Ситуація довкола Бахмута дуже складна, але не безнадійна. Соледар ще не відрізано від Бахмута; Бахмут ще не відрізано від ліній постачання. Й хоча сьогоднішній звіт Тома Купера тривожний, як у перші місяці війни, він сам пише, що відтоді ЗСУ пройшли довгий шлях вдосконалення. Отже, якщо змогли вистояти на початку, зможуть втриматись і тепер, і на тому відтинку фронту. Вірмо в міцність ЗСУ.
Всім доброго ранку! [Опубліковано 10.01 об 11.00 за Києвом].
Дехто радить мені не звітувати «про все», адже з району Соледара-Бахмута знову надходять погані новини – і, як видається, принаймні один український солдат в Бахмуті читає мої дописи.
…тим часом, я саме збирався після настання 10 січня додати заголовок «Соледарська криза»…
Вибачте, люди, в мене своя «політика»: я пишу все що знаю, про всі конфлікти, за якими стежу. І хороші новини, і погані. Виняток становить лише надто чутлива інформація. (І не переживайте: після 35 років у цьому «бізнесі» в мене досить кваліфікації, щоб відрізнити, яка інформація чутлива, а яка ні).
Більше того, я б ще зрозумів, якби росіяни стежили за моїми звітами, але якщо хтось там під Бахмутом з українського боку потребує моїх звітів, то знайте.. ех.. ситуація справді сумна.
Нагадування №1: нічого з поданого нижче не є офіційним, але все підтверджено й перехресно провірено на 1000%
Нагадування №2: війна це не жарти й не футбольний матч. Війни не виграють, публікуючи списки озброєнь, які НАТО збирається передати Україні (чи нарікаючи на це, як зараз роблять росіяни); так само не можна перемогти, ЗАМОВЧУЮЧИ інформацію про критичні ситуації та поразки. Та навіть якби війни були футбольними матчами, то ж не кожен із них закінчується так, як ми хочемо. Нічого подібного. А озброєння, яке мають доставити… так, це добре, але це справа майбутнього. А от не говорити про критичні ситуації чи поразки, чи недооцінювати проблему – це брехати самим собі. А вже коли хтось починає брехати сам собі, то далі нема про що говорити – далі не допоможуть ні патріотизм, ні бравада, ні найкращі наміри.
Просто зараз ситуація в Соледарі дуже й дуже критична. Це вкрай серйозно.
Як вже було сказано раз чи двічі за останні кілька днів, позиції ЗСУ в місті охоплені з трьох боків. Атака на південь від соляної шахти провалилася. Вчора вранці неслися чутки про відвоювання села Яковлівка [воно на схід від Соледару – перекл.]. Це було б дуже добре, але… досі немає підтвердження, а тому слід зробити висновок, що або цієї контратаки не було, або вона зазнала невдачі.
Проте це ще не все: вчора вранці росіяни атакували й захопили більшу частину Красної Гори – селища між Соледаром та Бахмутом. Станом на післяобід вони вже заявляли, що вся українська лінія фронту в цьому районі зазнала колапсу.
Утім, от що ми знаємо напевне: за добу українцям вдалося «стабілізувати» ситуацію. росіян зупинили майже перед доленосною трасою Т0513 [вона з’єднує Соледар і Бахмут з північно-західного боку – перекл.]. Ясно також, що росіяни не контролюють ні всю Красну Гору, ні все Підгородне [це також село між Соледаром та Бахмутом – перекл.]. Принаймні українські бійці з різних підрозділів усе ще там і роблять все можливе, щоб зупинити ворога.
АЛЕ… в сухому залишку росіяни тепер мають вогневий контроль за Т0513 (а вона з’єднує Бахмут із Сіверськом), а також – за трасою М03 (що йде від Бахмута до Слов’янська). А це значить, що вони можуть накрити все, що рухається тими двома дорогами.
Відповідно, головні шляхи постачання українського гарнізону в Бахмуті відрізані.
Перш ніж починати панікувати: це не означає, що весь Бахмут відрізаний. Оскільки українські підрозділи утримують Кліщівку, безпечною залишається траса Т0504, що з’єднує Бахмут із Костянтинівкою [тобто дорога на захід – перекл.].
