Напередодні стало відомо, що протягом березня Верховна Рада працювала лише 8,5 годин за 21 день. І це – додаткове і красномовне підтвердження інформації, яку днями оприлюднили ЗМІ: в Україні – парламентська криза.
Про початок цієї кризи попереджали і керівники фракції “Слуга народу”, заявивши, що деякі депутати хочуть скласти мандати. Але із заяв, зроблених, зокрема, Давидом Арахамією, не були зрозумілі, по-перше, масштаби проблеми, а, по-друге, її причини. І останнє, напевно, найцікавіше.
Де-юре зараз у “монобільшості” є 235 парламентарів. Однак де-факто постійно ходять на роботу 170-180 нардепів. З інших 55-65 депутатів треба виокремити 17 депутатів групи Дмитра Разумкова, які пішли в окреме плавання. А інші – відверто “забили” на роботу.
Кілька десятків нардепів, за інформацією журналістів, бажають піти з Ради офіційно. А деякі влаштували свідомий саботаж через чорну образу на Банкову. Чому? А з трьох традиційних для “Слуги народу” причин.
По-перше, багато хто образився, що ОП відверто зневажає парламент і бачить його у якості технічного органу для “одобрямсу” всіх ініціатив Банкової. Більше того, президент Володимир Зеленський і його оточення нібито відкритим текстом дали зрозуміти “монобільшості”: є “наша команда” і “чотири-п’ять ефективних менеджерів”, і є ви, невідомо хто.
Звісно, це тяжкий удар по самолюбству весільних фотографів і ведучих корпоративів, з яких складається фракція правлячої партії. З іншого боку, дійсно невідомо, з якого переляку ці люди вирішили, що їхні думки та й загалом персони когось цікавлять. Особливо після того, як всі роки своєї каденції вони затято вони демонстрували лояльність ОП “до скрипу”.
Але смертний гріх гордині – це, скажімо так, не найважливіший морально-етичний бік справи. Дві інші причини для “слуг” набагато більш ґрунтовні.
Перша – гроші. Епоха “конвертів” з “дотаціями” закінчилася разом з початком повномасштабного вторгнення російських загарбників. Бідним депутатам доводиться жити на орієнтовну тисячу доларів в місяць офіційної зарплати.
Але за ці роки весільні фотографи звикли до комфорту та обзавелися деякою власністю, яка, як відомо, часто генерує додаткові витрати. В нову тачку потрібно щось заливати, а триповерхову хатинку якось обігрівати. Якщо говорити по-бізнесовому, у “слуг” утворився касовий розрив.
А всунутися у якусь більш-менш дохідну “тєму” у них не виходить з огляду на те, що “тєми” поділені між “чотирма-п’ятьма ефективними менеджерами”, які самі означили статус власних “слуг”. Зазвичай, Віктор Янукович у таких випадках вживав слово “шлепери”.
Тож деякі представники “монобільшості”, трошки повернувшись до тями і поклацавши калькуляторами, зрозуміли, що в принципі на тому ж фотографуванні весіль можна просто більше заробити. І щиро хочуть повернутися до рідної професії, що можна лише вітати. Тут жодних сумнівів у професійності і корисності для народного господарства не може й бути.
А третя причина саботажу парламентської роботи взагалі викликає сумну посмішку. “Слугам” не подобається, що їх не випускають за кордон у відрядження. Більше того, ЗМІ стверджують, що питання закордонних відряджень контролює особисто Зеленський.
Деяким провладним нардепам дуже хочеться провести надважливі зустрічі на Мальдівському закордонному окрузі. Однак Банкова перетворила питання перетину депутатами кордону на систему батога та пряника для своїх підлеглих. Підлеглим це не подобається, і вони влаштовують саботаж з метою продемонструвати своє бажання мати можливість виїздити за кордон.
Це все було б навіть смішно, якби не було настільки сумно. І сумно не від того, що “монобільшість” страждає під п’ятою Банкової. Вони самі ковалі свого щастя. Сумно те, що, як би це голосно не звучало, на кону – доля українського парламентаризму.
Ті явища, які зараз спостерігаються – саботаж парламентської роботи та масове бажання скласти мандати – непрямо легітимізують “директорію п’яти менеджерів” на чолі з “верховним правителем”.
Нагадаємо, формально-юридично ми продовжуємо жити за парламентсько-президентської республіки, в якій є конституційний розподіл гілок влади і ціла низка інших нудних нюансів.
Але поведінка нардепів, які бажають не боротися політичними методами за парламентаризм в цілому і свої повноваження зокрема, а віддають перевагу дитячим страйкам та елементарній втечі з корабля, дають моральні підстави Банковій сказати: “А що ж нам залишається, щоб зберегти хоч якусь систему управління?”.
Таким чином новітня українська “директорія” отримує специфічну легітимність “від зворотного”. І нема на то Ради.