнборо, ще в, дай боже згадати, 1995–1997 рр., нині це якесь особливе задоволення спостерігати таку кількість збитих Су-34 у цій війні;
в) Ніщо так не надихає сухопутні війська, ніж можливість побачити як свої літаки, змушують ворожі тікати з поля бою. Особливо в цьому випадку… бо за повідомленнями з Донбасу російські Су-25 дійсно серйозно достають там українських військових…
БИТВА ЗА ДОНБАС
Упродовж останніх двох днів російські «розвідувальні підрозділи» [автор раніше іронізував, що вони насправді не розвідувальні, а цілком бойові – перекл.] на південь від Ізюма, які (згідно заяв українців) “були швидко зупинені”, вирушили в напрямку Пашкового, Довгенького та Великої Комишувахи. І саме після того, як їх “швидко зупинили”, вже два дні тому, 25 квітня, російська армія взяла Довгеньке та увійшла до Дібровного та Пашкового. Останнє лежить лише на 5 кілометрів північніше автотраси та залізничних шляхів, що з’єднують Барвінкове зі Слов’янськом. Не викликає сумнівів те, що українцям вдалося відновити контроль над Пашковим, можливо також виперти росіян з Дібровного, вчора, проте з огляду на… емм.. “якість” українських звітів, я чомусь не певен, що справи на цьому відрізку – дійсно добрі. Єдина російська атака у цьому районі, яку дійсно зупинили – це наступ на Заводи 25 квітня: видається так, що 93-тя механізована “поклала” іще одну колону армії рф, яка намагалася дістатися цього місця.
Росіяни, що ведуть наступ від Борової на південь дісталися північних околиць Яцьківки, – і це теж не добрі новини, зокрема через те, що їхня артилерія, схоже, вранці 26 квітня сильно вдарила по українському підрозділу, що закопався у лісі на південь від того села.
Іще однією іронією цієї війни став пошук фотографій цілих та робочих російських танків чи бойових машин піхоти: знайти їх стає щодень складнішим. На фото – БМП-1АМ (не “танк”, а бойова машина піхоти), у польових умовах ‘десь на Харківщині’.
Іронічним є також і той факт, що українці досі запевняють, що вони стримують росіян на околицях Зарічного, хоча вже цілком очевидно, що росіяни намагалися просуватися в бік Лимана, що на 15 кілометрів далі на південний захід, адже 25 квітня вони влаштували засідку одному з підрозділів української армії та захопили десь з дюжину захисників…
…гм… надання нечітких звітів про розвиток подій на полі бою ніколи не було гарною ідеєю, бо мапи говорять цілком зрозумілою мовою.
Рубіжне вже десь п’ятий день як стало полем відчайдушного бою. Однак точної інформації ми не маємо. Нижнє та Оріхове [район Золотого, Луганська область – перекл.] також зазнали жорстоких атак: схоже, армія рф там спочатку закидає українців снарядами та ракетами, тоді відправляє сепаратистів і лише опісля наступає власною піхотою. Не дивно, що українці регулярно доповідають про 10-15 атак на день. І як же чемно з боку росіян: саме в цей час Лавров ледь не в сльозах оповідає про безліч безчинств відносно росіян у Молдові та Україні. Те, як москва турбується про своїх “нужденних братів”, так зворушує… так розчулює…
Вже є підтвердження, що на північний схід від Попасної росіяни захопили те, що колись було Новотошківським – тобто руїни, які залишилися на його місці. Після двох місяців інтенсивних обстрілів, не певен, чи там тепер стоїть рівно бодай одна стіна.
Попасна – або те, що ми колись знали під цією назвою – лишається гарячою точкою: росіяни обстрілюють українські позиції з артилерії, ракетних систем та авіації – тобто всіма доступними способами, і майже безперестанно.
Росіяни тепер не просто перейшли у активний наступ на Мар’їнку, але й намагаються штурмувати Красногорівку, що на північ від неї, а також Новомихайлівку, що на південь. В цілому, так, росіяни “все ще” несамовито просуваються вперед і все ще мають успіхи – особливо на південь від Ізюма. Але не обманюйтеся: усі їхні просування – неймовірно повільні та, за своєю суттю, неістотні. У них, схоже, ніде немає “других ешелонів”, щоб розвивати будь-які незначні успіхи, які вони все ж отримують. Іще раз: я не думаю, що вони будуть спроможні досягнути бодай якоїсь значної перемоги оперативного рівня. Першою чергою, їхні оперативні дії базуються на масивних артобстрілах та авіанальотах, і, принаймні поки що, цього недостатньо: українці добре закопалися в землю, і попри те, що їхні передові загони починають виснажуватись, а їхні запаси потроху закінчуються, вони й далі тримаються.
Та все ж, варто зазначити, що забезпечення постачання та відпочинку військам на передових лініях між Рубіжним – і аж до Вугледара – поступово перетворюється на проблему для українців. Принаймні, можна із певністю казати, що руйнування залізничних шляхів на заході України, здійснені за останні два дні, швидко відчули на сході. Там українцям тепер “роблять нерви” не лише перманентні обстріли: якщо ситуацію не вдасться виправити, то відбивати російські атаки може доведеться самою лише стрілецькою зброєю – а проти танків це дещо неефективно…
Однак, я не розумію, що саме хочуть досягти усі ці [російські – ред.] атаки проти масивних українських оборонних ліній на сході. Ті самі війська можна було використати для атаки на північ чи південь від колишньої лінії розмежування – там від них могло б бути значно більше користі… але що це я зі своїми порадами…
МАРІУПОЛЬ
Оскільки путін наказав завершити наступ на Маріуполь, протягом ночі з 25 на 26 квітня, захисники «Азовсталі» нарахували 35 повітряних ударів. Частину цивільних, які переховуються в підземеллях заводу, завалило уламками, тож українські військові розпочали рятувальну операцію. Інша критична проблема — становище сотень (кажуть, понад 500) поранених: вони вимушено розміщені у великих групах та в антисанітарних умовах. Навіть доступ до чистої води є великою проблемою (бо води просто немає).
ПІВДЕНЬ
58-а загальновійськова армія прорвала українські позиції на південному сході від Запоріжжя: принаймні, вони якщо не захопили, то підійшли до Трудолюбівки, що неподалік від Оріхова [в автора саме так, але це явно помилка, між цими населеними пунктами 40 км — перекл.], та до Пологів, північніше від Молочанська [так у автора — перекл.]. Як завжди, українці заявляють, що ситуація під контролем, але це може мати дуже погані наслідки. Артилерія росіян без жодної причини, може просто тому, що її тут багато і вона має вдосталь снарядів, піддає важким обстрілам чимало населених пунктів у цьому районі: наприклад, Комишуваху накрили залпом ракет БМ-27 «Ураган».
Далі на схід… На мій великий подив, 70-а мотострілецька дивізія росіян вижила після українського обстрілу з двох боків і навіть захопила Новосілку, що біля Зеленого Поля: може, захисникам забракло снарядів?
Херсон… Ситуація тут тим часом стає абсурдною: з одного боку, українська влада не припиняє заявляти про зростання кількості російських військ, зосереджених на північ від міста, «близький» наступ російської армії на Кривий Ріг та активні розвідувальні дії ворога; а з другого, повідомляє про постійні успіхи українського наступу на Херсон, зокрема про звільнення Благодатного, Киселівки та Клапаї, атаки на Велику Олександрівку, Новодмитрівку та Білоусове. Таким чином, українці розширили собі «коридор» до Чорнобаївки, північно-західного передмістя Херсона (цікаво, що Київ не підтвердив звільнення Чорнобаївки, хоча це мало статися зо три дні тому).
Переклад — Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Ростислав Семків, Антон Шигімага
Rostyslav Semkiv
Том Купер — австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.
