3 червня 2023 року Зеленський вперше оголосив про готовність України до контрнаступу. В інтерв’ю The Wall Street Journal Зеленський офіційно заявив, що Україна готова до початку контрнаступу для деокупації своїх територій.
Вперше в сучасній історії Верховний Головнокомандувач попереджає супротивника: готуйтеся, атакуватимемо. Згодом наступ був практично провалений.
Основні причини провалу літнього наступу 2023 року:
1. Помилки планування та розпилення сил. Відмова від єдиного удару: Початковий план Валерія Залужного та американських радників передбачав концентрацію всіх сил у «єдиний кулак» на південному напрямку для виходу до Азовського моря. Проте сили ЗСУ були розпорошені за наказом Верховного Головнокомандувача одразу по трьох осях (включаючи затяжні бої в районі Бахмута), що послабило головний штурмовий потенціал. Переоцінка досвіду 2022 року: Офіс президента розраховував на повторення Харківського сценарію, очікуючи, що російські війська побіжуть побачивши західні танки. Зіткнувшись із жорстким опором, ЗСУ швидко втратили темп.
2. Російська армія встигла звести глибоко ешелоновану систему оборони. Вона включала безпрецедентні за щільністю мінні поля, протитанкові рови і бетонні надовби. Російська сторона була заздалегідь попереджена у напрямку основного удару. Відсутність ефекту раптовості: Напрям головного удару Півдні (Токмак — Мелітополь) було очевидним для російської сторони. Це дозволило командуванню РФ заздалегідь зосередити резерви та авіацію. Російська армія ефективно використовувала перевагу в повітрі (зокрема, гелікоптери Ка-52) і артилерію для знищення бронетехніки, що наступає, ще на підходах.
3. Нестача критично важливого обладнання: ЗСУ відчували гострий дефіцит засобів розмінування, систем ППО ближнього радіусу та інженерних машин для проходу під вогнем. За доктриною NATO, масштабні наступальні дії без домінування у небі неможливі. Україна на той момент не мала сучасних винищувачів (F-16), що зробило наступні колони легкою мішенню. Незважаючи на брак вищезгаданої техніки, Верховний Головнокомандувач вимагав початку наступу.
4. Недосвідченість штурмових бригад: Досвідчені ветерани утримували оборону інших ділянках фронту. Вістрям контрнаступу стали новостворені бригади (наприклад, 47-а ОМБр), де до 70% особового складу не мали реального бойового досвіду.
Операція не досягла стратегічних цілей (вихід до Азовського моря) і завдала тяжких втрат ЗСУ, що призвело до переходу фронту до позиційної війни та зміни стратегії України у бік активної оборони.
Погребецький Сергій
Зеленський дав українським чиновникам тиждень на підготовку контрактів з закупівлі систем ППО Patriot та ракет до них. Інакше пообіцяв зробити “серйозні кадрові висновки”.
За його словами, Україна має домовленість на найвищому політичному рівні про придбання Patriot.
Але навіть юридичні кроки ще не пропрацьовані.
Коли запроваджувалися «санкції» проти Порошенка, то проблем з швидкістю кроків не було.
Не було проблем з швидкістю кроків коли приймалося рішення проти НАБУ рік тому. За день у ВР.
Думаю, з оформлення династії теж не було проблем зі швидкістю. А тут проблеми…
Вибачте, а де був сам президент Зеленський? Що такого важливого він робив цього тижня, що прос*рав це питання, в зараз робить винуватим прибиральниць?
Який з інформаційних приводів і рішень, прийнятих на цьому тижні був важливішим ніж цей?
===
Вошдь племені відморожується, робить вигляд, що не він відповідальний за брак протиракет Patriot.
Зеленський написав у своєму телеграм-каналі:
«На жаль, станом на сьогодні навіть юридичні кроки ще не пропрацьовані по цьому контракту».
«Розраховую на доповідь у пʼятницю: або ясність щодо реалізації нашої домовленості по «Петріотах», або серйозні кадрові висновки».
«Завдання абсолютно чітке – пришвидшитись із цим контрактом по «петріотам», і це персональна відповідальність залучених посадовців».
Коли ЗЕленським запроваджувалися «санкції» проти Порошенка, то проблем з пришвидшитись не було.
Не було проблем пришвидшитись, коли ЗЕленським приймалося рішення проти НАБУ рік тому, — за один день у ВРУ.
