Стаття в TIME.
Тепер без компаративістичного виваженого аналізу, слушно підібраних метафор та алегорій.
По-перше, хочу принагідно нагадати, що міністра культури та інформаційної політики в Україні не призначено вже четвертий місяць.
Ще раз: у воюючій країні, де народ відстоює не тільки території, але й свою ідентичність, культуру, мову, в країні, яка потребує чіткої комунікаційно-інформаційної стратегії, потужної боротьби у війні наративів та систематичної роботи з партнерами: не тільки з дипломатами і сенаторами, але й зі ЗМІ, медіа та суспільною думкою, — немає міністра культури та інформаційної політики четвертий місяць!
Це говорить, щонайменше, про ставлення Банкової до інформаційної політики. Вони думали, що вони дуже розумні, що знаються на медіа та піарі краще за якихось там умовних «випускників Могилянки». Вони збиралися знімати і далі «патріотичні» документалочки з Комаровим, розважальні кіношки з Горбуновим та заспокоювальні інтерв’ю з Будановим. А ще мамкіни комунікаційники — помічники Зеленського — намагалися організувати для нього особисту появу на Fox News та інтерв’ю з Опрою Вінфрі (як пише TIME).
А отримали: Саймона Шустера та розгромну статтю в TIME.
По-друге: ми, українці, не прочитали нічого нового в цій статті. Не побачили в якомусь «новому світі» чи під новою оптикою ні Зеленського, ні його оточення. Не дізнались якихось нових фактів. Не така задача цієї статті щодо нас.
Задача статті: сформувати та залишити враження про нас у американських виборців, від яких напряму залежить допомога Україні. І якщо хтось думає, що допомога Україні від США — це стала, вирішена ідея всього американського народу, то у мене для вас погані новини. Бо все може сильно змінитися, якщо наступним президентом стане Трамп або умовний Рамасвамі, або, якщо Конгрес не проголосує за наступний пакет допомоги.
Це ми з вами чітко розділяємо Банкову від українського народу і розуміємо, що їх варто критикувати та тримати в тонусі. Варто — всередині країни — для електорату, який піде на наступні вибори (коли б вони не були).
Нищівна критика української влади в TIME — не для українського електорату, вона для виборців США. А для виборців США — це не лише критика української влади, це критика України та українського народу.
Американці не копають глибоко, читаючи таку статтю: вони не розділяють український народ та його представників в уряді, які «не можуть зупинитися красти». Вони не відділяють народ, який воює за Україну від його президента, який отримує зброю (на їх податки) від імені українського народу.
Більшість з них взагалі не знала про існування української демократії до 2022 року, і вважала нас частиною росії. Для більшості — з початком повномасштабного вторгнення, український народ уособлював саме Зеленський (подобається нам це чи ні): який не втік, обличчя якого було на всіх світових шпальтах, якому стоячи аплодували в Конгресі (не йому особисто аплодували, а українському народові!) тощо.
Так, для нас, в реалі, Зеленський не є уособленням народу (хоча, насправді, великої частини таки є), але для виборців США — це працює саме так. Не як персона — як образ, як представник, як голограма, якщо хочете.
І коли його на обкладинці розміщують спиною: це спина не Зеленського, це спина українського народу (і якщо Зеленському відмовлять у зброї — відмовлять не йому особисто, а українському народові). Ще раз: так це бачать виборці США.
Саме тому я бачу цю статтю небезпечною для нас — бо вона не для нас.
Так, ми її бачимо, як черговий холодний душ для влади — своїми очима. Але цей холодний душ для нашої влади може стати вироком для нас — очима американських податкоплатників. Саме тому ця стаття не викликає в мене ні радості, ні задоволення, ні уїдливості, ні байдужності. Вона викликає в мене сум, розчарування і страх.
Повернуся до першої тези: влада провалила інформаційну політику. Так само, як провалила культурну політику. Так само, як провалила воєнно-оборонну політику. Так само, як провалила політику народної єдності під час війни.
Провалила влада, але розгрібати це — нам.
Так само і з цією статтею.
Я прочитала дуже уважно (двічі) статтю TIME і вважаю її маніпулятивним вкидом.
Поясню.
В статті детально розповідається про поведінку Зеленського, його переконання, наміри і настрої щодо війни в Україні, але немає жодного слова про український народ, який воює в цій війні.
Насправді ж — тільки його (народу) наміри, рішення та настрої мають вирішальне значення.
Якщо проаналізувати текст, український народ в статті представлений в таких образах як:
— ті, хто не хочуть продовжувати контрнаступ
— ті, хто тікають від служби та дають/беруть хабарі
— ті, хто не можуть подолати корупцію та крадуть, як востаннє
— ті, хто дають коментарі для цієї статті, не називаючи своїх імен: колишні та поточні «наближені люди», радники/помічники Зеленського, словом — його оточення
— сам Зеленський
Ці пʼять образів українського народу, вочевидь, штучно розділені, щоб показати, що в нас немає єдності.
На основі образу Зеленського створюється образ українського народу, який визначається такими епітетами: «виснажений», «розлючений», «почувається зрадженим» тощо.
«Але його переконання не змінилися. Незважаючи на нещодавні невдачі на полі бою, він не має наміру припиняти боротьбу чи просити про будь-який мир» — тут також йдеться не про Зеленського особисто, йдеться про український народ, який не бачить іншого шляху для виживання, окрім — продовжувати чинити опір, знищувати окупантів, повертати своїх людей та суверенні кордони.
В статті маніпулятивно використовується Зеленський як алегорія українського народу (точніше, його частини). З одного боку: не всі (перш за все — американці) зрозуміють алегорію, тож прочитають цей месседж як про «персональну війну Зеленського».
З іншого боку — ці óбрази і метафори будуть (щонайменше — підсвідомо) асоціюватися далі не особисто із Зеленським, а саме з українською активною меншістю: виснажені, розлючені, почуваються зрадженими… а головне: вони в абсолютній меншості — «ніхто не вірить у перемогу, як Я (один!)».
Решта óбразів українського народу, в категоріях: «не можуть подолати корупцію», «тікають за хабарі», «не хочуть продовжувати йти у наступ» тощо — зображені лише з негативної точки зору, для створення фінального образу (більшості) українців — як інфантильного, не готового до змін та самостійності суспільства.
Це дуже небезпечна, як на мене, стаття. Тхне передвиборчим брудом, роз’єднанням всередені України та створенням негативно-інфантильного образу українського народу/України для виборців США, а також, даруйте, арєстовщиною (звучить чимало тез, які він активно просуває останнім часом: «президент обманює себе», «у нас немає варіантів», «ми не виграємо» тощо).
Звісно, у всіх тих образах, в яких уособлюється в статті український народ, він також існує — і це велика його частина. Саме так працює пропаґанда, заснована на реаліях.
В той самий час — жодного слова про українців, які готові йти до кінця, і для цього необхідна не чиясь воля, настрій чи рішення, а ще більше підтримки від США: зброя та гарантії безпеки. І жодного натяку на те, що нас таких — не абсолютна меншість, і рішучість наша — тверда.
Бо це наша народна війна, а не персональна війна Зеленського та його гнилого оточення.
