З учорашнього дня припинили автобусне сполучення з райцентром, і одночасно у райцентрі закрили продуктовий ринок. Не стихійний, а нормальний, фермерський, де молоко і м’ясо продавалося у павільйонах і з холодильників.
Тепер виїхати з села можна тільки на таксі, яке потрібно викликати з міста. До карантину поїздка в один бік коштувала 200 грн, скільки зараз скажуть – невідомо.
Продаж молочки був основним джерелом доходів місцевих господарств. За молоко жінки вчили і одягали дітей, за сир робили ремонти, будувалися і купували скутер.
Завтра баби спробують скооперуватися і вчотирьох винайняти машину. Це крок відчаю, тому що поїздка, скоріше за все, буде марною. Ніхто не дасть їм торгувати із землі, а на штрафах влетять.
Транспортна блокада означає недоступність магазинів, усіх контор, від електрики до нотаріуса, аптеки, стоматолога і спеціалізованої медичної допомоги.
Одночасно це означає неможливість приїхати на роботу. Більшість працездатних людей у селі зайняті у місті; це охоронці, касири, кухарі, санітарки у лікарні, бібліотекарі. Якщо автобус не відновляться, виживання людей у прямому сенсі залежатиме від соціальних виплат, дитячих грошей і пенсій. Не дай боже, затримка хоч на місяць…
Ніхто не розуміє потребу і обґрунтованість такого акту. Автобус ходив тричі на день, за один рейс провозив до двадцяти чоловік, нікому не заважав.
Приймаючи рішення про транспортну блокаду села, Зеленський взагалі не задумувався про віддалені наслідки для людей. Я маю на увазі фізично «віддалені» від Печерська і Обухівської траси. Наказ про параліч країни і зупинку всього і всіх – це прояв великого страху, що бацила може проскочити кордони охоронців і стрибнути на нашого сонцесяйного. Мінімальна вірогідність особистого зараження переважила усі інші резони. Треба буде, він посадить країну під домашній арешт. Треба буде – під арешт фізичний.
Ми говоримо про критичну неготовність столичних лікарень до епідемії. Всі знайомі волонтери зараз або шиють маски самотужки, або носяться у пошуках коштів для закупівлі стандартних масок і респіраторів для стаціонарів. За людські гроші купують кисневі концентратори і навіть апарати ШВЛ, вигрібають де тільки можна захисні костюми і з відчаєм визнають, що того що є у наявності вистачить на кілька днів спалаху, на тиждень максимум. А далі взяти буде просто ніде.
Так це на рівні Києва і обласних центрів. А що говорити про села? Так, у плані електорального інтересу наше село нікчемне, тут всього шістсот виборців. Але, перепрошую, майже всі шість сотень голосували за Зеленського і Слуг народу. Мають право вони хоча би питання задати своїй владі: а що ж ви витворяєте?
З одного боку, загроза смертельної хвороби. З іншого – уже не загроза, а цілком реальна перспектива переходу за межу бідності, коли навіть ганчірка із секунду буде здаватися нечуваними розкошами. Ми ж суїцидників більше отримаємо, ніж хворих, невже не ясно?
P.S.