Після руйнівних наслідків останнього обстрілу Києва і Дніпра… сцарь, як завжди зайнявся піаром, щоб спрямувати розратування мудрого народу на «поганих бояр», що нібито не забезпечили Україну достатньою кількістю протиракет.
Але ці тупання преЗЕдентською ніжкою не можуть затулити того факту, що ЗЕленський на найвищому рівні офіційно підтвердив, що ми не маємо чим збивати балістику і це виглядає як видача військової таємниці і пряме запрошення ворогу терміново провести ще кілька обстрілів балістикою, поки Україні бракує ракет.
І свідчить про «творі бардак ми тут проєздом», враження, що ЗЕлені просто «ржуть», за що також несе відповідальність верховний головнокомандувач.
Дефіцит протиракет можна було спрогнозувати наперед і подбати хоча б про юридичну готовність їх отримати.
Зеленський про це нічого не знав, бо був зайнятий зустрічю з Притулою, фотосесія з племенем і записом вечірнього гундосика
ПОШУК КРАЙНЬОГО ПІД РЕВ СИРЕН
Є старий як світ спосіб уникнути відповідальності. Коли провал очевидний, треба терміново знайти винного нижче за себе. Саме цим сьогодні займається Володимир Зеленський, влаштовуючи публічне прочуханство невідомим чиновникам через відсутність додаткових ракет для Patriot. Особливо зворушливо виглядає ця вистава у виконанні людини, яка роками будувала систему ручного управління, де без схвалення Банкової не ворухнеться жоден стратегічний процес. Коли все добре — це особиста заслуга президента. Коли ж раптом з’ясовується, що критично важливі питання не вирішені, винними миттєво стають якісь безіменні виконавці, яких зручно виставити крайніми. Логіка проста до примітивності: успіхи приватизуємо, провали делегуємо.
Після чергового руйнівного удару по Києву та Дніпру Зеленський раптом дав підлеглим тиждень на «вирішення питання» і пригрозив кадровими висновками. Звучить грізно. Майже як у серіалі про суворого керівника, який щойно випадково дізнався про проблему, що накопичувалася роками. Але виникає просте питання: а хто в країні сім років поспіль концентрував у своїх руках усі ключові рішення у сфері оборони, дипломатії та міжнародних переговорів?
Найбільш шокуючим у цій історії є навіть не саме кадрове шоу. Зеленський фактично публічно визнав, що Україна має проблеми із запасами протиракет для боротьби з балістикою. В умовах війни така заява виглядає щонайменше дивно. Ворог тепер отримав офіційне підтвердження того, що певний сегмент української ППО відчуває дефіцит ресурсів.
Але ще більш красномовною стала інша фраза президента: «Навіть юридичні кроки ще не пропрацьовані по цьому контракту». Перекладаємо з чиновницької мови на людську. Після років війни, після сотень ракетних атак, після нескінченних пафосних промов про безпеку та захист неба юридична база для закупівлі критично необхідних ракет досі не готова. Виходить, що для телекамер і гучних заяв часу вистачало, а для паперів, без яких ракети не купуються, — якось ні.
То хто винен? Невідомий чиновник з печаткою? Юрист середньої ланки? Черговий зручний статист для показового покарання? Чи все-таки політичне керівництво держави, яке мало не лише роздавати доручення на камеру, а й передбачати подібні ризики задовго до того, як вони перетворяться на проблему національного масштабу?
Дефіцит протиракет не виникає за одну ніч. Його можна прогнозувати. До нього можна готуватися. Можна заздалегідь погоджувати контракти, фінансування, міжнародні домовленості та юридичні процедури.
Тому нинішнє тупання президентською ніжкою виглядає не як демонстрація сили, а як доволі незграбна спроба зробити вигляд, що головна проблема — це виконавці, а не ті, хто роками керував процесом. Коли керманич починає публічно шукати стрілочників, це зазвичай свідчить не про контроль над ситуацією, а про бажання терміново знайти когось, на кого можна списати власні прорахунки.
Перекладання відповідальності — один із найстаріших політичних трюків. Настільки старий, що його впізнають навіть без підказок. Але ракети ворога, на жаль, не реагують ні на грізні заяви, ні на показові догани, ні на пошук крайніх. Вони реагують лише на наявність протиракет.
