От ми дивуємося: чому ми досі не в Європі?
А тому, що ми ментально різні.
Ми по різному реагуємо на одні й ті ж ситуації.
От візьмемо дві ситуації схожих зашкварів.
1) В Лондоні Боріс Джонсон, крутий, харизматичний і ефективний посипався з прем’єрства.
Бо у нього в команді завівся один лошара, якого Боріс призначив на якусь посаду.
А цей чиновник на якійсь вечірці приставав до прілічних людей з непристойними пропозиціями в стилі «паєдємтє в намєра». Для європейців призначати лошару – це косяк. За який треба відповідати. І йти у відставку.
2) В Україні Зеленський призначає Єрмака головою офісу. Пост неконституційний, зате впливовий.
Де факто Єрмак – друга людина в державі.
Єрмак призначає собі посіпаками маніпуляторів Подоляка і Арестовича.
Але то б півбіди. Маніпулюють усі.
Але Єрмак, сам син агента ГРУ (а значить апріорі під підозрою), який має бізнеси з рускімі, який сам підозрюється у «вагнергейті» і організації зустрічі Зеленського з Патрушевим в Омані — робить несвітенне.
Він призначає антимайданівця, соратника януковича Татарова — своїм заступникам по правовому блоку.
На саму ключову посаду.
Контролювати суддівських і прокурорських і мєнтовських.
За таке призначення в Британії – не тільки Джонсон би пішов у відставку – королева би відреклася за такий косяк.
А у нас це проходить.
Подумаєш, Татаров трохи дотичний до розстрілів на Майдані. Ну з ким не буває.
А Зеленський, замість того, щоб навести кадровий лад у своєму офісі – заявляє нам: я з Єрмаком прийшов – з Єрмаком і піду. Йдіть. Типу хтось заплаче.
Але ніт. Звідусіль гуде: не на часі.
Їх (Зе! і Є!) пов’язують узи дружби. Як вони один без одного? І мені: не смійте сіяти зараз розбрат. Ми в одному човні.
От, якщо ми в одному човні – давайте скинемо баласт. Татарова і Єрмака.
От у чому різниця між нами і європейцями. В уявленні європейців не можна в примарних інтересах держави навіть у складний час пробачати косяки.
А у нас – можна.
І ще важливий штрих. Джонсон іде, щоб врятувати репутацію партії і колег. Жертвуючи собою.
У нас війна.
І було б патріотично Єрмаку, щоб не думали фігню на Зеленського, що той покриває корєша і антимайданівця — піти.
От взят і сказати: у Володимира Олександровича немає сил мене звільнити.
Бо ми друзі. А у нас, за нашою ментальністю друзів наближають до себе, а не віддаляють.
Але ми ж ідемо до Європи. Тому я, як патріот України (ги!) показую приклад.
І ми з Татаровим йдемо у відставку і віддаємо себе в руки правосуддя.
Я би заплакав і сказав, що ми вже у Європі.
Але ніт.
Єрак нікуди йти не збирається.
Бо може у нього інше завдання?
І ми — заручники української ментальності.
Винний не тільки Єрмак.
А і ті, хто кричить: «не на часі».
І ті хто кричить: нєнуашо, усі своїх не здають.
А найбільш гидкі ті, хто зараз скаже: о, це в інтересах Пороха.
І піде в бан. Бо або бот, або дурний.
Віктор Бобиренко
В реакції влади кремлівської агентури і мародерів на заяви представника американської влади щодо русского ярмака я очікував на все що відбулось. Не мав сумніву, що агента будуть відмазувати всі подєльники.
Не мав сумніву що з начальника степлерів і смішної відрижки режиму януковича будуть ліпити державних мужів.
Не мав сумніву, що клоун буде ігнорувати те все, навіть ризиками і ціною підтримки України.
Здивувало мене тільки одне: люди які пафосно розказували про єднання, боротьбу з кремлем, які били себе в груди розказуючи про патріотизм, раптом почали відмазувати агентуру, або просто мовчати. Знаючи про те що захищають мразоту, ціною життів українців, ціною можливої підтримки з боку США.
Ось і вся ціна їхнього пафосу і патріотизму. Який був проміняний на рублі або безбідне життя під спідницею кремлівської агентури.
Коли цей режим впаде, вичищати авгієві стайні з продажними нацюцюрниками які косять під патріотів, прийдеться довго. Не жаліючи нікого. Але це єдиний шлях зробити країну успішною.
Mason Lemberg
Можна по різному сприймати чому заяви конгресвумен Вікторії Спартц з‘явились саме зараз.
Можна вважати, що це частина виборчної кампанії в США, яка завершится ввосени виборами до Конгресу.
Можна говорити, що це боротьба між республіканцями та демократами.
А хтось взагалі бачить тут руку Трампа.
Проте, не можна звинувачувати конгресменів чи загалом республіканців у роботі на росію.
Не можна брати і конкретно нести відверту ахінею нашому МЗС, яке по суті ледве не звинувачує Спартц у кремлівських наративах.
Не можна знищувати підтримку найвпливовішої держави світу та розколювати двопартійну підтримку України з боку США.
Подивіться, як деякі телеграм-канали орінтовані на владні сфери впливу почали відверто обливати брудом конгресменку фактично підливаючи масло до вогню.
Питання є.
І повірте, вони є не лише у Вікторії Спартц.
Обіцяли призначити главу САП? Обіцяли. Це потрібно Україні? Однозначно.
Питання по Татарову були, є і будуть.
Питання по Єрмаку були, є і будуть.
Дуже багато питань по інших напрямках, по які ми казали «після війни», проте багато з них випливають вже зараз.
Варто виходити, пояснювати, і головне — РОБИТИ.
Призначити главу САП, провести конкурс на главу НАБУ, повернути телеканали, які були незаконно вимкнені, зайнятись реальними справами по рускоміровцях а-ля бойка, новинського чи шуфрича.
Зрештою, маємо задатись питанням: ми боремось та будуємо демократичну країну чи напівавторитарну, в якій немає законів та правосуддя?
Андрій Смолій
Так смачно плювати в обличчя всього ЗСУ, як це робить російський кріт в лікарні Мєчнікова, ще треба вміти. Ось лежить поранений Воїн — і до нього привели того, хто разом з росіянами винен в його пораненні. Винен в смерті його товаришів.
Я сьогодні натрапила навіть на жінку-таролога (це такі карти, хто не знає):
— Ось!! Дивіться, ТАК, він працює на Росію! А з Татаровим — рука руку миє!
І в коментах такі:
— У-у-у-у… Що ж наш президент оточений такими шпигунами… Сподіваємося, він повірить розвідці і вижене його!..
В- Відповідальність. Ви коли виводите свою собачку погуляти, і вона «ходить по-дорослому» десь на тротуарі — ви ж відчуваєте свою відповідальність? Зібрати це та викинути в урну? Бо це ж ВАША собачка? ВИ ж її придбали, привели до себе додому, дбаєте про неї?..
Іноді хочеться махнути на все рукою і зануритися лише у власні справи. Якби не було так боляче за державу. І не перейматися єрмаками та іншими. Але тоді що, виходить — начхати на власну країну? Їхати звідси??
Бо поки у нас не навчаться мати відповідальність і за тих, кого привели на вагому посаду, і за тих, кого обрали до влади, і за свій власний вибір під час найбільшої загрози для власної країни — нападу російського агресора — ми будемо ходити по колу…
Олена Кудренко
