Мушу зізнатися: я в студентські роки дивилась «Сватів»

Київ, початок надцятих років, кімната в общазі на п’ять дівчат. Моя сусідка Аліна, студентка 5-го курсу філфаку, після пар висипає в піалушку кукурудзяні палички з крабом, дістає свого ноута і вмикає «Сватів». Ковтає кілька серій за один залп, хрумкотить снеками та заливається сміхом.

Я в цей час сиджу на ліжку і вишиваю хрестиком картину «Амур та Психея». Голка і муліне. Так, колись було в мене таке хобі. Зараз не вистачає на вишивку ані часу, ані терпіння, ані натхнення.

«Мабуть, якась російська фігня», — подумала про серіал я. Бо, набираючи свої хрестики, я чула усе: і нетверезі розмови головного алконавта серіалу Івана, і жіночі діалоги між Ольгою й Валею, і голос їхньої онучки Євгєші. Просто у Аліни прямо перед переглядом зламались навушники, а нові вона собі ще не купила. Сусідці я свою думку про серіал не сказала. Кожна з нас розслаблялася після пар, як уміла: я — через вишивку, вона — через фільми. Тим паче, з Аліною більше такий кейс не повторювався.

А от у «Хюндаї» «Київ – Дніпро» або «Дніпро – Київ» все було геть по-іншому. Там провідниці брали пульт і, кожної моєї третьої, а то й другої подорожі точно, вмикали на телевізорах 95-й Квартал. Якщо тихо — то ОК. Можна було почитати книжку або повчити конспект. Але якщо голосно — мої вуха потроху перетворювалися на зрізані квіти тритижневої давнини. Мене в цих коміках дратувало усе: блюзнірські жарти, знецінення інших, малоросство і ментальна приналежність до росіянства. А більшості вагону подобалося. Все одно подорож триватиме кілька годин. А так — є телевізор, є 95-й Квартал. Можна дивитися. Можна сміятися.

І взагалі, я вважаю, що «Квартал 95» не про гумор. Це про культуру знецінення. Бо сміх — це ще один інструмент управління суспільними масами. Він працює приблизно так: ти висміюєш якусь ідею або особистість — і з часом люди починають вірити у її шкідливість або нікчемність.

Пам’ятаєте, як загинув грецький філософ Сократ? А все почалося з комедії «Хмари». Ну подумаєш, комік Аристофан приписав Сократові те, чого він ніколи в житті не робив? Ну подумаєш, цей комедіянт зробив з філософа творця нових богів і розбещувача молоді? Та кого це турбує? Головне — афінянам подобалося. І що ви думаєте? Сократа звинувачують у розбещенні молоді та поклонінні хибним богам. Суд присяжних виносить йому смертний вирок — і великий античний філософ випиває отруту.

І так, дія на початку цього допису відбувалася в надцятих роках. Я не могла пробачити Зеленському Сеньйора Голодомора. Це блюзнірське прізвисько не лише про Віктора Ющенка. Зеленський висміяв трагедію українського народу. Трагедію, яку на Дніпропетровщині пережила і моя родина так само.

А пам’ятаєте дибільні жарти «Кварталу» про бджоляра? Я не бачу у хобі Третього нічого смішного. Мед часто буває смачним, а бджоли приносять користь природі. Принаймні пасічництво — це про руки, а не про прутнем по фортепіано, як вміє Володимир Зеленський.

Хтось вважає, що я до ЗЕ буваю занадто несправедливою і жорсткою. А знаєте — він заслужив на моє гостре слівце. Це для нього від мене персональна отвєточка. За Сеньйора Голодомора, за ебонітові палички, за німецьку повію. За те, що цей Простий Хлопець з народу (закреслено) недолугий комік з Кварталу роками знецінював усе те, що для мене сакральне. Усе те, в що я вірю. Він висміював мою Україну.

Взагалі, у цьому житті кожен припускається помилок. Я абсолютно серйозно. Без жодної іронії, пафосу та навіть без підколу «слуг» за їхні футболки «маю право на помилку». Якби Зеленський вибачився за свою позицію малороса, якби він не позбувся Залужного та його генералів, якби він погодився на уряд національного порятунку — я б, можливо, притримала свою критику при собі. А зараз — не буду.

Наша Бубочка переконана у своїй сонцесяйності та будує в Україні авторитарний режим. Про останнє волають у The Economist, у POLITICO і New York Times.

До президентства Зеленський обидлячував націю своїми квартальчиками й дибільними фільмами. А як отримав найвищу посаду — будує ілюзію національної єдності. Так-так-так. Тільки ілюзію. Навіть створив міністерство. Тільки воно не дало нічого, окрім шкандалів із корупцією. Міністр Чернишов ледь не залишився в одній з європейських країн. Натомість у Зеленського та його Єрмака всі, хто не поділяють їхню позицію, — вороги та ледь не агенти кремля. А якщо ти, не дай Боже, маєш популярність вищу, ніж у Сонцесяйного — очікуй на ботів та хейт.

Я починала цей текст зі згадки про «Сватів» недаремно. В Україні заборонили четвертий сезон «Гри престолів». Буцімто, в ньому грав росіянський актор Юрій Колокольников. Звісно, я тільки за витіснення всього росіянського з українського культурного простору. Але чи я б мичала? Стільки шкоди, скільки українцям наробили «Квартал», «Свати» та «Слуга народу» разом узяті, не зробить жоден четвертий сезон «Гри престолів». Навіть за участі Колокольникова.