Тому боєприпаси таки надходять у Бахмут. Але це відбувається «всього лиш» повільніше (оскільки шлях від Слов’янська через Краматорська, Дружківку та Костянтинівку довший, ніж пряма дорога зі Слов’янська в Бахмут). Ще гірше з евакуацією: тепер з Бахмута вибратися набагато важче…
Та якщо чесно, не це видається мені найбільшою проблемою. Сильніше тривожать мене кілька інших пунктів.
• 93-тя механзіована бригада три місяці утримувала одні й ті самі позиції в Соледарі майже на самоті (підсилена лише двома-трьома батальйонами тероборони). Тепер вона виснажена.
• «Горді десантники» 46-тої повітряно-десантної бригади змогли протриматися тут усього 2-3 тижні, хоча пройшли навчання у Великій Британії і десь там іще, і мали підтримку підрозділів 17-тої танкової бригади, плюс 10-тої та 128-мої гірськоштурмових, плюс (віднедавна) 3-тьої штурмової бригади, плюс двох батальйонів операторів безпілотників, значно кращої артилерії і в значно більших кількостях, ніж мала свого часу 93-тя, плюс, плюс…
• …хоча було ясно як Божий день, що після невдалих спроб узяти Бахмут фронтальними атаками росіяни будуть штурмувати місто з півночі й півдня з метою зробити якраз те, що вони роблять зараз: відрізати шляхи постачання, будь-якою ціною.
Мене також хвилює ось що: складається враження, що нинішні українські командири загнали себе в таку саму ситуацію, в якій їхні російські противники опинилися ще в жовтні: вони не можуть розвʼязати проблему, яка перед ними стоїть. Не знаю, ідеться тут про командирів бригад чи батальйонів, або про вище керівництво, але, схоже, їм не спадає нічого кращого на думку, аніж просто посилати в гарячі точки ще більше війська.
І найменше з усіх лих — але все ж неприємне — що в ці дні навіть люди, які завжди пропонували «неприкрашені звіти», дуже активно поливають мармеладом вуха й очі публіки, наголошують на героїзмі того чи того підрозділу, а не розповідають правду, яка тяжка зараз ситуація.
Гаразд, якщо читачі мене просять не описувати, які погані справи під Бахмутом, значить, їх цікавить моя думка. Що ж, легко бути розумним, коли перебуваєш за 1000 кілометрів, але: патріотизм і рішучість — штуки дуже хороші, проте щоб вирулити з цієї кризи, потрібен досвідчений і авторитетний командир, який має чітке бачення. Один командир, а не 25 і ще дрібка. Потрібне військове мислення: в армії немає місця демократії, тут має бути дисципліна, холодна голова, критичний погляд, обговорення, ідеї та рішення — не латання дірок, не брехня, не бравада, не кидання в бій елементів 25-ти різних бригад… (чесно кажучи, вже саме це — безумство, не дивно, що в російських соцмережах сміються з результатів таких рішень… див. схему наприкінці мого звіту й памʼятайте: більшість росіян свято переконані, що кожен «квадрат» — це «одна українська бригада»…).
«Ми» пройшли довгий шлях відтоді, коли мені доводилося звітувати про прориви росіян під Ізюмом, а пізніше (і це було найжахливіше) під Попасною — у квітні й травні минулого року. Тепер якість і стан ЗСУ значно кращі, ніж тоді, а стан фактично «бойовиків» (ВДВ і «ваґнера»), із яких складаються нині всрф, значно гірший. Але ніхто не очікує, що ЗСУ будуть «бігти від перемоги до перемоги, аж курітиме». Просто треба залишатися холоднокровними і робити свою роботу.
Температурний фон може допомогти зберігати холоднокровність: зараз у районі Бахмута від -10°C до -18°C (а то й нижче) уночі. Так, морози ускладнюють операції, навіть рухатися важко в таких умовах, навіть дихати. Але російським мобікам так само непереливки, їх минулими днями посилали в бій узагалі без бронежилетів, нерідко й без касок — тим часом як деякі ваґнерівці-буржуї прогулюються з приладами нічного бачення…
Зважте: низькі температури теж можуть стати шансом, адже земля промерзла…
Переклад: Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
