5 червня зранку ворог випустив декілька ракет у напрямку Києва з акваторії Каспійського моря.
Про це у фейсбуці повідомило Командування ПС ЗСУ.
«Близько 06:00 військовослужбовцями підрозділу зенітних ракетних військ повітряного командування «Центр» їх було виявлено та обстріляно — знищена одна крилата ракета.
За попередніми даними, рашисти здійснили пуски ракет з літаків Ту-95 з акваторії Каспійського моря», — йдеться в повідомленні.
Київ після нічного бомбардування. Володимир дивиться напрямок, куди йде руський мир:
P.S.
Московська окупантка Овсяннікова вже в Києві.
Зверніть увагу: жодної реакції від влади чи правоохоронних органів. ЖОДНОЇ.
Це означає, що її сюди пустили спеціально.
Вона не затримана, не депортована.
Катається по Україні.
А в цей час в Києві вибухи та обстріли.
Якась паралельна реальність…
І незабаром вони сюди полізуть цілими табунами.
Розповідатимуть про те, що народ нє вінават, що це все путін, що ми «братні народи», що пора миритись. Будуть творити цілковито токсичні історії нас. Ба більше, абсолютно впевнений – вони нас повчатимуть і розповідатимуть, як треба жити.
І мене не покидає одне запитання: а що було б, якби в кінці лютого Київ взяли?
Овсяннікова, мабуть, й далі готувала новини про українських фашистів, чим і займалась багато років. Нєвзоров би із задумливим обличчям розповідав про «ну вот відітє, как получілось…»
Не було б ані «родной Одєсси» і не було б того, хто став «поряд з тими, кого розстрілюють». Бо те, що відбувається зараз – це і є «хайп на крові» — в чистому вигляді.
В обох товаришів такий історичний шлейф, що Овсяннікову би мали тижнями маринувати на допитах в СБУ, а Нєвзорова – просто видати Литві.
Вони – не «дисиденти». Дисиденти – це ті, хто чинили згідно власного сумління. Не завжди чинили правильно, іноді помилялись. Але чинили чесно. Ось ці двоє – цинічні кон’юнктурщики, які заздалегідь переходять на бік переможця.
Протягом цих ста днів я написав десятки текстів за кордон – і головна думка, яку я намагаюся транслювати і в якій я абсолютно впевнений – це пояснити, що ця війна була неминуча, що це історична війна, колоніальне протистояння. Ми зараз б’ємося не просто за звільнення своїх територій – ми виходимо з тіні імперії. Ми рвемо зв’язки з колонізатором – не лише на полі бою, бо це також про культуру, про історію. Про нашу самобутність і право на життя як справді суверенної держави і незалежного народу.
Давати зараз простір таким людям – це означає вже зараз розмивати нашу майбутню перемогу. Це означає йти наперекір історії і самої суті нашої боротьби.
Зрештою, це просто по-людськи огидно і образливо. Прикро, що моя держава цього не розуміє.
Але незабаром вони полізуть сюди табунами. І будуть в нас відтворювати те, що їм не вдалося в себе вдома. Будуть зшивати «сім’ю братніх народів», якої ніколи не було. Але яка їм так потрібна, бо інакше вони будуть просто ніким.
Скасована лекція Овсяннікової в Києві мала називатись «як працює російська пропаганда». Ось так і працюємо. Нагло і водночас повзуче, як саранча. І цьому треба протистояти вже зараз. Бо з такими кадрами ми навіть після перемоги незабаром можемо знову прокинутись в «братніх обіймах» руского міра, навіть коли будемо розмежовані державними кордонами.
