Ніхто із журналістів так і не запитав про Ярослава Журавля. Як так, що через півтора роки ми так і не маємо відповіді розслідування, як сталося, що людина вмирала чотири дні, а ніхто в цій державі палець о палець не вдарив?
Але що очікувати від журналістів? Вони погодились на ось цей формат якогось «пресс-марафону», якому більше підходить назва: «всєх бл*ядєй посмотрєть». Замість нормальної прес-конференції, вони погоджуються то жерти шашлики з руки у влади, то ходіть по жордочке.
І хоча клоун зганьбився навіть в таких тепличних умовах, це доводить, що ніякої журналістики в нас немає.
Всі ці заготовлені питання і явно заготовлені відповіді це продовження медійної війни проти населення. Так, недолугої, так дебільної в силу дебілкуватості виконавців, але війни на сколочуваня мізків українців і перетворення їх на тупу електоральну масу, якій плювати на своїх героїв, яких вбиває негідник.
Людину вбив наркоман-ідіот по якихось своїх неадекватних причинах. Це саме по собі шокуюча подія. А тут наркоман-ідіот це головнокомандувач, а людина — військовий, який повністю віддавався службі. І вони із Хомчаком Ярослава оббрехали, сказали про загиблого слова «він поліз», і все, всіх цих шлюх з посвідченнями журналіста це не цікавить.
Насправді журналістський цех видресирували ще вбивством Гонгадзе і спробою вбивства Чорновол. Злочинці наглядно тоді пояснили журналістському цеху: «дєлай как я». Тобто, стрибай з хряком по пенькам — не матимеш проблем (ще й матимеш в кишені, як квартирович). Не хочеш? — буде з тобою як з ось цими. Обирай.
І той рефлекс найдревніший цех швидко засвоїв.
Все це означає одне: нині ми живемо під наслідками залякування мафії. Можна довго бідкатись про тупий норот, але справжня проблема в ось цьому: країну давно захопила мафія, яка нав’язує порядок денний. Вона і є наш головний ворог.
Джон Сміт
P.S.
«Причина смерті – українець» — запис в акті про смерть українського колгоспника у 33-му році.
У цій моторошній описці радянських мартирологів вся правда про геноцид, влаштований в Україні з Москви.
Про смерті мільйонів невинних людей, про ненароджені покоління, про вічний біль, який ми несемо у своїх серцях. Одна з найбільших трагедій у світовій історії сталася на нашій родючій щедрій землі.
Якби ми мали тоді свою державу, ця трагедія ніколи не сталася б. Якби…
Потрібно пам’ятати. Наша пам’ять про цей геноцид нагадує, як важливо захищати Незалежність нашої держави. Як важливо мати саму Державу.
У акті, де зазначено «Причина смерті – українець», записано прізвище селянина Андрія Остапенка. Один з мільйонів свідомо убитих українців. Убитих тими, хто ненавидів і ненавидить Україну і наш народ.
Сьогодні день пам’яті жертв Голодомору. Запалімо свічку у своїх домівках на підвіконні. Хай світло полине до душ замучених українців. Вічна пам’ять…
Фото: Архів ДАСО