Коли всякі фейкові «доброзичливці» в західних ЗМІ розповідають нам, що ми вже не зможемо вийти на кордони 1991 року, «а тому треба Україні домовлятися за німецьким-корейським сценарієм», то вони забувають: нам і не треба прямо зараз рватися на кордони.
Наше історичне завдання більш глобальне: знищити орду, з гарантією, на 300 років.
А для цього нам треба рвати не свої жили в непотрібних зараз наступах, а виснажити життєвий потенціал державного утворення орків. І путін в цьому зараз нам допомагає. Орки зараз кинули всі зусилля на досягнення мети — знищення України. На карту вони поставили все. Їхній вожачок з кісткою в носі змушує їх розплачуватися життями, статусом у світі, багатствами накопиченими попередніми поколіннями — все на прорив оборони, підтримуваної 60% світового ВВП. Ці затрати в замислі мозкового центру Мордора рано чи пізно повинні компенсуватися зримими здобутками у вигляді хоча б визнаного Україною невигідного для себе миру, щоб рускіє отримали дофамінову винагороду і дозу пабєди.
Наше завдання — змусити ворога відчути крах витрачених на марне зусиль. Наше завдання не гнатися за золотою медаллю, а змусити ворога гнатися за нею самого до надриву аорти, а потім прийти четвертим.
І коли ворог відчує маріанську глибину спустошення, це спустошення його і вб’є.
Кордони 1991 року дійсно вже не повернуться. Бо після перемоги ми заберемо значно більше.
Джон Сміт
Цікавий аналіз щодо артилерійських запасів РФ.
Стан і кількість гармат в Красній Армії приблизно відповідає стану російської економіки: все ще багато, але ситуація стрімко погіршується.
В підсумку це завершиться тим, що не буде ні масла, ні гармат.
Нам важливо вистояти!
П.С. Дякую Evgeny Istrebin не лише за те, що знайшов цей аналіз німецького експерта, але й переклав його саме українською
Volodymyr Omelyan
RU артилерії — скільки, як довго?
Аналіз даних, частина 3 ( Автопереклад з німецького)
Все більше впровадження дуже старих типів — М-30 вже був присутній під Сталінградом! — призведе до подальшої зміни складу РУ Арі.
Перші два квартали суттєво відхиляються, оскільки спочатку діяли повітряно-десантні війська з їхніми повітряно-транспортабельними і, відповідно, легшими гарматами (як САУ 2С9, як польові гармати Д-30), потім на Донбасі атакували «повстанці» ДНР/ЛНР, які були оснащені переважно застарілим матеріалом. Тому їх слід виключити з розгляду довгострокових тенденцій. Вони здебільшого існують з III/22 або IV/22 року;
Частка самохідних гармат, наприклад, падала все швидше — з 80% у III/22 до 23% останнім часом (рис. 2); про те, що їхня частка в арсеналах зараз ще вища, ми говорили вище.
Цей зсув був неминучим, оскільки ПТРК були недостатньо доступними; недоліком є не лише повільніше розгортання польових гармат, що робить їх більш вразливими до контрбатарейного вогню та атак безпілотників, але й значно більша потреба в особовому складі, 7-10 замість 4-5 чоловік залежно від типу, а також додатковий тягач. Крім того, відсутність броні означає, що навіть влучання з близької відстані спричиняє пошкодження.
Подальше значне скорочення є малоймовірним
Зі збільшенням реактивації запасів технічний вік використовуваних гармат також збільшився, як показано на рис. 3 із зазначенням десятиліття випуску. Починаючи з III/23, частка найсучасніших гармат лише повільно зменшується за рахунок нових зразків; ймовірно, вона стабілізується на нинішньому рівні або дещо зросте. Те ж саме стосується в найближчому майбутньому і типів 1970-х років, тобто, перш за все, 2С5/2А36, для яких, як вже було сказано, боєприпаси є обмежуючим фактором; їхня кількість зменшиться лише приблизно з II/25, коли закінчаться запаси 2А36.
На противагу цьому, типи з 50-х і 60-х років будуть частково замінені їхніми попередниками з 30-х і 40-х років.
Загалом, це означатиме технічний крок назад, що також відобразиться на середній дальності (незважаючи на дуже дальнобійну М-46). На початок 2024 року вона вже впала з 21-22 км до 18 км і залишилася на цьому рівні (рис. 4); зростання IV/24, швидше за все, пов’язане з малою вибіркою і незабаром зникне.
