Сьогоднішній звіт Тома Купера. Якщо коротко, то біля Києва краще, на сході складніше, а на півдні безглуздо (не в нас).
Прошу:
«Всім доброго ранку! [Опубліковано 12 березня о 10.00 за Києвом].
Ось мій огляд подій за останні 24-36 годин від 11 березня й далі.
СТРАТЕГІЯ
Росія продовжує фейкову інформаційну кампанію про «розробку Україною ядерної та біологічної зброї». Вся ця історія такий нонсенс, що навіть отой Пузир, який є послом від Росії в ООН, майже заснув, поки читав доповідь… (а я таки й справді заснув, доки його слухав у телевізорі).
Режиму в Пекіні все це загалом «подобається», оскільки немає нічого кращого, що змусило б відвести увагу світу від їхньої відповідальності за поширення COVID: врешті, всі знають, що це в Україні американці наїлися інфікованих кажанів, а в Австрії вірус розпиляли з поліцейських гелікоптерів, а потім так само вакцину – залежно від часу доби. Ладно, більше на цей треш я слів витрачати не буду.
Більш важливо, що армія РФ вже ввела всі свої 220.000 («чи щось близько того») солдатів регулярного війська в Україну, плюс 20.000 «допоміжного складу» (головно, чеченців, вагнерівців та сепаратистів). Відніміть від цього числа приблизно 15.000 убитих, поранених, пропалих без вісти та полонених – і стає очевидно, що зараз росіяни мають менше війська, ніж повністю мобілізована Україна. Наголошую: армія РФ просто-напросто більше не має резервів – принаймні без усезагальної мобілізації, якої Дурень у Кремлі, котрий завжди боявся солдатських матерів, намагається уникнути (згадайте, що я писав про актуальну ціль Путіна в цій війні!) [перемогти ідею демократії як таку та, відтак, потребу відповідати перед народом за свої вчинки – перекл.]. Відповідно, він шукає охочих, які «бажатимуть взяти участь у спецоперації» і вже – демонстративно – «прийняв» повідомлення Шойгу, про «більш ніж 16.000 добровольців із Близького Сходу», всі з яких (за словами Шойгу) «мають досвід боротьби з ІГІЛ» і «готові боротися за ЛНР і ДНР».
(ПРИМІТКА: Тут я маю зазначити, що 23 та 24 березня командування армії РФ змусило всіх призовників, котрі мали йти в Україну, підписати контракти, в такий спосіб миттєво перетворивши їх у «професійних солдатів». Так що це ще одне з шахрайств Путіна. Знову: він боїться відповідальності й для нього демократія = відповідальність. Відтак, він робитиме все, що в його силах, щоб уникнути відповідальності: ФСБ звинувачують у поганій розвідці, армію – в невмінні воювати, в залученні призовників до воєнних дій… всі навколо винні й відповідальні за все, що пішло не так. Тільки не Владімір Путін).
Так трапилося, що я знаю трохи більше про режим Ассада й тому можу стверджувати: така кількість [сирійських добровольців] це майже третина всього, що ще є в того збанкрутілого режиму. Більше того, його вояки в сутичках з ІГІЛ довели, що краще бігають, ніж стріляють: та вони насправді з ісламістами не дуже то й воювали (росіяни хіба трохи). А коли й воювали, то майже завжди зазнавали поразки (і взагалі, якби не допомога Хезболли [ліванська партія й парамілітарна організація, що підтримала режим Ассада – перекл.], то вони б ніколи не витіснили ІГІЛ з Гомса чи Пальміри й не відстояли б Дейр ез-Зора).
До того ж, доки ті 16.000 зможуть прибути в Україну, – помітьте, в абсолютно незнану їм місцевість із незвичним для них кліматом (це якщо вони взагалі ще поїдуть) – їх буде явно не досить, щоб компенсувати втрати російської армії. Іншими словами, це ще одна пропагандистська акція Москви, яка насправді кидає в Україну, що лиш тільки може нашкребти. Для ілюстрації: підрозділи РФ досі мають на озброєнні танки Т-72А 40-літньої та зенітки «Шилка» 50-літньої давності, артилерію, яку треба буксирувати тягачами. За стандартами сучасної війни це просто виставка «антикварних автомобілів».
