Бізнесмен та співвласник «Квартал 95» Тімур Міндіч може стати фігурантом розслідування ФБР щодо відмивання коштів на Одеському припортовому заводі. Справа пов’язана з колишнім співвласником ОПЗ та українськими правоохоронними органами.
Видання зазначає, що декілька місяців тому отримало інформацію від впливових джерел у американському істеблішменті про те, що Тімур Міндіч може стати фігурантом офіційного розслідування ФБР. Воно може стосуватися відмивання коштів.
«У розслідуванні, окрім самого Міндіча, фігурують також кілька людей і компаній. Зокрема, предметом дослідження американських правоохоронців, як переконують співрозмовники, стали офшорна компанія з Британських Віргінських островів, компанія з британською реєстрацією та чоловік на прізвисько Sugarman», — йдеться в матеріалі.
У квітні 2023 року НАБУ оголосило в розшук підозрюваних у розкраданні коштів на ОПЗ. Один із них, Олександр Горбуненко, за кілька днів до вторгнення РФ виїхав до США, де отримав тимчасовий захист як біженець.
У квітні 2025 року, після звернення НАБУ, у США проти Горбуненка порушили кримінальну справу. Під час спроби вилетіти до Дубая його затримали в аеропорту. Представники НАБУ та САП намагалися провести допит, але під час одного з контактів з американськими правоохоронцями прозвучали запитання про Тімура Міндіча. Після цього ФБР раптово звільнило Горбуненка з-під варти. Наразі він перебуває на волі під американським захистом, що може свідчити про його співпрацю з правоохоронними органами США.
«Горбуненко міг відмивати гроші, як і інші учасники схем ОПЗ. Тому він цікавий американським спецслужбам не лише у контексті Міндіча, а й щодо інших впливових учасників легалізації коштів», — зазначає представник української правоохоронної системи.
Довкола Зеленського затягується петля. Добре що, американське ФБР не має мандату займатись президентом України, бо дипломатичний імунітет, всі діла. Але у Єрмака того імунітету нема, бо очолюваний ним Офіс президента – це де-юре взагалі фіг поймеш шо. І у Шефіра нема. І у Міндіча нема. А це в команді Зеленського – ключові персонажі, які так чи інакше пов’язані з різними вертикалями, потоками та касами. Тому неможливо переоцінити повідомлення Sevgil Hayretdın Qızı Musaieva і Mykhailo Tkach про Олександра Горбуненка. Цей бізнесмен на початку правління Зеленського займався потоками Одеського припортового заводу. А під час вторгнення він пересиджував в США як біженець (здогадався звалити за тиждень до вторгнення). І ось НАБУ зацікавилось ним, ввійшло в контакт з американськими правоохоронцями, які вже готували Горбуненку депортацію. І ФБР хєрак! видьоргує Горбуненка з імміграційної служби на свій допит, а після допиту… відпускає його на волю і бере під власний захист! Все як в голлівудських фільмах, коли злочинець дає цінні покази на інших членів банди і отримує імунітет в обмін на подєльніків.
«Жизнь — это супермаркет, бери что хочешь, но касса — впереди», — казав Коломойський. Але Зеленський не слухав опитнєйшого наставніка. Бо у нього ж нема часу на стратегію, у нього ж стратегія – це тактика. Тобто ситуативне затикання дірок. Але можна якийся час душити НАБУ, заборонити Проніну у Фінмоніторингу давати детективам дані про рух коштів «Файєр пойнта», якому Зеленський залив за шкіру десятки мільярдів гривень на дрони по задвоєній ціні (тут самому Проніну варто згадати, що коли він ще був полтавським губернатором, то його власні клерки влаштували дикий піздінг на фортифікаціях, і по цій корупції теж працюють детективи). Можна довго цькувати деяких незгодних, щоб завалили піздаки і об’єднались. Але не можна завжди обманювати всіх. «Каса – попереду». І я чесно не маю уяви як і куди викрутить свою історію ФБР, яке зараз безумовно дослухається до Трампа, який вже давно натякав на корупцію у людей Зеленського.
Українська влада давно живе не в державі, а в нескінченному ток-шоу під назвою “Інформаційна війна”. Тут головне не діяти, а переконливо прикидатися, що дієш. І стратегій рівно дві: пускати дим і махати дзеркалами.
Дим — це коли з одного гвинтика ліплять “прорив”. Коли дві шпали й банер із зірочками вже вважаються “новим етапом євроінтеграції”. Дзеркала — це коли замість відповідей на питання про зброю, корупцію чи реформи — блискуча новина про “три тисячі кілометрів безкоштовної залізничної халяви”. Народ задоволений: можна їхати. Правда, не в Європу, а просто колом — як на дитячій каруселі.
Це, певно, і є “євроінтеграція без гальм” — коли потяг летить у піар-прірву, а машиніст весело махає прапором ЄС.
А тим часом у Брюсселі вже збирають нове “тріо кандидатів”: Чорногорія, Албанія, Молдова. Без України. І ніхто вже навіть не червоніє, говорячи це вголос. Бо там, де в нас “реформи на папері”, у них — реформи в парламенті. Там, де у нас “позитивна динаміка”, у них — результати.
Героїзм на фронті не перетворюється на членство в ЄС автоматично. Брюссель не торгує співчуттям, він видає рахунки. А в рахунках чорним по білому: “нема реформ — нема вступу”.
Але ми ж уперті. Ми фарбуємо старі рейки у кольори прапора ЄС і називаємо це “проєктом майбутнього”. Ми біжимо на місці й називаємо це “прогресом”. Ми стоїмо під дощем і називаємо це “європейським кліматом”.
Якщо нічого не зміниться, нас чекатиме не Євросоюз, а музей нереалізованих надій — поруч із експонатами під назвою “обіцянки, макети, презентації”.
Бо справжня євроінтеграція — це не вітрина, а ремонт двигуна. А наш потяг поки що мчить туди, де навіть рельси закінчуються — у вічний піар.
