…Здавалося, що на щорічне звернення президента в Раді зібралися всі: Уряд в повному складі, дипломатичний корпус, секретар РНБО, військове керівництво на чолі з генералом Залужним, керівництво Офісу Президента і всі депутати.
З точки зору безпеки це була демонстрація сміливості, яка дещо межувала з дурістю. Бо всі ці люди насправді були декорацією для виступу, який був обіцяний як «розмова про майбутнє».
Виступ був традиційно гарно написаний і чудово виголошеним.
Президент сказав, що Україна змінила світ, повернула йому справжні цінності, стала поруч з найсильнішими і найвільнішими державами в світі. І що ми йдемо до перемоги. Завдяки нашим воїнам, нашим партнерам, що дають зброю, нашим людям, які платять податки і завдяки нашій внутрішній єдності, яка має змінити традиції української історії помилок.
Завдання на майбутнє — членство в Європейському Союзі, де ми «на порозі», збудувати нову відновлювальну енергетику, яка буде децентралізованою, бо від цього залежить наше виживання. Повернути наших людей із за кордону. Зробити найпотужніший ВПК, бо ми маємо власну сильну зброю — Стугну, Вільхи, Нептуни.
Дійство закінчилося нагородженням званням Герой України п’ятьох загиблих воїнів і державними нагородами ще 15-ти.
І тут я б хотіла почути те, про що Президент не сказав. І про що в нас в принципі не прийнято говорити в цей рік великого героїзму всього народу — про подвиги нагороджених. Хоча б кількома словами. Бо ж люди віддали життя, і країна мала б знати їх імена і розповідати про їх вчинки. Так само, як країна мала б знати ціну цієї війни — кількість втрат…
Бо єдиний марафон знаходить дивних і диванних «героїв», які зазвичай із теплих крісел розповідають про «перемоги».
Напевно, в розмові про майбутнє варто було б чесно сказати і про нову мобілізацію і про плановану кількість мобілізованих. І про організацію навчань. І, зрештою, про перспективи демобілізації. Люди на фронті хотіли б почути, скільки часу вони мають віддавати свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною і коли отримають право повернутися до цивільного життя.
І про кількість нових запущених заводів ВПК, або бодай про те, скільки коштів передачено саме на це — на виробництво українських снарядів і зброї. Бо у 2024 році в Європі і США вибори. А українська війна з задекларованими цілями повернення кордонів 1991 року явно затягнеться довше. І отримувати зброю може стати важче. До цього варто готуватися. Так як влітку (і я писала пр оце ще в серпні) варто було турбуватися про генератори…
Розмова про майбутнє мала б включати і розповідь про виконання критеріїв щод вступу до ЄС і як буде змінений закон про Конституційний суд, який було подано як євроінтеграційний, але вписано туди норми про контроль за КС з боку Офісу Президента. Що не зовсім відповідає європейським стандартам.
Важливо було б почути, що держава пропонуватиме бізнесу, який справді виживає з останніх сил, але платить податки і годує армію. Що там зі зменшенням перевірок і прозорим поверненням ПДВ? Які заохочення будуть тим, хто зберігає чи створює робочі місця? Бо як інакше можна повернути людей?
Якими будуть програми енергомодернізації для того ж бізнесу? Адже в це потрібно інвестувати великі кошти.
І ще б хотілося розмови про НАТО, про яке сьогодні не прозвучало ні слова. Бо це єдина гарантія безпеки для країни, що межує з російською федерацією.
… Нещодавно піймала себе на думці, що сучасна постмодерна культура все більше тяжіє не до змістів, а до суто зовнішніх атрибутів, так званої «атмосфери», або «карнавалу». Достатньо подивитися яке кіно знімає і дивиться світ.
Як сценаристу Володимиру Зеленському і його команді вдалося створити епічну картину героїчного спротиву українського народу, битви добра і зла, Давида і Голіафа. І це було надзвичайно важливим для забезпечення підтримки України.