Говорять [коли автор так каже, то це, здається, означає його джерела в розвідці – перекл.], що Вашингтон збирається передати Україні «більш софістиковані» засоби повітряної оборони. Тобто щось більше ніж ручні керовані ракети. Історія з польськими МіГами так само все ще «на столі» і т. д., і т. п. – хоча вона вже потроху починає нагадувати сьогоднішній виступ Росії в ООН.
ПОВІТРЯ
Вчора вранці російські ВКС завдали повітряного удару по металургійному заводі в Дніпрі. Були один чи два потужних вибухи, що пошкодили гуртожиток і принаймні один житловий будинок поблизу [про руйнування на заводі не пише – перекл.]. Інший авіаудар припав на Коростень на північний захід від Києва.
Пізно вночі росіяни «завдали високоточного удару» — треба розуміти: запустили балістичні ракети – по машинобудівному заводу в Луцьку: це єдине підприємство в Україні, здатне ремонтувати та модернізувати РД-33 мотори для МіГ-29. Атака призвела до значних вибуху й пожежі. Генерал Конашенков, речник «Вишестоящих Органов» у Москві пізніше зазначив, що було також завдано ударів по місцевій авіабазі та аеродромі в Івано-Франківську. Хм… нащо б це, якщо день до того він заявляв, що українські ВПС на 90% знищені?…
Українці заявили, що вчора збито два Су-30. Але підтверджень немає: можуть з’явитися за кілька днів.
Так само вчора вранці Департамент оборони США заявив, що росіяни вже випустили по Україні загалом 775 балістичних ракет й що інтенсивність обстрілів зростає (від 30 запусків щодня до 65 за останні 24 години). [Раніше була інформація, що витрачено близько ¾ зосереджених довкола України ракет – перекл.]
ПІВНІЧ
Користуючись поганою погодою (низькі хмари й подекуди сніг) й, відтак, відсутністю «Байрактарів», російська 35-а армія учора, як видається, задіяла свій резерв – 36-у мотострілецьку бригаду – щоб просунутись на південь від траси Е-40 [Київ – Житомир] і з’єднатися з двома батальйонами ВДВ (тим, що залишилося від них після попередніх сутичок), захопивши Копилів та Красногородку [вочевидь, Ясногородку; Красногородка значно далі на південний схід – перекл.]. Це їм дорого коштувало, бо 36-а бригада втратила більше 20-ти танків та БМП в процесі наступу, а всю техніку десанту знищили ще тиждень тому. Відповідно, тут просування росіян зупиниться й вони будуть чекати на підхід резервів.
Далі на північ найбільшою проблемою 35-ї армії є підірвані українцями мости через річку Ірпінь. Вчора російські підрозділи (можливо, 76-а дивізія ВДВ) [ота найвідоміша, про приїзд якої з Білорусі автор писав учора – перекл.] намагалася форсувати ріку біля села Мощун, проте були оперативно відбиті. (Це вкрай важливо, бо операції з наведення й утримування переправ багаторазово повторюють на російських навчаннях, а тому з уже встановленої переправи їх дуже важко вибити).
На лівому березі Дніпра російський наступ на східні околиці Києва було зупинено десь за 9 км. від столиці. 27-а мотострілецька бригада або 2-а мотострілецька дивізія завдали флангової контратаки й змусили росіян відступити. Інша ударна група 2-ї танкової армії досягнула Скибина далі на північ, проте потрапила в засідку й змушена була відступити до Богданівки.
Знову ж, одне цілком очевидно: росіяни мають замало війська, щоб вдаватися до таких дій, або… я не розумію, чому вони знову й знову застосовують тактику «навальної атаки», замість вдатися до методичного просування крок за кроком. Направду… вкрай важко сприйняти, що командування російських сил є просто зборищем невігласів у тому, що вони всі вивчали останні 70+ років.
