Другу частину інтерв’ю Муженка потрібно також прочитати цілком, бо кожен абзац важливий. Вражає глибоке розуміння Муженком проблем, які в багатьох випадках виходять далеко за межі військової справи.
Якщо в першій частині інтерв’ю Муженко тільки озвучив кричущі деталі по Гостомелю, Півдню і дивну пропозицію в Генштабі, які наштовхують на невтішні висновки і провів грунтовний аналіз, що саме допомогло нам встояти, то в другій його частині Муженко аналізує, що саме нашкодило нам після 24 лютого і віддаляє нашу перемогу.
1. Щодо систем ППО, яких нам бракує, і Зеленський в цьому звинувачує Захід. Але маючи відновлених понад 60 дивізіонів ППО на 2019 рік, планувалось до 2023 року їх кількість подвоїти. Та змінилась політика. То хто винен у відсутності достатньої кількості ППО, щоб прикрити захистом міста, критичну інфраструктуру, лінію фронту і досягати на глибину 300 км в раші – Захід чи політика Зеленського надапєрєстатьстрєлять?
-«До речі, у листопаді 2018 року у нас пройшли стрільби зенітно-ракетних систем на полігоні. Як правило, на такі заходи керівники підприємств виставляють свої перспективні зразки. Ми з ними провели нараду, де поставили серйозне питання щодо посилення системи протиповітряної оборони. Ми розуміли, що того, що у нас було, явно недостатньо. Після цього прорахували можливості підприємств, які виготовляють різні типи ЗРК, і зробили висновок, що при відповідному фінансуванні цілком реально з 2019 до 2023 року наростити приблизно в два рази кількість зенітно-ракетних дивізіонів.
Є ролики на YouTube, є мої коментарі саме з цих пусків, де ми говоримо, що системи старі, але ми їх відновили. Вже в лютому 2019-го ми провели їхні випробування на одному з південних полігонів. Шляхом певної модифікації комплексів С-125, Тор-300, С-300 В1 та інших була реальна можливість наростити кількість цих дивізіонів.
Це питання і по БТР, і по танках, і по тому самому «Оплоту», і по перспективних комплексах типу «Грім». А за кордоном нам не дуже-то і продавали.
До речі, випробування такого комплексу відбулося перший раз у квітні 2019 року. А ми досі не маємо його на озброєнні ЗСУ. Ми просимо зараз у наших партнерів ракетні комплекси з дальністю 300 кілометрів. А наш «Грім» міг би перекрити їх. От такі реалії.»
2. Щодо висвітлення подвигів наших захисників, яке відсутнє, бо потрібно їх героїзм затулити неголеним фейсом.
-«А що у нас з інформаційною підтримкою Збройних Сил? От що ми бачимо вже рік на телеканалах? Якісь коментарі з передової, і то нечасто. У нас за цей період більше сотні військових отримали звання Герой України. А ми знаємо, хто і за які здобутки нагороджений? За невеликим винятком — ні. Чому це не популяризують на телебаченні? Чому країна не знає своїх героїв?
Я нічого не хочу сказати про Дмитра Коцюбайла. Але ж він не один такий Герой, їх сотні. Так що ви робите? Сьогодні порахували рейтинги — ви в плюсі, а завтра щось не те. То давайте якусь акцію проведемо. Провели поховання Героя. І більше нікому не потрібний ні «Да Вінчі», ні інші. От і все.»
3. Дивні ігри влади з формуванням Гвардії наступу.
-«Зараз формують бригади Гвардії наступу. Це дієві бригади, які доукомплектовують. Нема питань. Чим більше буде боєздатних бригад і підготовлених бійців, тим краще для України й тим більше шансів швидше завершити розгром росії. Але! Нещодавно я побачив в стрічці, що Міністерство внутрішніх справ заявило, що не буде оприлюднювати (закриє) списки з прізвищами тих, кого набирають в цю гвардію. Якщо це правда, то виникає питання — чому? Розумієте?
— Ні. Яка в цьому таємниця?
— Я теж не розумію. Цікаво, для якого наступу і для яких завдань готують ці бригади.»
4. Стеження за патріотами і суцільні провали на тих напрямках, де ГУР і СБУ мали б проявляти свою активність. Тобто загрозу влада бачить саме в патріотах, а не в зрадниках.
-«На другому тижні після вторгнення я знаходився не тільки на пункті управління, а ще виїжджав на Донбас, в район Запоріжжя, на Волинь, Житомирщину. Коли повернувся, підійшов начальник військової контррозвідки, вже колишній. Ми привіталися. Сказав йому: «Я тільки що з відрядження прибув». — «А я знаю. Ми вас відстежуємо». — «Та я й не сумнівався».
А зараз оці всі виклики вони відстежують? А ці незрозумілі ситуації між ГУР і СБУ? Де вони шукають зраду, де шукають проблему? В чому взагалі бачать загрозу для себе? Я цього не розумію.»
5. Щодо залучення досвідчених фахівців в якості радників та інструкторів. Влада розмежовує «свою команду» і ЗСУ. Яка ж причина? Різна мета?