Але війна — це не лише красиві слова і промови. Це кров, сльози, смерть і втрати. Це втрати мільйонів людей, які вже ніколи не повернуться. Це велика розруха, знищена енергетика і промисловість. Це життя в підвалах і страшні нервові переживання за рідних, які на фронті.
Це багато людей з інвалідністю, які не знають як їм жити далі, і чи потрібні вони країні, заради якої вони пожертвували своїм здоров’ям. Це діти загиблих, які назавжди лишилися без батьків…
Все це страшенні рани на тілі країни, які не лікуються «атмосферністю» і майстерністю промов. Вони потребують рішень. Інколи непопулярних і важких. Але чесних.
Україна заслужила на чесну розмову про майбутнє замість шоу, де на фразу про «ніколи не відмитися за співпрацю з Москвою» найгучніше аплодують стоячи представники фракції ОПЗЖ…
ВікторіяСюмар
Безумовно, сьогоднішнє послання Зеленського парламенту- це не лише дотримання закону, а чітке протиставлення Путіну.
Кремлівський вбивця цього року вперше скасував свій виступ перед Федеральними Зборами.
А в ВР, попри повітряну тривогу, зібралися депутати, уряд, посли, військове керівництво і наші воїни.
Це сигнал світу- ми не боїмося. Наша героічна Армія дає всім приклад не боятися ворога, якого ми зневажаємо всім своїм єством .
Президент сьогодні багато дякував: військовим, народу, партнерам, бізнесу, дипломатам, одним реченням згадав і депутатів, фермерам, слідчим, які займаються фіксацією російських злочинів.
Говорив про єдність. Й хотілося б, аби вона була справжня, а не фасадна. Про цінності, які об’єднують Україну і цивілізований світ.
Свобода слова, незалежний парламент і сильні інституції- це теж цінності. ВР не може бути тільки декорацією.
У ВР сьогодні працював навіть ТБ кран, бо ж картинка має бути красивою. Хоч для єдності і відданості цінностям краще повернути в ефір канали і трансляцію засідань ВР й перестати тюкати опозицію.
Країна, яка переживає катарсис, потребує не лише переможних реляцій, але й роботи над помилками, і серйозної чесної розмови. Про ціну помилок. І важку ціну майбутньої перемоги. Цього не було. Як і про децентралізацію, боротьбу з корупцією, де сьогодні є явні проблеми.
Кілька пасажів в промові президента викликали в секторі Європейська Солідарність особливо бурхливі емоції.
Коли Зеленський зауважив, що золото хрестів і куполів не дає індульгенції церквам, чий центр управління в країні- агресорі.
Риторичне питання, чому керівницво ВР не виносить на сесію закон про ліквідацію московськоі церкви? Чи без вказівки президента в цьому парламенті нічого не робиться?
Також президент відзначив унікальність наших вітчизняних військових розробок, як то «Стугна», «Вільха», »Нептун». Чому ці програми не фінансувалися в попередні роки в достатньому обсязі- питання теж риторичне.
Перед очима Тетяна Чорновол, яка зі Стугни збила три танки, БТР і купу ворожих машин. Вона і її взвод не має жодної нагороди. На відміну від , наприклад, Лисого з кварталу і чи орденоносець пані Мосійчук.
Тому звертаємося із закликом до президента- нагородити тих, хто зі Стугною наближає нашу перемогу. А не тільки воювак з марафону.
Вцілому, промова проходила під гаслом »Армія. Мова. Віра». А отже, порядок денний, закладений нашою командою, був вірним. І ми вітаємо це прозріння.
Зеленський нагородив воїнів і родини загиблих і ми до крові збили долоні, віддаючи шану мужності і героїзму наших воїнів. А до Залужного вистроілася черга за фото.
Президент говорив про повоєнну розбудову. Але ні слова про необхідність прозорого використання коштів і ключову роль парламенту в моніторингу використання західної допомоги.
Про жорстку боротьбу з ворогами і колаборантами. Зі свого закутка Зеленському голосно аплодували ОПЗЖ…
Таким було останнє засідання ВР 2022.
