Потрапив на очі допис щойно призначеного Прем’єр-міністра України пані Юлії Свириденко, де, зокрема, значиться таке:
“Минув тиждень від початку роботи нового Уряду. На старті ми чітко визначили для себе чотири ключові пріоритети: гідність людини, безпека, розвиток економіки і відбудова… Продовжуємо роботу з міністрами. З кожним очільником міністерства зустрічаюся окремо — напрацьовуємо конкретні плани. Вони увійдуть у Програму дій Уряду.”
Реально хвилююся, бо цей допис керівниці українського Уряду свідчить принаймні про три речі:
По-перше: ігнорування законодавчо закріплених механізмів формування в Україні ключових пріоритети діяльності Уряду;
По-друге: нечітке уявлення, як власне готується програма діяльності Кабінету Міністрів України;
По-третє: нерозуміння, яким має бути за структурою та змістом проєкт Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
Просто не хочу вдаватися в деталі українського законодавства, набутий вже попередній досвід в Україні роботи з такими Програмами (як позитивний так і негативний), необхідність професійного підходу до підготовки й реалізації стратегічних програмних державних документів. Власне, розуміння, чому правильно спочатку приймати програми, а вже потім розробляються плани на їх виконання, а не навпаки (це як коня позаду воза ставити – не повезе). Очевидно, що краще не “натикати” різноформатних планів в Програму (або, навіть, додаток до неї), а прийняти комплексний, збалансований, з чітким визначенням строків виконання, відповідальних за виконання кожного пункту і наявних фінансових ресурсів для цього (їх джерел) План заходів з виконання Програми діяльності КМУ.
Констатую, що окрім планів все ж таки подати Програму на затвердження Верховної Ради України, нічого раціонального в цих підходах немає і знову ж очевидне бажання просто відбути номер. Так – “не взлетимо!”
Я бажаю українському Уряду успіху й максимальної ефективності діяльності, включно з повноцінним виконанням своєї конституційної ролі, бо всі ми “в одному човні”.
Чи не прийшов час серйозніше поставитися до задіяння професійних підходів?
Якщо щось не розумієте – подивіться кращі вітчизняні та зарубіжні приклади, порадьтеся.
Почитайте аналітичні розробки. Навіщо в країні тоді академічні інститути й аналітичні центри? Навіщо університети, які готують фахівців з державного управління та здійснюють відповідні консультації. Врешті-решт є й недержавні структури й експерти, вітчизняні чи партнерські, що мають відповідний досвід.
Ліміти на імітацію закінчилася! Почніть вже нарешті працювати професійно!
