В той час, як українських народних пісень уже було створено десятки тисяч і була власна традиція, яку і ніс Чайковський, на Московії лише перестали обмінювати велікоросов на собак. Російські патріоти, як от граф Уваров, «православіє, самодєржавіє, народность» вигадали, «народ» винайшли, але спохопились: культуру-то винайти забули!
Тому усі без виключення «народні» пісні московитам написали лише в сер. 19 ст. професійні і не дуже автори за прямим наказом царя.
Це твердження завжди плавило скрєпу, адже рускій патріот вірує, що яка-небудь «Калінка-малінка» ето наше, ісконноє. От тільки рускій патріот не знає, що в примітивної каляки-маляки відомий автор — І. Ларіонов. І так — будь-яка російська «народна» пісня. Обов’язково має автора, або вкрадена у чергової малої народності, або просто перероблена з примітивної щиталочки — як от «Ей, ухнєм!» (раз-два, взялі!).
Але що казати. З причини відсутності власної школи навіть найперший гімн Російської рофл-імперії тупо сплагіачений з британського «Боже, бережи короля»!
Це ще один маловідомий факт про цю відсталу недоімперію. Історія там була проста як двері. Рускій цар поїхав із візитом у Британію і почув там, як натхненні брити співають свою головну пісню. Потім цар повернувся додому, і рускіє раптом вирішили написати собі гімн, який назвали оригінально «Боже, царя храні». Туда-сюда, слова абияк переклали з англійської (порівнюйте стилістику тексту Жуковського з британським оригіналом — це плагіат), а от на музику вже творчої енергії не вистачило. Із музикою вирішили не паритися взагалі. Просто взяли та …співали під музику англійського гімну.
Натурально співали рускій гімн під англійську музику. Без жартів. Лише через 15 років абияк написали уже власну музику.
Такий ось російський «національний» гімн із англійською музикою.
Всі ці смішні комплекси мешканців недокраїни змушують їх досі захоплено переповідати одне одному смішні міфи: а ви знаєтє! американській гімн — «украден» із руской национальной пєсні «Хасбулат Удалой»! (Американський гімн написаний в 1770 році, майже на сто років раніше, ніж черговий автор-крадій у 1860 році написав рускую пєсню). Тому, так. Такі, як Петро Чайковський, дійсно були справжнім надбанням для відсталої Рашки, що ніколи не мала власної культури.
А от для України Чайковський цінний лише, як один з багатьох. В якійсь мірі наш композитор. Я б особисто не відмовлявся від нього повністю. Навпаки, Україна має відібрати в рашки все українське, як ми забрали княгиню Анну Ярославну. Агресора треба децивілізувати і залишити голим в очах світу.
Так само, як не варто віддавати оркам Гоголя, без якого вся російська література це туалетний папір. Без його українського колориту, без його відважних героїв-українців, як Тарас Бульба, це мрачняк про бідну Муму зраджену і забиту найкращим другом за наказом начальства.
Саме в такому ракурсі — в ракурсі історії музики і історії взагалі — Чайковський і інші варті згадування в Україні.
Але чого Чайковський точно не вартий, так це щоб його ім’ям називати головну Національну музичну академію України. Міністерство культури вольовим рішенням прибрало його ім’я із назви установи і це правильно.
Україна спокійно може дозволити собі без всяких проблем для власної культури переіменувати власну Національну музичну академію без всякого імені в назві. Або якщо сильно хочеться ім’я, то Україна може академію назвати іменем будь-якого іншого талановитого українського митця. Того ж Миколи Леонтовича.
Щедрик в світі знає значно більше людей за музику з руского балету. Українську пісню зараз співають всі.
Ось це і показник.
