Прочитала відповідь неісторика Акіма Галімова про його горе-підручник із ароматом культу особи Зеленського для 11 класу.
Жодної відповіді на конкретні зауваги. А саме:
11 мільйонів із бюджету та завищену ціну примірника, де навар з кожного — 400 грн.
Підтасовку фактів та ілюстрацій під політичну повістку.
Жодного пояснення, нащо цілий розділ про успіхи великого крадівництва, яке по суті зжерло два ДОЗ перед великою війною.
Чи не є рекламою приватного ютуб-каналу фішка про 20 відео за QR-кодом? Чому саме ці відео, а не якийсь моцний репортаж умовного Суспільного чи воєнкора ТСН? Чи хорошу документалку? Лінк на відео про травневі шашлики?
Відповіді в стилі, а що такоє і ви самі напишіть підручник і добєйтєсь успєха.
Здавалось — це не молодий чоловік написав, а джин із лампи з бородою Табачника.
Які би історії я почитала і вважаю поворотними у повномасштабній війні?
Прорив через Білорусь на Київ. Спроба висадки російського десанту в Гостомелі. Оборона Києва і подвиг 72 бригади в тому числі. Битва за Мощун. Геноцид у Бучі.
Прорив через Чонгар і дуже швидка окупація частини Півдня.
Оборона Харкова і подвиг сил оборони на Окружній. Якби росіянам це вдалось — більшість Лівобережжя було би в глухій окупації.
Зупинка наступу на Південноукраїнськ. Що не дало рашистам захопити ще одну АЕС.
Оборона Миколаєва, яка поламала плани на окупацію Одеси. Дмитро Марченко тут обовʼязковий.
Обовʼязково — трагедія в Бузковому парку Херсона і загалом доля херсонської ТРО (внизу на скріні — коментар нашої підписниці і глядачки, чийого чоловіка вбили російські окупанти)
Оборона Чернігова. Важливий момент — їхня тисячолітня звʼязка з Києвом в плані оборони від загарбників. Тут же розповідь про роспілота Красноярцева, який бомбив цивільних. Тут же про те, як місто було 37 днів у блокаді і місцева влада роздавала всі продукти, а волонтери через хащі — возили воду. Під страхом бути розстріляними.
Сумська тероборона — феномен цивільного, який стає воїном. Що таке захист міста, коли очільники потікали як щурі і вигрібали ті, кому було небайдуже. Чому це було дуже важливо — посікти елітні бригади РФ, які планували через Ромни/Пирятин хутко поїхати на парад у Києві?
Оборона Маріуполя. З достойним вшануванням усіх героїв. Правдива історія про тяжкий полон захисників і катівню в Оленівці. Тут ще про рейси в Маріуполь від ГУР МО.
Достойні повноцінні статті про Залужного, Сирського, Буданова. З нормальними фото.
Можна про не покарану крису Баканова і те, як у нас було підбито СБУ напередодні вторгнення.
Обовʼязково згадати потужний Стамбул і спробу Росії навʼязати нам капітуляцію на своїх умовах. Тут можна морди Арахамії і Подоляка у всій красі.
Далі — як формувалась західна коаліція і нам почали давати зброю і все інше. Без цього, давайте скажемо, чесно, ми би програли війну.
Про гризню Банкововоі з топ-генералами через рейтинги. Втручання у військові операції політиків. Аля-піар на «Фортеці Бахмут».
Звільнення Харківщини і Херсонщини в 2022.
Контрнаступ-2023. Чесно розказати, що пішло не так.
Обовʼязково стаття про волонтерський рух в Україні, як силу горизонтальних звʼязків в умовах, коли у владі — фотографи та сосни.
Мастхев — стаття про нищення нашої енергетики і спроба примусити нас до капітуляції через блекаути. Обовʼязково розказати про наших ДСНС та енергетиків — їхній досвід такий, що у світі ніде нема.
Обовʼязково про молодих героїв. Як то роль «Джуса» та «Мунфіша» у наданні нам F-16.
Обовʼязково матеріали про Бахмут, але чесні.
Про Авдіївку і проблеми, які породила пауза в допомозі США. Як через це посипався Донбас в 2024?
Про Курську операцію. Плюси і мінуси. Тут же демонстрація байдужості Росії до своїх.
Обовʼязково про битву за Чорне море і розповідь про те, як ми країна фактично без флоту — загнали флот РФ подалі.
Ми в московських універах не вчились, але факультети журналістики теж закінчували. І ці паразити на тілі за бюджеті кошти в часи війни — просто люте дніще.
Як і тупі відмазки, що все завідують і все рускіє ІПСО.
Головне, що треба знати про горе-підручник із культом особи Зеленського.
Юрій Ніколов знайшов, скільки це коштувало бюджету в часи війни.
