А ви взагалі зрозуміли в якій дипломатичній дупі опинилося зараз керівництво України?
На початку 2023 року вони мали захоплення всього світу і безмежну фінансову допомогу. На що вони її витратили? Вони розвинули українське виробництво зброї? Вони провели санацію економіки? Вони переналаштували економіку країни під військові потреби? Що? Вони не відали що війна надовго? А як це? Вони що, не читали статті генералів Залужного і Забродського? Вони не читали статтю радника Залужного генерала Назарова? Вони не спілкувалися з командувачами ЗСУ?
Як таке сталося? Як сталося, що наші союзники тепер крутять носиками і відмовляють нам у допомозі? Як так сталося, що тема допомоги України стала розмінною картою між двома найбільшими фракціями Конгресу США?
Це називається якісна дипломатія? Вам розповісти взагалі що таке якісна дипломатія?
Будь ласка. Франція у 1814 році – після вщент програних наполеонівський війн. Союзники розмовляють про одне – як ділити Францію. Францію на переговорах представляв Жан-Моріс де Талейран – зразок дипломатичної безпринципності, про якого всі знали що «він багатий, бо продав всіх хто його купив». Союзники переконані, що Талейран у всіх у них в кишені.
Але стається нечуване. Талейран, користуючись близькістю до всіх основних дворів Європи пересварив союзників між собою, всі різко побачили яким хитким є перемир’я між ними – і всім їй зразу знадобилася Франція, як майбутній союзник. Звісно – єдина Франція. Ділити Францію ніхто не став. Бальзак писав, що за одне це Талейрану можна пробачити всі його гріхи.
Я можу навести ще безліч таких прикладів – про кардинала Рішельє, про графа Піпера, Міттерніха, Горчакова, Черчіля. Всі вони знаходили методи як схилити ситуацію на свій бік. Вони НЕ шукали 100500 причин чому їх їхні вчорашні союзники посилають за руськім ваєнним кораблем, як це робить зелена влада.
Та що далеко ходити? Ви пригадайте часи Петра Порошенка. Нам тоді відмовляли у допомозі? Ні, нам її нарощували. Нам тоді дали безвіз. Нам дали Ассоціацію з ЄС. Ми стали країною-аспірантом НАТО. Константинопольський патріарх дав Україні те, чого не давав від часів гетьмана Мазепи – Томос про автокефалію Української церкви. У нас економіка тоді не падала – вона розвивалася. На ЦЬОМУ тлі порівняйте те, що наші союзники нам відмовляють у допомозі – США 60 мільярдів, а за ними явно 50 мільярдів зажме Європа.
Оцініть глибину глибин. Щойно Петро Порошенко збирався їхати до США і Європи зустрічатися з низкою тамтешніх керівників. Та якби на місці Зеленського був Черчіль або граф Піпер, з Порошенком треба було зустрічатися, умаслювати його, просити Порошенка задіяти його зв’язки для покращення ситуації. Робити це треба було не зараз, а тоді коли британський міністр Уоллес сказав, що Україна має бути більш вдячна Заходу.
Замість цього Порошенка і групу депутатів ЄС не пускають на Захід. Замість цього керівництво країни влаштувало цькування командування ЗСУ. Замість цього у США поскакали Єрмак, Стефанчук і Умєров, а в результаті… Зеленський відміняє онлайн-виступ перед американськими конгресменами, бо навіть він розуміє що то буде відвертий провал. І одне це стає топ-новиною.
Коротше, панове. Для тих хто уже воює і волонтерить не станеться нічого нового. Ми давно у казармах і давно говоримо про погіршення ситуації – ми її бачимо. А от для всіх інших, у кого війна ще не починалася, ща буде треш. Ща їх почнуть масово мобілізовувати неспортивними методами. Ща різко впаде рівень життя. Ща буде все має бути в таких умовах – не сумнівайтеся.
Коли при владі чуваки у флісках-боневтіковках, які з неголеним рилом їздять на Захід аби через губу розмовляти з їхнім істеблішментом, бо вони відчули себе чуваками з першої сторінки «Тайм» — інакше не буває.
Оце – реальна оцінка дипломатичної роботи зеленої команди. Точніше – відсутності роботи.
Із стурбованістю спостерігаю за розвитком подій навколо комунікації із владою сусідньої країни. Змушений констатувати системну неспроможність української дипломатії працювати з проблемними країнами для відстоювання інтересів України.
