Якихось десять років тому бути безродним космополітом, який шукає високочолої культури в Пітері чи Москві, було дуже модним
Куди там “сільській українській культурі”! То нічого, що міфотворчістю про цю культуру з галушками і вічно п’яними кумами насаджували мюзиклами з Філіпом Кіркоровим та творчість “95 кварталу”. То дрібниці, що з українських екранів екрану витискали Ганну Безулик, Юрія Макарова і Данила Яневського. А їхнє чільне місце займали сестра Ігоря Крутого із Москви, Няня Віка і манірне не абищо Сергій Сосєдов. Соромно за все це з висоти років. Еге ж?
“Все лучшее не у нас”. Говорили самі собі і наївній аудиторії численні креакли: співаки, художники, телеведучі і продюсери. Я взагалі дивуюсь, як із такою потужною русифікацією і знеціненням ідентичності — ми відгребли 2014 рік. Видряпали нашу свободу на останньому подиху. Але ми дуже добрі і наївні — і цим користуються зайди із Російської Федерації, які прагнуть заробляти на нашій незрілості. І паралельно розказувати, які українці нікчеми без ментора із Москви.
Ви, певно, в курсі щодо скандалу з маркетологом, уже екс-маркетологом Славою Баранським, який пішов на концерт Васі Басти. І під впливом трьох коктейлів і гордощів за тухлий російський реп — розказав, як “сельскую тупость победит только народ, кладущий болт на ценности села”. А ще “зачем вам Моргенштерн, если есть сельская “Плине кача”. Все це відбулося на платформі Facebook.
Так привозний спеціаліст із Ульяновська Російської Федерації намагався на прикладі російської депресивної клоаки розповісти нам, як виглядає справжня прогресивна міська культура. То нічого, що наші Кривий Ріг і навіть Горлівка до окупації — виглядають просто Шанхаєм і Мумбаї у порівнянні з Ульяновськом. Зі свіжих звітів РФ про стан справ у місті:
“Ульяновск, где проживает 624 тысячи человек, входит в число городов России с наиболее сильно загрязненным воздухом из-за превышения предельно допустимой концентрации по таким компонентам, как оксид азота, пыль, фенол, формальдегид. Наибольшее число страдающих легочными заболеваниями детей проживает в Заволжском районе Ульяновска. Если не решить проблему с загрязнением воздуха от гаражных производств, мы можем получить больное поколение детей”.
За запитами у Google лідирує “кодирование от алкоголизма ульяновск”, “женский алкоголизм ульяновск”, “лечение алкоголизма в православном центре ульяновск”. За кількістю смертей жінок від алкоголізму на рік — Ульяновськ прямо вражає. Понад 300 жінок від 20 до 59 років вмирає від русской водки.
Це я до чого? Що не вихідцям депресивної провінції РФ, не Славі Баранському, який утік з рідного краю на ситі і гостинні до гастарбайтерів українські землі — розповідати про наші вишиванки, нашу історію і “Плине кача2 — наш символ героїзму і боротьби за нашу українську незалежність до останнього подиху.
Вибачте, але подібної “міської культури”, яку нам активно нав’язують отакі зайди — у нас вистачало в своїх Сніжному, Лутугіно і Єнакієво. Які і до війни були депресивним прикладом, як не можна жити, аби стати здоровим, успішним, і не спитись в 50. Такою культурою — спричиненою репресіями радянської влади і штучним переселенням справжніх радянських пролетарів із осердя РФ — треба не пишатися. Все це потребує ретельного викорчовування.
Ось, що пише мені контрольне для оцінки Ульяновська і імпортованих звідти спеціалістів знайома із українського Чернігова: “Колись давно мої колеги їздили у бізнесових справах в оцей Ульяновськ. Я тоді співпрацювала з компанією, яка займається виробництвом обладнання для випуску пластикових пляшок. Так колеги їздили туди робити пуско-налагоджувальні роботи. Повертались з цього російського міста додому вельми у роздумах. Діра і алкоголіки — єдині епітети, якими вони нагороджували Ульянівськ. В підсумку, туди ніхто не хотів їздити, надто все депресивне”
До чого це я? Якихось десять років тому безродним космополітом, який повчав всіх цих українців у хатах-мазанках, як правильно жити в сучасному світі, було дуже модно. Можна було ржати над патріотичними ходами, маршами вишиванок, українським паспортом, українською мовою, де таке смішне “ге”. Прогресивний спеціаліст був зобов’язаний морщити писок при згадці про політичні відмінності України і Росії. А вся ця провінційність Києва, де нема “Сноба”, “Медузы” і “Гаража” тебе просто добивала.
