Про це Віталій Портников заявив у етері програми «Суботній політклуб» на Еспресо.TV.
За словами Портникова, Андрій Єрмак матиме набагато менший вплив, ніж його попередник на посаді керівника Офісу президента – Андрій Богдан.
«Я не бачу, що Андрій Єрмак виглядає, як віцепрезидент. На відміну від Андрія Богдана, у Єрмака немає можливості встановити телефонне право. Андрій Богдан був самостійною політичною фігурою і він фактично був конкурентом цілому пласту людей, яких умовно можна окреслити, як «група Кварталу» – це актори, сценаристи, власники «Студії Квартал 95″, фронтменом якої є Володимир Зеленський. Вони займають зараз практично всі провідні посади в державі – від президента до першого помічника президента, очільника СБУ, тощо. І є менеджери, які не мають своїх власних груп, які з ними співпрацюють. Кожен з цих менеджерів є куратором певних напрямків. Це Андрій Єрмак на чолі Офісу президента, Дмитро Разумков — на чолі парламенту, Олексій Гончарук — на чолі уряду та Арсен Аваков на чолі МВС», — сказав Портников.
Він констатував, що з відставкою Богдана посилилася «влада кабаре», і в Україні встановилася «клоунократія» в чистому вигляді.
«Тобто, фактично відставка Богдана дійсно означає те, що клан Коломойського вже не є прямо у системі влади і сама група Богдана не може мати вплив на силові структури. Але враховуючи, що посилилася «влада кабаре», ми говоримо про «клоунократію». Це зараз «клоунократія» в чистому вигляді після відставки Богдана. Звичайно, у Андрія Єрмака не може бути навіть 50 відсотків того впливу, який мав його попередник. Я вважаю, що це добре, оскільки керівник Офісу президента це не конституційна посада, ця людина має обслуговувати президента України», — підкреслив Портников.
Завчена неспроможність.
Ось що заважає нинішній владі повірити в силу країни, якою взялися керувати.
Росія сильніша — значить, її треба задобрювати. Тим більше, якщо можна щось на цьому підзаробити.
Захід має свої інтереси — значить, годі й намагатися у чомусь переконувати його лідерів.
Люди хочуть всього і одразу — тож треба випрошувати аплодисменти, а не працювати на результат, змінюючи країну (не плутати із зміцненням особистої чи групової влади).
Ось це і складає основи капітулянтського порядку денного.
Замість крок за кроком робити реформи (в умовах реальної країни в реальному світі — повільно і з помилками, але домагатися результату), замість денно і нощно працювати з союзниками і партнерами (стверджуючи принцип «нічого про Україну без України»), замість підтримки українського не колоніального культурного продукту (кіно, книги, пісні і багато чого іншого).
За п‘ять років Україна звикла до перемог.
Капітулянтський порядок денний, заснований на завченій неспроможності, веде до поразки.