У кого хороша пам’ять, той, мабуть, не забув, як такого далекого вже (і, звісно, через війну) 2020-го року, Володимир Зеленський звернувся до водіїв-далекобійників, які аж ніяк не хотіли зважати на фішку нової влади – будівництво доріг, і вантажили свої фури аж по зав’язку
«Ви, хлопці, засранці!«, — написав тоді президент, сам того не відаючи, наскільки актуальною залишатиметься оця його фразочка упродовж усієї каденції.
Саме вона, припускаю, звучала наприкінці минулого тижня у стінах Офісу Зеленського, коли оприлюднили результати чергового опитування соціологічної групи «Рейтинг».
Згідно з ним, число українців, які схвалюють діяльність президента, різко упало. Якщо торік у вересні таких було 42 відсотки, то у лютому 2024-го – залишилося лише 22 відсотки.
Можна лише уявити собі настрій рейтингозалежного Володимира Олександровича, коли йому на стіл лягли папірці з такою циферією. А третина українців категорично не сприймають того, що робить живе уособлення справедливого вчителя Голобородька зі серіалу «Слуга народу».
Я цілком усвідомлюю, що ці цифри, — лише верхівка айсберга суспільних настроїв, позаяк, по-перше, мої співвітчизники – люди делікатні та співчутливі, тому критикувати Верховного головнокомандувача у час війни багато з них вважають моветоном. А, по-друге, поле для маневру соціологів також обмежене, і вони навряд чи змогли поставити свої каверзні запитання, до прикладу, захисникам у шанцях першої лінії оборони, або ж вимушено переміщеним особам десь в іспанщині чи італійщині.
І все ж, — чому так? Чому рейтинг Зеленського, який вражав навіть бувалих спостерігачів висотою своєї планки (тут я не кажу про 73 відсотки виборців, які п’ять років тому обрали лідера «Кварталу 95» на найвищу посаду в країні, я маю на увазі захмарні рейтинги довіри на початку повномасштабного вторгнення Росії), то ж чому і як президент примудрився розтринькати свій політичний капітал?
Гадаю, що пояснень тут кілька. Перше, що спадає на думку: мусимо погодитися з тим, що Володимир Зеленський ніколи не був самостійним та самодостатнім політиком. Як не прикро це звучить, але факт залишається фактом: що у часи виборчої кампанії, що через п’ять років своєї каденції актор розважального жанру був і залишається маріонеткою у чужих руках. Навіть спічі, які щовечора лунають з усіх прасок, написані вправними райтерами, головні тези яким перед, так би мовити, творчим процесом, надиктували інші особи.
І, що там гріха таїти, — президентство Зеленського радше схоже на іншу форму правління, яку у Європі звикло називають регентством.
Причому, як виглядає, самого Володимира Олександровича цілком влаштовує такий триб подій, і осіб, які воліють залишатися за лаштунками процесів, спровокованих чи організованих ними ж, сховавшись у тіні лідера. Бо навіть після гучних заяв про перезавантаження влади, обіцянок ротацій, чисток (називайте це, як вам подобається) – ми побачили сумнівні кадрові зміни. Так, — на рівні кількох заступників керівника ОПУ, кількох радниць та й на тому все. Можливо, — як те говорять у кулуарах, — варто очікувати якогось суттєвого стрясання уряду, але, як на мене, усе обійдеться черговим об’єднанням-роз’єднанням міністерств.
Чомусь ці звільнення більше схожі на операцію-прикриття одного дуже незграбного і, можливо, фатального вчинку із Залужним. Не буду зупинятися докладно, все вже сказано-переказано. Наведу лише думку соціолога, директора КМІСу Володимира Паніотто. Він твердить, що після відставки легендарного Головкома рейтинг Зеленського втратив одразу 5 відсотків. А затівалося ж все з точністю до навпаки.
Ризикну передбачити, що схоже трапиться і з законом про мобілізацію, який боляче вдарить не тільки по електоральному ядру президента, але й торкнеться тих, хто ще вагався з уподобаннями…
Поза тим, — топкорупціонери, яких і СБУ, і ДБР і прокуратура хапають ледь не щодня, — чомусь не сидять у слідчих ізоляторах, відкупившись заставами й залігши на дно, покладаючись на найсправедливіший у світі Печерський суд. І, мушу сказати, що згаданим персоналіям навряд чи дуже пасує оте «топ», бо справжні «топи», — до прикладу, друг дитинства Зеленського, ексочільник СБУ Іван Баканов, — були і є недоторканими. І «яєчний» міністр оборони Олексій Рєзніков, — після грандіозного шухера, — спокійно взявся за таку звичну для нього адвокатську практику.
Ще одне пояснення карколомного падіння рейтингу схвалення дій президента: Зеленський та Ко потрапили у пастку, в якій так смачно пахнув закладений ними ж сир. Маю на увазі українське, даруйте на слові, «побєдобєсіє». Пригадайте, як розігрівали переможні настрої у суспільстві перед торішнім контрнаступом, як обіцяли каву в Криму і променади набережною Ялти. Це, на жаль, виявилося гарною казкою з не таким вже й поганим фіналом. Але кінцівка п’єси акторів з погорілого театру не влаштувала екзальтовану до краю публіку.
Назву ще одну річ, яку не варто губити з поля зору, оцінюючи роботу чинного глави держави. Недавно я, розповідаючи про Ілона Маска, мимохідь зауважив, що той не бачить межі між лідерством та домінуванням. Так і Зеленський… Він навряд чи й був колись лідером у справжньому сенсі цього слова. Але, хай там як, зусиллями піарників його зробили таким. І учорашній актор почав перегравати у своєму «лідерському» амплуа. Він теж не зауважив (точніше, тіньові куратори навіть натяком не обмовилися про це), як перетнув тонку межу, за якою лідер стає домінантною силою, диктатором, маленьким тираном.
Так, усе можна виправдати воєнним станом, «зрадою», російською ІПСО. Але і відповідати у такому разі за наслідки доведеться теж самому.
З огляду на такий можливий фінал цієї репризи, повернуся до того, з чого починав. Коло осіб, яким довіряє Зеленський зараз, неухильно звужується. Натомість ширшає коло іншого персонажа цього трагіфарсу, який ще не дозволяє називати себе віцепрезидентом, зате за сумісництвом не проти виконувати функції глави держави. І прийде мить, коли Зеленський спересердя чи од відчаю знову вигукне: «Ви, хлопці, засранці!«. Але його вже не чутиме ніхто. Точніше, — він зрозуміє, що розмовляє сам зі собою…
