Ніякої України для Кремля немає

104
Рішення Слідчого комітету Росії порушити кримінальну справу проти голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича — не просто пропагандистський крок

Це доказ того, що російське керівництво все ще живе в Радянському Союзі і сприймає себе саме в якості керівництва СРСР.

Коли Слідчий комітет Росії порушував кримінальні справи проти українських чиновників-силовиків, це ще можна було якось пояснити тим, що фігуранти цих справ здійснювали якісь дії проти російських громадян — ну хоча б не давали можливості російським військовим і диверсантам окупувати Україну. Коли в коло осіб, яким висунули звинувачення, потрапив Арсеній Яценюк, російські дії остаточно перетворилися на поганий анекдот. Але Яценюка хоча б звинувачували у злочинах, які він нібито здійснив на території Російської Федерації. А ось В’ятрович…

А В’ятрович — це претензія на монополію у історичній пам’яті. Причому монополію не пропагандистську, а кримінальну. Якщо не хочеш думати так, як ми, якщо ставиш під сумнів нашу версію «правди», якщо не хочеш погоджуватися з безпардонною брехнею російської пропаганди, якщо наважуєшся оприлюднити факти, які Кремль хоче приховати — ми тебе засудимо і посадимо. Так, не обговоримо, а посадимо. І це повинен розуміти кожен, хто дотримується іншої точки зору.

Може здатися дивним, що в Москві таким чином ставляться до іншої країни, до її інституцій, до її громадян. Але в тому-то і справа що для Кремля, для Слідчого комітету Україна — не інша країна, а тимчасово окупована американцями і їхніми посібниками територія. Тобто приблизно те ж, що для самої України — Крим і Донбас.

І кримінальні справи порушуються просто на майбутнє, на час, коли російські війська будуть в Києві, а Слідчий комітет почне працювати у будівлі МВС України. Розумію, що комусь ці плани можуть здатися просто безглуздими фантазіями.

Але Путін і його оточення живуть цими фантазіями. І вже не раз доводили, що готові втілювати їх в життя.

Віталій Портников

P.S.

За п’ять років ми все ще не хочемо сказати собі, що ж тоді сталося. Ми віримо, що можна розвиватися як ні в чому не бувало з відторгнутими територіями і невизначеними кордонами. Ми слухаємо ідіотів, які обіцяють «домовитися з Путіним» і запевняють, що варто нам почати жити краще і перемогти корупцію – і Крим з Донбасом самі повернуться, як в казці.

Ми не розуміємо, що стали державою-інвалідом. Інвалід теж живе, теж розвивається, але це інший розвиток, ніж у здорової людини. І інші зусилля, надлюдські. Якщо не вірите – запитайте у спортсменів-паралімпійців.

Якщо Україна хоче вижити, вона повинна стати такою країною-паралімпійцем. Країною нелюдських зусиль, країною-фортецею, країною національної солідарності, відторгнення агресора, повного розриву з ним. Країною, громадяни якої не працюють на ворога, співаки якої не кривляються в його нічних клубах, політики якої не мріють поцілувати руку людожера.

В іншому випадку нас рано чи пізно чекає доля довоєнної Чехословаччини. Ми перестанемо бути державою, а станемо протекторатом ворога. І в світових столицях зітхнуть полегшено – тому що помилково вирішать, що вже тепер з Кремлем можна буде домовитися.

 

Поделиться:
Загрузка...