— А куди ставити цей вінок?
— Ось тут, поруч з білим… І ось цей сюди… Так, так! А оцей великий, поставьте сюди.
— Та ми сюдой портрет поставим!
— А! Зрозуміли… Немає питань!
Працівники ритуальної агенції накривали могилу Гліба охапками квітів, а ми, його друзі стояли навколо і дивились на все, не вірячи в те, що бачимо.
— Вот интересно, по какому поводу сейчас начал бы Глеб бурчать? — Спросил кто-то.
— Венки не так ставят. Цветовую гамму не соблюдают.
Мы улыбнулись. Вспомнили Глеба, вернее его постоянное бурчание по поводу и без. Давно привыкли к этому. И нам будет очень не хватать этой черты его характера.
— Сто відсотків сидить зараз на хмарах, палить свої цигарки, шукає окуляри по кишенях дивиться на нас і бурчить.
— Та да… Якщо зараз з неба свалиться недопалок, ніхто не здивується!
Працівники поклали останні квіти, закріпили табличку з прізвищем Гліба, його портрет та залишили нас. Ми знов замовчали на якись-то час. Напевне кожен щось говорив другу не відкриваючи рота. Щось своє, особисте!
— Ну що друже… Добре замаскували твій останній бліндаж?
— Гарна у Гліба тут компанія… Зараз кави заварять. Познайомляться… Подивиться тільки навколо.
Десятки прапорів. Десятки свіжих могил українских воїнів. Рік 2022… рік 2022… рік 2022…
І скільки їх ще буде, скільки життів забере «русский мир», не знає ніхто! Нажаль, помилки політиків своїм життям виправляють воїни!
Відпочивай братику. Це була твоя остання ротація…