Говорять, що ще далі на північ 41-а російська армія збудувала понтонний міст через Десну. Це може дати їй шанс завести 2-3 батальйонні групи на північно-східні околиці Києва, але сумніваюся, що того вистачить. Фактично, йде «позиційна війна», в якій окремі російські підрозділи намагаються атакувати то там, то сям, платячи за здобуття невеликих переваг виснаженням. Головна маса 41-ї армії зв’язана під Черніговом та Ніжином й допомоги не надішле. Тому я дуже сумніваюся, що 35-а мотострілецька й 2-а танкова мають досить сил, щоб хоча б спробувати організувати скоординований наступ на Київ. Вони зазнали важких втрат, щоб наблизитися до столиці, а тепер кожній з них треба сконцентрувати хоч по 2-3 батальйонні групи на вузькому участку фронту (напевне, уздовж центральних магістралей), щоб такий наступ взагалі мав сенс. Мене трохи дивують медійні репортери, що говорять про воєнні дії «на південь від Києва». Жодних підтверджень цьому немає, і траса на Білу Церкву абсолютно вільна.
ПІВНІЧНИЙ СХІД
Захисники Чернігова не лише відбили значну атаку 74-ї мотострілецької бригади 41-ї армії з півночі, але й визволили село Бакланова Муравейка на півдні, ще далі відновивши зв’язок з осередком опору в Ніжині (при цьому було захоплено 8 танків Т-80 90-ї танкової дивізії). Росіяни відповіли масованим артилерійським вогнем по Ніжину та Чернігову з використанням ВМ-30 «Ураган»: зрозуміло ж, багато загиблих.
Принаймні деякі добрі новини є з Сум: дивовижним чином, «гуманітарний коридор» там працює й евакуація вчора продовжилася. Більш як 5.000 осіб відбули до Полтави, головним чином, без перешкод.
Не можу знайти жодних даних, що робила вчора російська 1-а танкова: жодна зі сторін нічого не повідомляє теж. Врешті, може її таки спинили, щоб забезпечити отой «гуманітарний коридор»…
В районі Харкова захисники спостерігають на позиціях ворога збільшення кількості резервістів. «Як завжди» місто упродовж дня постійно обстрілювали та бомбардували. Поміж іншим, в ніч з четверга на п’ятницю авіаудар прийшовся по інституту ядерних досліджень й він загорівся: намагаючись знайти докази, що в Україні займаються ядерними дослідженнями, росіяни знищують будь-які докази будь-яких досліджень…
На південний схід від Харкова 144-а мотострілецька дивізія 6-ї армії РФ досягла села Петрівське й підступила з півночі до Ізюма. Це взагалі «класична» російська тактика: це містечко (утримуване силами 53-ї механізованої бригади) є проміжним пунктом «гуманітарного коридору» для евакуації цивільних із Слов’янська та Краматорська в напрямку на Дніпро. Коридор «офіційно відкрили» вранці, проте час від часу російські сили переривали евакуацію обстрілами Ізюма.
Припускаю, українські сили ще боротимуться на цьому напрямку: принаймні вони стягнули сили до Андріївки та Петрівського. Це відбулось водночас із ривком 144-ї мотострілецької дивізії в південно-західному напрямку – не знаю, чи зможуть українці спинити її підрозділи, перш ніж ті вийдуть на трасу Е105, що з’єднує Харків та Дніпро.
СХІД
Українські сили тримають східний фронт від Рубіжного на півночі вздовж лінії розмежування на південь, проте їхні фланги вже охоплені ворожими військами. Особливо тривожить російський наступ на півдні: вчора підрозділи 150-ї мотострілецької дивізії 8-ї армії (яка наступає з Донбасу) досягли Старомлинівки майже за 80 км. на північ від найпівденніших позицій української 56-ї мотострілецької бригади. Остання змушена була відступити з Волновахи (де 53-я моторизована втратила певну кількість Т-64), проте тримає позиції за 15 км. на північ від Маріуполя.