Цей прогноз ґрунтується на наявних запасах: їх середня дальність складає лише 17,2 км, що все ще є занадто високим показником, оскільки до нього, природно, не включені невизначені польові гармати, які переважно мають меншу дальність стрільби. Нові 2С19/2А65 компенсують це, так що дальність більше не буде суттєво зменшуватись
Що точно зміниться, так це розподіл калібрів, де з’явився новий гравець — 130-мм М-46 (рис. 5). 152-мм, ймовірно, знову збільшиться, а 122-мм значно зменшиться — ті кілька одиниць, які ми поки що нарахували для IV/24, повинні більш-менш правильно відображати майбутню картину. Тим не менш, 122-мм залишається набагато важливішим, ніж на початку, 152-мм набагато рідкіснішим — тож для того ж руйнівного ефекту потрібно випустити значно більше снарядів, ніж у 2022-23 роках.
Ще однією проблемою, яка буде зростати зі збільшенням різноманітності типів, є складніша логістика, але, ймовірно, і потреба в навчанні — ймовірно, вже не залишиться артилеристів, які працювали, наприклад, з М-30, і точність стрільби також, ймовірно, буде нижчою, що, в свою чергу, збільшить витрату боєприпасів.
З іншого боку, різке скорочення найважчих калібрів (207 мм, 240 мм) не є дуже значним; вони в основному використовуються для обстрілу укріплених позицій, де вони вже більш ніж замінені керованими бомбами
Одним з моментів, який ще не розглядався, є можливість використання зброї іноземного походження. На думку спадають Північна Корея і Китай, особливо з огляду на нещодавню демонстрацію D-74 в дії — гармати, які в значних кількостях можуть надходити лише з цих двох країн.
Однак Північна Корея захоче поставити лише обмежену кількість матеріалів, запаси є вираженням її власної параної, і після досвіду роботи з боєприпасами з Північної Кореї сумнівно, що ці гармати особливо придатні для використання на фронті і не становлять більшої небезпеки для її власного екіпажу, ніж для ЗСУ.
Китай, безумовно, також не захоче передавати найсучасніше обладнання, оскільки він готується до власної загарбницької війни проти Тайваню. Також сумнівно, чи буде поставлено велику кількість старих моделей — не можна недооцінювати ризик американських санкцій.
На мою думку, не можна виключати, що деяка кількість буде поставлена, але навіть 1000 гармат продовжать термін служби запасів РУ лише на 3 місяці. З огляду на поточну ситуацію в Східній Азії, значного впливу китайських або північнокорейських поставок очікувати не варто
Таким чином, демонстрація Д-74 була чистою пропагандою, ймовірно, одним з небагатьох зразків, що все ще зберігаються в їхніх власних (музейних) запасах, можливо, також перевіркою реакції на Заході, щоб показати китайцям, що вони не мають причин боятися будь-яких наслідків.
Висновок:
Приблизно з початку 2024 року керівництво РФ приблизно привело склад активних гармат у відповідність до наявних запасів. Разом зі значним збільшенням нового виробництва з літа 2023 року, такі ключові параметри, як дальність стрільби, калібр і ступінь механізації, навряд чи суттєво зміняться.
Зміниться лише кількість різних типів озброєнь, деякі з яких потребують різних боєприпасів, що ускладнить логістику боєприпасів і запасних частин. Зростаюча потреба у використанні менших запасів, можливо, також іноземного походження (D-74), ще більше загострить ці проблеми
Незважаючи на зменшення запасів, запаси на складах РУ ще не вичерпані. Однак їхній кінець передбачуваний; навіть за дуже сприятливих параметрів запасів вистачить лише до осені 2026 року; більш імовірним є закінчення на кілька місяців раніше, у кращому випадку — наприкінці 2025 року.
Осинтери дослідили супутникові знімки баз зберігання реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) на території рф, разом:
РСЗВ «Град»:
Було (до війни) — 1025 од;
Стало — 166 од;
Залишилося на складах — 16%.РСЗВ «Ураган»:
Було (до війни) — 394 од;
Стало — 171 од;
Залишилося на складах — 43%.РСЗВ «Смерч»:
Було (до війни) — 17 од;
Стало — 2 од;
Залишилося на складах — 12%.Судячи з фотопідтверджених втрат від ORYX, росіяни втратили щонайменше 426 од. РСЗВ усіх типів.
На місяць росіяни виробляють близько 12-13 од. РСЗВ, з них 80% це відновлені системи.
