«А що повинен зробити Зеленський?» — питають мене в світлі його вчорашнього словесного поносу змі фашистської рассєї з купою зрадницьких тез.
Джордж Вашингтон був солдатом британської колоніальної армії і якийсь період свого життя понад усе мріяв стати британським офіцером. Проблема була і тому, що це було неможливо, оскільки офіцерами могли стати тільки англійці, уродженці колоній, нащадки англійців вважалися другим сортом, який міг тільки вмирати в якості гарматного м’яса в колоніальних війнах з французами.
Другосортність американців проявлялась і в інших речах, зокрема в економічних утисках.
І все це перетворило нащадків англійських колонізаторів Америки в борців за незалежність, а Джордж Вашингтон з бойовим досвідом але невизнаними досягненнями у служінні Британській імперії, що мріяв стати офіцером королівської армії, став військовим головнокомандувачем «армії» колонії, яка складалася з фермерів, що до того ніколи не тримали зброї в руках.
І довгих 8 років Джордж Вашингтон йшов поруч зі своїми солдатами, що вмирали не тільки від куль, а й від холоду і голоду. І боролися ці фермери й ковалі проти вишколеної королівської армії, що була в рази більшою і мала все що необхідно.
Аж поки не здобули перемогу.
Фермери і ковалі перемогли найбільшу армію світу, попри голод, холод, зради, диверсії, деморалізацію і зневіру. Тому що їхній лідер, лідер нації був поруч зі своєю армією всі тяжкі і довгі 8 років війни. І вірив у перемогу.
А коли після перемоги постало питання як це все об’єднати і сенат ввів посаду президента, то Джордж Вашингтон який відійшов від справ політичних і став фермером, змушений був погодитись стати президентом, бо він був єдиний кому довіряли всі в новоствореній країні.
Про що ця історія?
Ця історія про 3 речі:
Перше.
Абсолютно пофіг на те ким людина була колись. Важливо що вона щиро змінилась і що вона робить зараз.
Це й українська історія про російськомовного російськофільного православного диякона Порошенка, який в певний момент часу став іншим і створив українське військо, українську церкву. І тільки кончєні йобіща після цього дорікали йому минулим після того що він зробив.
Ця історія могла би бути і про Володимира Зеленського, який, на мою думку, після 24.02.2022 усвідомив багато. Принаймні мені так хотілось думати до вчорашнього дня.
Але вчора почалась типова русскоєрмаковщина з «компромісними територіями».
Друге.
Шлях до перемоги довгий. І якщо ти вже впрягся — тягни.
І героєм ти станеш тоді, коли пройдеш цей шлях, а не коли на 3-й день війни твоя ботофабрика буде малювати твої малюнки в образі спасителя, а через місяць ти пи*здітимеш про «компромісні території» і «повернення до ситуації станом на 23 лютого».
А жителі зруйнованого Маріуполя, Охтирки, Ізюма, Щастя, Бучі, Гостомеля, Ірпіня, Волновахи, зраненого Харкова, Сум, Чернігова, Житомира куди мають повернутися?
А ті хто вдома більше не знайде очей своїх дітей як має повернутися, не відомстивши за них?
І третє.
Хочеш стати лідером нації, Володимире Зеленський, БУДЬ ПОРУЧ ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ І СВОЇМ ВІЙСЬКОМ стільки скільки треба. Не поруч з русскім єрмаком чи татаровим, які тобі розказують байки про сойтісь посрєдінє і повернутись до лютого 2022, а поруч з народом.
Не хочеш чи не можеш бути поруч, бо це тяжко, склади мандат, зречись влади на користь тих, хто готовий бути з народом і військом і йди з Богом.
Увійдеш в історію не лідером нації, а людиною яка не засцяла. Але не будеш ганьбити Народ, який помирає за Свободу і батьків що втратили дітей блєянням про компромісні території і поверненням до статусу кво, якого не може бути коли українців хочуть знищити як народ.