Тим часом, Старомлинівка в тилу українських позицій, віддалена десь на 40 км. на схід від позицій українських 19-ї мотострілецької у Пологах та 42-ої біля Гуляй-Поля. Єдина причина, чому російські війська ще не завершили оточення [сил, які відступили з-під Волновахи – перекл.], в фактурі місцевості: це поля, якими зараз через пухкий ґрунт винятково важко рухатись техніці. Втім, якщо українські сили не знайдуть якусь бригаду на допомогу або не відведуть 56-у мотострілецьку на північ, то цей цінний підрозділ може опинитися в оточенні.
Наскільки мало військ у росіян, вказує той факт, що командування 49-ї армії погнало 810-у бригаду морської піхоти від Енергодара на Дніпрі аж під Маріуполь, щоб допомогти 19-й мотострілецькій дивізії наступати на місто з півночі. Для мене це видається «дивним», бо морпіхи добрі для наземних операцій, проте такі відділки, як правило, не мають важкого озброєння. Поза тим, цій частині вдалося закріпитися у районі Сартани [північно-східне передмістя Маріуполя – перекл.], де знаходиться місцева залізнична станція. 19-а дивізія зав’язла в боях за 24-й район і її просування вздовж берегу Азовського моря застопорилося десь між аеропортом та школою №33 [це з заходу міста – перекл.]. На сході Маріуполя 150-а мотострілецька дивізія РФ уже кілька днів стоїть без руху.
ПІВДЕНЬ
Попри чутки, що командування Західного воєнного округу змістило генерала Зуська (цьому немає підтвердження), 58-а армія РФ знову в дії. Дивним чином (принаймні для мене), замість наступати на захід [тобто на Миколаїв – перекл.], вона повернула на північ і от уже два дні її 20-а мотострілецька дивізія котить трасою Н11 на Кривий Ріг. Навіть якщо росіяни добре контролюють територію (в чому я дуже сумніваюся, хоча б з огляду на погоду [що утруднює авіарозвідку]), я не можу визнати такі дії нічим іншим, хіба «безвідповідальністю» чи й «безумством»: навіть якщо українська 17-а танкова не зробила нічого корисного від початку війни, вона майже напевне окопалася в місті й посилена Нацгвардією та добровольцями тероборони. Крім того, людина, яка не спромоглася 2-3 батальйонними групами захопити Вознесенськ чи такою ж кількістю військ не взяла Миколаїв, втримує Херсон 1-2 групами, навряд чи зможе 1,5-2-ма групами, які залишилися, взяти Кривий Ріг.
Цього не досить навіть щоб оточити місто, а для мене свідчить, що Зусько вже може й дійсно не командує. Що ж, ближчим часом побачимо».
Том Купер — австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.
Rostyslav Semkiv
P.S.
Арта 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада — Закарпатський легіон розганяє російську бронетехніку як тарганів.
Артилерія 128-ї окремої гірсько-піхотної Закарпатської бригади накрила вогнем бронетехніку росармії. Є прямі влучення в танк і дві БМП. Якийсь час підбита й огорнута димом техніка ще рухається, потім зупиняється, екіпаж рятується втечею. Інші броньовані машини й танки розбігаються від вогню нашої артилерії, як таргани.
Вже кілька днів з наших позицій я бачу великі хмари важкого чорного диму. Це горить Ірпінь і Буча. Там горять наші домівки і наші мрії. Але разом з ними у цьому вогні згорає страх і розпач перших днів.
Ми їм не дали увійти в Київ.
Ми їм не дали оточити Київ.
Зовсім скоро ми почнемо визволяти наші землі. Ми будемо йти від міста до міста. Ми будемо доганяти і знищувати нелюдів. Гнати і знищувати цю орду. До кордону і далі.
Україна не кликала цю війну. Але Україна прийняла бій. І тепер ми будемо йти до кінця. Щоб не залишати боргів нашим дітям. Щоб вони більше не пізнали жахіть війни.
Зараз під Києвом, Маріуполем, Сумами, Миколаєвом і Харковом починається похорон російської імперії.
Переможемо!
Слава Україні!