В день протеста он уехал из столицы. От своего народа, который опять обокрали. Теперь не на выборах, как в 2011-м, а заранее, на подходе.
Он бежал из Москвы не зная, что делать с народом. Отдал приказ запугать, погасить пламя, задержав лидеров. Не удалось. Не испугались. Вышли. Мирно. Без оружия. Против дубин.
Какой символ.
Сесть в батискаф и уйти на дно, в тишину. Где темно, нет шума, упреков, вопросов. Забыть о том, что наверху стоит пустой Кремль, вокруг бушует народный ураган и никого, кроме полиции, между испарившейся властью и народом. Никого и ничего. Осталась голая, тупая сила.
И полиция кричит растерянно по рации, гоняясь за демонстрантами: «Что теперь делать?». Пока кричит. Пока не надоело.
Он хорошо научился за 20 лет чтить мертвых. Возлагать венки, стоять с опущенной головой, вытянув руки и распрямив спину. С ними просто – они не ответят. С живыми ему трудно.
Горячий июльский день 27-го склонился к вечеру. На Москву упала вечерняя прохлада, в окнах зажегся свет. Завтра придет новый день. Люди по всей России, следившие, затаив дыхание, за столицей, проснутся немного в другой стране. Она двинулась вперед – от безмолвия, смирения, покорности. Теперь она пойдет дальше и дальше, все ускоряя и ускоряя шаг.
P.S.
Валерия Новодворская (1950- 2014):
«Путин – чекистская шкура, политическая бездарность и сталинист – мстительный и жестокий. Нет ни одной хорошей вещи, которую Путин бы сделал, да и ошибок у него нет – сплошные преступления, сознательные».
«Вертухай никогда не построит правовое государство. Вертухай сможет построить только зону».
P.P.S.
Бачу багато коментарів щодо протестів у Росії.
Майже усі дописи зневажливо протиставляють російські протести українським, або ж напроти — сповідують надію на зміни в Росії та на протверезіння суспільства.
І один і інший підхід хибні. Тому що це проекція українського аналізу на російські реалії. Але для аналізу Росії треба розуміти саме російську дійсність і російське суспільство.
Реалії Росії полягають в тому, що Росія — це імперська держава, і російське суспільство — це імперське суспільство. Протести у Росії можуть проходити із будь-якою динамікою. Але всі вони мають своєю першопричиною внутрнішній порядок денний. Щодо зовнішнього порядку денного російське суспільство консолідоване.
Як це працює? Умовний Навальний відрізняється від умовного Путіна тільки поглядами на те, як повинна функціювати російська держава.
Це дискусія щодо того, за якого саме режиму російська держава буде сильнішою. Путін вважає, що російська держава стала сильнішою саме за нього. Так як змогла консолідувати усіх гравців навколо себе, відновити свій вплив на геополітику, приросла територіями. Навальний впевнений, що режим стагнує та розкладається корупцією. І що тільки реформи та очищення державного апарату зможуть сприяти справжньому зміцненню Росії.
Зауважте, я не описую наскільки це реалістичні уявлення. Я просто зображую парадигму мислення російської влади та опозиції. І в одному і в іншому випадку їхня ціль — зміцнення російської держави.
Наше мислення повинно полягати в іншому. Нам в принципі не вигідна міцна російська держава. Тому що сучасна Росія — це імперія. Яка хоче відновити свої впливи. Тільки в уявленні Путіна відновлення впливів повинно відбуватися інструментами 20-го століття. А в уявленні колективного Навального — інструментами 21-го. Тобто це різні бачення імперскості. Перша — бачення імперії як системи територіальної експансії. А в другому — як системи цивілізаційного та економічного впливу. Перша парадигма. — це захопити Крим та Україну. Друге — це сформувати такий режим функціонування російської держави, до якого би землі потягнулися самі собою.
Насправді погляд на дійсність колективного Навального більш небезпечний для нас, ніж делюзії Путіна. Тому що цей погляд більш реалістичний.
Що потрібно Україні? Україні потрібно, щоби російська держава в принципі не існувала у теперішніх кордонах. Для забезпечення нашої безпеки нам потрібно, щоби російська державність припинила своє існування як така. Щоби звільнилися народи Кавказу та інші народи. Щоби Москва вирішувала завдання збереження в своєму складі Уралу та Татарстану. Щоби парад суверенітетів тих суб’єктів, які зараз складають Російську Федерацію, відсунув українське питання на п’ятий план. Геополітичне завдання України при цьому повинне полягати в тому, щоби забезпечити інтеграцію колишніх територій Росії до європейського простору. Тільки так в нашому існуванні з`явиться геополітичний сенс.
Росія є природнім ворогом для України. Не путінський режим, а сама російська держава, саме російське суспільство у його нинішньому вигляді.
Просте нерозуміння цих аксіом і прийдешньою владою. І критичною частиною українського суспільства і є наразі головним викликом нашій свободі та незалежності.
Тому перед тим, як радіти якимось протестам у Москві подумайте, чи вигідне нам перезавантаження режиму в Росії. Що для нас краще в стратегічній перспективі — маргіналізований путінський режим під санкціями, чи нові та ефективні імперські націоналісти, які можуть прийти йому на заміну.
Корумпована, деградована, неефективна російська держава, яка розуміє впливи назовні тільки як силові — це більш вигідно для нас, аніж сучасна ефективна імперія. Яка не випустить нас із російських пазурів.
Ось такий парадокс.
Интересно, что мудрее: вломить по еб@лу «беркуту», погнать гебню с должностей, остановить оккупацию, ценой крови отстоять достоинство, добиться того, о чем и не мечтали 100 лет, а потом отдать власть бывшим рыгам и юзикам из Кв95 — или просто выгрести дубинками от московского омона, поскулить, и оставаться под властью гебни?
Мы точно не «одиннарод», токо от этого шото не легче.
Нарід дивується як так сталось що в Україні раптом стало стадо малоросів.
Той же нарід засрав свої стрічки свнсбками, яких десь там побили.
А вам типу не пох?
Чим більше мінусів тим краще.
Менше худоби буде їхати в Україну, щоб вбивати тебе, або вчити дружбі.