А далі стався 2014-ий, коли відгрібати почали усі. Незалежно від того, якою мовою говорять. Ти ба — умовно російськомовним Харкову і Одесі довелось йти на фізичний опір. Коли місцеві прогресивні розумашки з російськими озброєними товаришами прагнули організувати там “народні республіки” за взірцем Луганська і Донецька. Бо бачте — “Россия не заканчивается нигде, где есть русский язык”.
І так поступово рік за роком у нас намальовуються нові стандарти публічної поведінки. Ти — ескортниця? Стули пельку, якщо ти бачиш марш вишиванок у Харкові. Ви дві тупі курки з Дружковки — вивчіть правила мандрівок із дітьми за кордон, а не кидайте паспорти в кущі заради тіктоку. Ти майбутній педагог і матюкаєш українську мову, бо тяжко писати курсову? Тоді не прикривайся вагітністю, якщо отримала потужний осуд своїх сторізів в інстаграмі.
Окремо всі ці правила стосуються численних SMMників, креативних контор і маркетологів, де у нас вагон і кравчучка малоросів. Або імпортованих ватних спеціалістів із Росії та республіки Білорусь, які з висоти свого урбаністичного Вітєбска і Ульяновська розкажуть тут селянам із Ніжина, Бердичева, Чернігова як бути “городским и модным”. І культурним, бо що ви ото знаєте і вмієте зі своїми багатостолітнім досвідом міської культури. Що нам модним і молодіжним ваші князі, козацькі полки і Оноре де Бальзак?! Я взагалі вражена, що на позиції маркетологів і численних креаклів беруть людей, які в дупля не ріжуть, хто такі українці і що є їхнім культурним осердям.
Кожен “понаєхавший” прихильник Лукашенка і Путіна має запам’ятати істину — якщо вже так хочеться прийти на ситі і гостинні українські міста. Нас не цікавить експертиза нашої історії і культури від людей, є профі в лаптях, тюрі і низці гібридних воєн по всьому світу. Якщо ви — локальний малорос, який уже страшно стомився від війни і тільки чекаєте, аби можна було регулярно їздити до друзів у Пітер, бо всі ми “євреї, геї, росіяни” — то ваша думка теж нас не цікавить. Найкраще не висловлюватися на тему армії, мови і політики у своїх плюшевих піжамах. Щоб наступного дня у тих же піжамах з менш пафосним писком не довелось записувати публічне вибачення.
Є речі священні для кожного українця. Наша мова рятує нас від інвазивного колорадського впливу Моргенштерна і Ольги Бузової. Наші вишиванки — предмет гордощів і аналог німецького дірндла і норвезького бунаду. Чому європейцям не влом носити свій одяг на свята, до церкви, культурний фестиваль? А у нас обов’язково потрібно вислухати думку експерта по вишиванкам із Ульяновска? Чому він взагалі дозволяє собі відкривати рота про “Плине кача”? Цей твір є недоторканим для будь-якого кривого слова — після того, як тисячі Героїв проводили під нього в останню путь.
На щастя, публічні лящі і помордаси стають звичкою і приносять перші плоди. Недоблогери лишаються без рекламних контрактів. Ватні розкішниці змушені соромитися в тіктоках — записуючи відео про надмір емоцій і повагу до історії нашої країни. Маркетолог Слава Баранскій був публічно випиляний із посади в жирній продуктовій конторі. На щастя, тамтешнє керівництво почуло, що краще мінус один ватник, аніж тисячі клієнтів підуть в сусідні супермаркети.
Коли ватник Слава божився і плакався потім у Facebook, що публічні сторіз він писав для себе і його заяви про “Плине кача” були просто жартом для близьких — він виглядав як розмазана тюря на асфальті. Все це сталось тому, що у нас з’явилась нова міська культура — “хочеш жити в Україні — стули пельку, зайдо! Або — чемодан, вокзал, Росія”. І ця сучасна ментальність мені подобається — не вмерли у нас лицарі і козаки з гострими шаблями.