«Про всяк випадок – ось вам про гроші на цей підручник. Його продають зараз по 546 гривень
https://surl.li/aovntu. І це невїбічнєскі несусвітня ціна від бариг видавництва «Ранок» Круглова. Бо держава лише у грудні замовила «Ранку» виготовлення цього підручника по ціні 135 грн. При цьому вже й заплатили 11 млн грн за 83-тисячний тираж»
Так і думала, що хтось скомуніздив мільйони)
За такі гроші можна купити дві добрі праці Сергія Плохія чи два дослідження якісних про Івана Мазепу, як політика та стратега. Тобто, батьків і вчителів розводять на гроші за такий собі продукт.
Як на мене, підручник історії про 2021 рік мав би починатись цитатою Зеленського: «Мы можем увеличить армию в два-три раза, но тогда, например, не сможем строить дороги. Для нас это проблема».
Щоб нащадки краще запам’ятали який урок треба винести з бездумного будівництва доріг перед обличчям готуючогося до війни ворога. Плюс додати графіки як скорочувались витрати Міноборони в той самий час і як міністр Резніков потім бідкався «а де всі були у березні 2022 року? Коли на складах нуль бронежилетів, а треба було привезти сотні тисяч».
Натомість новий підручник історії України для 11 класу (Галімов Гісем Мартинюк) містить сугубо позитивно-державницьку оцінку «Великого будівництва»: «За два роки реалізації програми Україна отримала майже 14 тис. км нових шляхів, а це майже 40% доріг державного значення, і майже 500 мостів та переходів» (цитату взяв у
Oksana Torop) .
Як кажуть, вгадайте з двох раз що з таким підходом робитиме влада якщо і коли буде тимчасове замир’я? Невже з усих сил почнуть робити ракети для захисту від майбутнього вторгнення? Чи відразу побіжать асфальтіровать-бетоніровать якусь канєшно необхідну цивільну хрінь?
Про всяк випадок – ось вам про гроші на цей підручник. Його продають зараз по 546 гривень
https://surl.li/aovntu. І це невїбічнєскі несусвітня ціна від бариг видавництва «Ранок» Круглова. Бо держава лише у грудні замовила «Ранку» виготовлення цього підручника по ціні 135 грн. При цьому вже й заплатили 11 млн грн за 83-тисячний тираж.
https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-12-18-019523-a
Дискусію про підручник історії із шістьма фото Зеленського прихильники ЗЕ звели до тези «чиї фото є в підручнику». А справа, насправді була не у фото. В іншому, і я про це писав. Справа — в оцінках. Важить не те як себе оцінює за своєї каденції ЗЕкоманда. Важить те як їх оцінять нащадки.
А тут — дивовижний текст Олексія Голобуцького. Власне — саме про це. Про недалекоглядність.
«Щодо «підручника історії» Галімова.
Опустимо корупційну складову, 400 грн навару з однієї книжки і звичне скорботне вопіяння в пустелі освітян щодо усталених схем затвердження підручників, угод з видавництвами і державою та авторських прав.
Опустимо питання кондового агітпропу взірців періоду вже напівздохлої КПСС з усіма нудними і неперетравлюваними в принципі штампами в підходах, в описах, у відборі тем, в ілюструванні. Як прокоментував сам автор, «зробіть краще, як такі умні!».
Я як історик зачеплю просто технічний момент — як найбільш нейтральний і найбільш (нібито) очевидний з усіх. Зарано. От елементарно зарано вносити до підручників війну, яка все ще триває. Яка невідомо ще чим скінчиться (хоча в підручнику не сформульовано навіть те, з чого почалась). Зарано для узагальнених оцінок, для висновків, навіть для загальної періодизації.
Таке має сенс закріплювати на сторінках підручників років через 10. Причому після завершення. Тоді картину вже видно вповні. Тоді вже можливі історичні висновки — об’єктивні, а не тенденційні чи політично вмотивовані.
Це абетка історичної науки.
Ну і не можна не згадати про наших дітей і юнацтво. Які не ідіоти. Які (навіть ті, які не читають) дивляться і слухають хоча би на ТікТок щодня якісь фрагменти реальної картини. Бо зараз не 1970-80-ті, інформація не обмежена двома телеканалами, газетою «Правда» і доступними для одиниць ентузіастів «голосами».
Але в початковій історичній освіті ми повернулись на 40-50 років назад: коли в школі дітям завантажували нудотну пропаганду КПСС і «офіційну версію», яка не мала нічого спільного з реальністю. От власне ті штампи, які старше покоління досі цитує і ними жартує. А якісь реальні дані школярі фрагментарно отримували на вулиці і в родинах.
Діти не терплять лицемірства. Держава, яка їм бреше в очі, — не їхня держава. Це одна з багатьох причин, з яких розвалився СССР: відчуження громадян від такої держави, яка постійно бреше. Тому отакими підручниками згнила ще в утробі НУШ виховує молодь-громадян світу. Байдужих до держави Україна і її проблем.»
Печера Дракона