-«Ми вийшли з пропозиціями залучити офіцерів і генералів, які були звільнені в період 2019−2020 років і раніше. Їх багато, в тому числі тих, хто не досяг пенсійного віку. Так, деякі частково призвані. А інші? Запитав: «Чому не залучаєте?» Тих, хто не може бути на фронті по стану здоров’я, можна залучати як радників, як інструкторів, щоб очолювали певні процеси хоча б підготовки. Яку користь вони б приносили. Кажуть: «Ні. Ми працюємо своєю командою». На мою думку, є одна команда. Вона називається Збройні Сили України.
Це ж війна не Зеленського, не Єрмака, не Залужного, не Сирського. Це Вітчизняна війна українського народу за свою незалежність і свободу. Тому кожен зобов’язаний робити свій внесок в Перемогу. Якщо буде треба йти в атаку з автоматом в руках, для мене це не є якимось бар’єром. Але є багато людей, які можуть принести набагато більше користі.»
6. Провал в формуванні Тероборони. Її формування не те що не допомогло в перші дні після 24 лютого, а нашкодило.
-«До речі, мене дуже здивувало формування територіальної оборони. З цього теж зробили піар-проєкт. Така кампанійщина принесла дуже багато проблем, особливо на початковому періоді, тому що зламали систему мобілізації. Тим, хто мав прийти як оперативний резерв для укомплектування бойових бригад, довелося йти в бригади тероборони. А непідготовленим людям — в бригади для участі в бойових діях.
Я не міг повірити в таке, бо ми ж напрацьовували цю систему мобілізації. В грудні 2018 року, коли був оголошений воєнний стан, розгорнули десять бригад територіальної оборони в десяти прикордонних областях, було призвано понад 30 тисяч осіб. З ними протягом 25 діб провели збори. Після цього прийняли рішення по доукомплектуванню бригад, особливо запорізької й херсонської, мінометами, протитанковими та зенітно-ракетними комплексами. Але з початком війни вони не могли нічого з цього застосувати, тому що ці бригади не встигли мобілізуватись. От що мене здивувало.
Закон «Про основи національного спротиву» прийняли в липні 2021 року, це великій плюс для чинної влади. Тероборону почали формували лише у січні 2022 року. Але почали змінювати командирів. Прийшли нові люди, які просто не розуміли й не знали, як все було зроблено до того. Взагалі за ці три роки стільки змін відбулося… Практично всіх ключових осіб змінили, включаючи керівників оперативних командувань і навіть деяких бригад. І от вийшло, що зброя була складована в певних військових частинах, але про це не всі, мабуть, знали.»
Коли з’являються все нові деталі і вимальовується чіткіша картина, то все більше переконуємось, що ми вистояли завдяки диву. А тепер маємо зрозуміти, що маємо перемогти також завдяки диву. І диво це самопожертва українців, готовність їх класти свої життя за про@би влади. Бо метою прагнення Банкової формувати команду не з досвідчених фахівців, а зі «своїх», кидати ресурси розвідників не на виявлення ворогів, а для спостереження за тими, хто втримав Україну в тяжкому 2014 році, та й зрештою формування Гвардії наступу є зовсім не наша перемога, а цементування власної влади, клоунократії (какістократії).
Світлана Білуник
Інтерв’ю генерала Муженка повністю знищує залишки міфу про те, що влада хоч натяком готувалася давати опір ворогу, а не сприяти наступу завдяки бездіяльності.
Він чітко говорить, що систему розвитку ППО заморозили. В планах було з 2019 по 2023 рік збільшити кількість установок ППО по країні вдвічі. Заморожено, відкладено, три роки не на часі, бо ж ми пам’ятаємо, що на часі було Велике будівництво і відмивання грошей на ньому. Яка війна, мир, дружба, жувачка та заглядалки в очі путіну.
Майже всі кадри часів управління війною з 2014 по 2019 рік були звільнені та зачищені, прийшли нові лиця, які не мали достатньо компетенцій для такого управління. Зроблено це було владою свідомо.
Заморожено перспективні проекти далекобійних ракет «Вільха», «Грім», «Нептун», які вже сьогодні могли б змінити картину фронту. Але їх нема. І від себе питання — чому за рік важкої війни їх і досі нема? Бо можна випросити у союзників? Як бачимо далекобійні ракети поки не дають. Це підстави критики з боку влади Зеленського союзників. Ганебної критики, як на мене.
Хаос, дезорієнтація та погана організація перших днів війни говорить про те, що знаючи плани ворога через постійні попередження партнерами, надання ними планів захоплення України, влада Зеленського так і не спромоглася бодай за тиждень почати діяти. Це провал державного управління і якби не стійкість ЗСУ, то країну накрив би морок «старшого брата», його законів і «порядків».
Система ГУР та СБУ використовується владою в цілях стеження за патріотами, політиками, пасіонаріями, які працюють на перемогу України. Муженко особисто зізнається, що за ним в тому числі стежать. Це ганебно, бо ворог не там, де його шукає Банкова, ворог вже на Банковій. І тим більше стає смішно від тези подоляка, яку люблять вживати всі прихильники Зеленського: ваш би Порох здав країну. От тільки все вказує на те, що при Пороху і його воєначальниках, путін би навіть не поліз до нас, на відміну від ситуації, коли неофіти всіляко сприяли послабленню армії і укріпленню корупції на Великому будівництві, зсередини роз’їдаючи країну за допомогою вірних кадрів часів януковича.
