Йосип Сталін до начальника Генерального штабу 1941-го — 1942-го року Шапошникова звертався на ім’я та по батькові.
Адольф Гітлер наказав без розголосу фактично вбити Ервіна Роммеля через страх народного збурення. Авторитет знаменитого «Лиса пустелі» був занадто великим.
Наш президент називає генерала, Головнокомандувача Збройними силами, учасника бойових дій, старшого, до речі, за нього, за віком, Валєрою…
Це ж не його він назвав Валєрою. Це звернення до всієї армії. Неповага, хамство, відсутність людської та політичної етики.
Це не розмова на картанах у дворах 95-го кварталу. Ти — президент, глава армії, яка проливає кров і яка врятувала твою дупу в лютому-березні 2022-го. Мені дуже прикро, що суспільство і, найголовніше, авторитети суспільства — це ковтають.
Мені колись було дуже складно уявити, як Петлюра зумів вбити полковника Болбочана. Героя війни, який мав безмежну підтримку у війську. Який звільнив Крим. Тепер мені не складно це уявити. Взагалі не складно.
Історія стоїть біля дороги
та й дивиться, хто їде по соші.
Йде череда, туман взяла на роги…..
Череда має завжди на рогах туман. А зграя готова битися. Щодо того, що не варто, не на часі… Зазвичай сьогодні це кажуть ті, хто перед вторгненням реготав, аж слина бризкала, і видавав своє тупориле: а то шо? путєн нападьот?
Історія навчає тих, хто хоче навчатися. Інших вона просто карає.
Василь Зима
Доречі, про «Валєру» — так само як про «Пєтю».
Якщо про «Пєтю» — зневажливо, то про «Валєру» — по-панібратськи, наче рівня. Наче посада одного дорівнює рівню особистості іншого.
Один своїм інтелектом та рівнем саморозвитку робить посаду значущою. Інший своєю порожнечею робить посаду нікчемною.
Кожен виступ Залужного, якщо відкинути чисто естетичну складову, бо він подобається людям, — то це якщо визнання проблем — заодно й пропозиції їх вирішення. Грунтовні, виважені, засновані на знаннях. Як в «Пєті» теж, який завжди має декілька планів вирішення ситуації, бо знає.
І тут хтось, щось, що має посаду, але не має знань, принижує когось до власного рівня, а іншого намагається принизити ще більше. Напевно, гарний актор міг би прикривати власні недоліки краще, ніж те, що я бачу.
Це мій сеанс індивідуальної психологічної терапії після вчорашньої стресо-ференції…
Думається, що наші нащадки — якщо пропетляємо, звісно — у майбутньому не будуть розбирати сьогоднішню ситуацію на молекули, а українців — на 25% і 73%.
А будуть безапеляційно констатувати, що вибрати в часі війни таку самозакохану, мілку, дрібну, нерозвинену, недалеку, косномовну, мстиву і пихату істоту президентом могли тільки хрестоматійні дурбецали. Дурбецали з життєвим кредо «pohui».
Будуть шукати відповіді, як так сталося, приплітатимуть наслідки Чорнобиля тощо. Найстарші довгожителі згадуватимуть давно забуте слово «телевізор» і запевнятимуть, що той старий девайс в рази більш вбивчий для мозку населення, ніж Чорнобиль…
А зараз… У мене є план, який називається «якось воно буде». Універсальний план, треба сказати. Сподіваюся, спрацює у країні, президент якої дупля не зв’язує з реальністю…
Загальне враження — жах, бевихідь і сподівання тільки на чудо і на ЗСУ. Це повинен бути бенефіс одного бездарного блазня, водевіль, вистава, в якій він має виконувати дві головні ролі, два в одному флаконі — потужного найверховнішого говнокомандувача і турботливого атєца нації. За змістом це сім мішків гречаної вовни, змішаної з овечими катишками. За манерою спілкування — хамство невігласа Голохвастова «кагда адін чілавєк подимється разумом више лаврської калакольні…» Хамство, фамільярність по відношенню до партнерів, до соратників. «Президент Анджей, Педро (Санчес), Валєра (Залужний) я не буду приводити цитати програмної маячні «я_не_тряпки». У мене всього лиш одне питання: як можна було вибрати оце зелене гидке, недорозвинене, нице, розфокусоване нркмнське створіння з комплексами Наполеона Голохвостого. Коментатори в чаті були одностайними. Ну майже всі. «Стидобище, нркмн, брехло, злодій, «шо воно меле?», «шо воно несе».
Ірина Крайнік
Ото, покепкувати вчора. Позловтішатися (було таке). А над ким сміємось? Над собою. Крізь сльози. Де сміливі, рішучі журналісти в футболках «Хто вбив Журавля?», «Хто розмінував Чонгар?», «Проіпали?» Написів назбиралося стільки, шо мама ні гарюй.
Журналістика наша вмерла. Не впевнена, що й т. зв. опозиційні телеканали делегували б своїм представникам можливість ставити гострі запитання. Не заради вколоти, вщіпнути (як до речі завжди було на прес-конференціях з Порошенком). Заради конструктиву. Ніт. Бо закриють нафік! ЗЄрмакратія вона така.
А можна ж було бубасю проінстуктувати краще. Щоб речення були з підметами й присудками. Щоб мало закінчення. Навіщо цей експромт? Конферанс — це не його. Він — тільки за сценарієм працює.
То навіщо це позорисько? Єрмак немов знущається з нас — от, дивіться, вкравнчики, яке гмо при владі. Ви ж його й обрали! Тепер нікуди вже не дінетесь.
Ніт. Він так не думає. Й це ще гірше. Ми його надто демонізуємо. Біда в тому, що він сам не усвідомлює шо відбувається, бо сам не надто вже й розумний для підступності . І нароТ наш усім цим шоу задоволений. Його інтелектуальну планку за чотири роки опустили на рівень плінтуса. Чотири роки на екрані — дебіли!
Тому все було Ок.
НароТу нравіцца.
Нравіцца — значить це формат. А формат для ТБ — це святоє!
Слова давно перестали мати значення, під час цієї фази війни тим більше, які прес-конференції не проводь і скільки книг з промовами не випускай.
Все давно залежить виключно від дій:
по фортифікації;
по мобілізації/демобілізації;
по виготовленню власних ракет і дронів;
по кардинальному підсиленню дипломатичних зусиль (бажано не набраними за об’явами сексологинями);
по об’єднанню суспільства задля вирішення проблем, а не навколо вигаданих перемог;
по приведенню державних інституцій до євроатлантичних стандартів;
по крокам підготовки до Вашингтонського саміту НАТО тощо.
……………..
Модель «простих парнєй с народа» не спрацювала, і цей прискорбний факт приспане «єдиним позітівним» суспільство попри страшну ціну тільки починає усвідомлювати.
Час переосмислити гасло «Думай!» вже давно настав.