У колі традиційних та щирих союзників, де «тепла ванна» та «голосні овації», квітне дипломатія самопіару та пафосних декларацій. А де потрібна непроста, інколи невдячна та ризикована, складна та аргументована робота із скептиками та критиками, де виникають реальні проблемні питання, де не працюють самі емоції, наша дипломатія розсипається вщент та безрезультативно і енергійно б’ється об стіну.
Відсутність системної та всеохоплюючої багаторівневої роботи із проблемними країнами, «дипломатія пафосу, анонсів та наїздів», брак бажання чути і поважати проблемних партнерів, фактичне роззброєння та нівелювання дипломатичної ролі МЗС мають логічні та справедливі наслідки.
Це і проблеми із формуванням консенсусу щодо стратегічно важливого рішення Європейської Ради про початок переговорів про вступ, і безвихідь та повна відсутність комунікації з Китаєм, і поступова втрата позицій у країнах Глобального Півдня (яку не подолаєш анонсованим відкриттям десяти посольств в Африці).
Більше того, виникають і нові точки напруження та складні проблеми, до яких наша дипломатія або не знає як підступитися, або нагадує «слона у порцеляновій крамниці» та «шалений принтер хаотичних ініціатив, самітів-форумів та формул-декларацій», у різноманітності та кількості яких губляться і партнери, і експертна спільнота.
Складно собі уявити, що було б, якби не міцна міжнародна коаліція єдності і солідарності з Україною, в якій часом наші партнери діють в інтересах України більше, ніж ми самі. І коли Україні пробачають та закривають очі на речі, які ніколи б не пропустили і не дозволили за інших — мирних — умов.
Час припиняти цей згубний дипломатичний хаос та відновлювати «дорослу», добре скоординовану та ефективну українську дипломатію, в тому числі відновлюючи роль та авторитет МЗС згідно з українським законодавством. Адже дипломатія також є продовженням внутрішньої політики держави, її дзеркалом.
Як не хотілось би деяким представникам Офісу президента забути про існування депутатів, але в цивілізованому світі заступник голови ОП, директор департаменту чи будь-хто, — це, пробачте, велике ніхто. Це люди, які мають закуповувати папір, чистити принтери, можливо, непогано робити каву. Сенатори, парламентарі спілкуються з рівними за статусом. І тому, коли ми відправляємо циганське, вибачте… Неправильно використав термін. Але коли ми відправляємо незрозуміло кого з ОП на переговори з сенаторами — це, м’яко кажучи, порушення етикету. Я вже не говорю про інші країни сталої демократії, які ще детальніше на це звертають увагу… Я насправді і про радників, і про піарників, і не лише з ОП, відверто кажучи. З Шурмою інша проблема, що він став обличчям корупції. І я не розумію, навіщо ми це обличчя не ховаємо, а відправляємо за кордон. Наскільки я знаю, міжнародні партнери просили його більше не привозити, бо якщо привезли, то відправити в чергу за iPhone в AppStore, а не тягнути в Білий дім»
Ярослав Железняк
Тут уже Устінова із під’єрмачного Голосу сигналить, ніби з-під Єрмака, що голосування за виділення коштів для України наперед провалене. Звісно, пояснює не бикуванням зелені, а внутрішніми розбірками між республіканцями й демократами. От лише ті протиріччя були й раніше, а голоси для підтримки України були. А тепер уже нема.
Ще раз: це не якісь мої припущення, а твердження абсолютно провладної Устіновой. Ще й ніби з посиланням на завгоспа, який для того й їхав, аби проконтролювати, щоб грошей гарантовано не виділили…
І ще раз: контрольна дата програшу України за побажаннями москви запланована на 14 грудня. Чи саме так складеться — вилами по воді писано. Але поки зрадники й агресори йдуть за графіком. Ще заважає Залужний. Пишуть, що його сьогодні викликали в опу.
Порошенка, за якого замінували південь, розбудували ЗСУ, відвоювали 2/3 Донбасу, розробили операцію з затримання вагнерівців — СБУ не випустило до США, бо він ніби «працює» на русняве іпсо.А крота Їрмака, який розмінував південь, здав наші території з людьми, знищував оборонку, відпустив вагнерів, які потім розстрілювали дітей на Донеччині — випустили до США, бо він молодець.
