Володимир Зеленський порвав епоху на хвилі ери популізму у світі, але якось не розуміє, що скоро цій халяві кінець. І де буде він? На узбіччі чи встигне застрибнути в останній потяг змін?
Кілька днів не вщухає скандал про те, як Шостий у Польщі намагався розповісти про плюси Радянського Союзу. Пікантності додав той факт, що ця щемна розповідь пролунала у присутності лідерів Польщі, Литви, Естонії та Латвії — держав, які сповна відчули окупацію СРСР. І до цього часу відхаркують плюси чобіт радянського солдата, репресій НКВС, тотальних депортацій і завезених кумушок із Липецька у ще теплі домівки колишніх господарів. Про русифікацію в Ризі, Таллінні, Юрмалі і Клайпеді я просто мовчу — уже четверте покоління істинних росіян намагається розказати корінному населенню, які вони всі лузери. І все буде Пушкін з Достоєвським, щедро поліровані Дімою Кисельовим.
Дуже приємно, мабуть, було слухати подібні плачі за Радянським Союзом полякам, чию військову і політичну еліту двічі убивали в Катинському лісі. Дуже приємно слухати подібне в Естонії, де матір нинішньої прем’єрки Каі Каллас немовлям вивезли у товарному вагоні для худоби в Сибір…
Лишається сподіватися, що під час візиту держсекретаря США Ентоні Блінкена Володимир Зеленський утримається від розповіді про свої подвиги 10-річного жовтеняти. І не буде розповідати про газировку за одну копійку, ковбасу за 2.20 і країну тотальних черг хоч за пивом, хоч за шкарпетками…
Нам дуже потрібна підтримка США і рішучість Ентоні Блінкена, чий прадід був київським євреєм і втік до Штатів через численні погроми, інспіровані матір’ю Радянського Союзу — Російською імперією. І нам найменше потрібно, аби правляча еліта в скрутні часи поверталась у минуле, щедро просякнуте репресіями і рабством — аби лиш не говорити про реформи, розвиток і майбутнє. А головне — не відповідати перед Блінкеном, а чому українська влада ніяк не реагує на американські санкції проти Андрія Деркача та Ігоря Коломойського? Чому ці дві особи за кілька місяців лише посилили свій вплив на українську політику та бюджетні кошти. І далі запускають руки в державні компанії за мовчазної підтримки ОПУ?
Я підозрюю, про що питатимуть шановні гості із Вашингтона Зеленського. Де обіцяні реформи? Чи зробив офіційний Київ висновки з недавніх всеосяжних погроз Кремля щодо воєнного вторгнення до України? Чи хоче українська влада підтримки і захисту проти кривавого Путіна? Професіоналам дуже важко з амбітними дилетантами — шкода, що з самородками у вигляді Зеленського ми втрачаємо важливий історичний шанс. Ту можливість, яка полягає в тому, щоб стати нарешті стратегічним партнером США і Великобританії у Східній Європі. І доєднатись до клубу Польщі, Литви, Латвії та Естонії — держав, які б дуже хотіла відкусити собі Російська Федерація. Але з кожним роком вікно можливостей зачиняється все щільніше…
Чому мені сумно від хаотичних пошуків плюсів радянської окупації і поневолення українців від Володимира Зеленського? Як показала практика — Юлія Мендель з посади речника пішла, а полова в голові лишилась. Зовсім скоро Володимир Олександрович має змогу побачити мармурові плюси радянської влади. Треба просто відвідати в День пам’яті Биківню, де поховані всі ті кияни, яких у 1937-1941 роках розстріляли трійки НКВС…
Зеленський — наш біль і вирок популізму та хайпу в часи, коли у світі намітився новий тренд. Локдауни та економічні кризи відродили нарешті запити на фаховість і знання економіки. Державники нарешті отримують шанс реваншу над клоунами з телевізора.
Днями в Іспанії відбулися перші вибори серед великих європейських країн в умовах коронакризи. І що ми бачимо? У Мадриді на виборах до регіонального законодавчого органу соцопитування прогнозують перемогу попередній лідерці регіону Ізабель Діас Аюзо, представниці опозиційної консервативної Народної партії (PP). Останнім часом вона відзначилася опором лівоцентристському, популістичному центральному уряду у питаннях боротьби з епідемією коронавірусу, відмовляючись закривати ресторани й бари, чим завоювала прихильність багатьох жителів регіону. Критики закидають Аюзо нехтування здоров’ям людей на користь інтересів бізнесу, а ще що Народна партія — це ж екс-партія Франко. Але кого це турбує, коли жерти не буде скоро чого в умовах популістично-істеричних локдаунів.
Важливо те, що люди втомилися від пустопорожніх криків та популістичного базару. У 2010-ті повсюдно у світі відбувся популістичний вибух, головними символами якого стали Трамп та… Зеленський в Україні, тобто, у нас.
І от ці результати в Іспанії — це перші ластівки того, про що кажу.
На перший план зараз у всіх вийде питання: а де гроші? Коронакриза і локдауни прибили добробут середньостатистичних громадян, ковід — навіяв страх. І всі ці громадяни тепер хотітимуть політиків, які не обіцятимуть хайп, веселуху, обиратимуть не ексцентричність, а тих, хто буде здатен забезпечити зростання економіки. Передбачуваних, статечних політиків у гарних костюмах, які вміють займатися нудними речами.
Наша кварталівська влада з ностальгією за радянським справжнім пломбіром дуже скоро виглядатиме блазнями на цьому тлі. І трошки вторинно. Час веселих хайпожерів, коміків-телезірок, ексцентриків з соцмереж — закінчується. Люди хочуть стабільності після, по суті, аналогу світової війни, за рівнем економічних втрат та нервових стресів. Українці мають іще один стрес — восьмий рік війни із РФ, тому запит на системного політика і професійних депутатів-фахівців зростатиме. Бо великий сором у часи лояльно налаштованого до України державного секретаря США — мати переговорників рівня Корнієнка та Юраша, яких розводять на бесіди російські пранкери з офісу ФСБ Лексус та Вован.
Так, наш Шостий ще здатен ладнати гарні інформприводи та РНБО-шоу, але патологічно не здатен і не має людей якраз для економічної фахової роботи. У нього вже нема жодної незаплямованої людини із близького оточення: то салюти, то корупція, то хтось вляпається у скандал із Дональдом Трампом чи роботою на Козака.
Володимир Зеленський навряд чи перетвориться у вірного друга США і провідника інтересів наших стратегічних партнерів. Однак його задача дотримуватись публічного образу лідера державника. Не відлякувати наших близьких друзів по долі та інтересів, як ті ж Польща, Литва, Естонія та Латвія. А ще зберегти Україну незалежною аби більш професійний наступник без жалю за радянським пивом і пломбіром вів країну подалі від Москви.
P.S.
Ленком представляет: