Ігорюня, а що таке? Прийшло усвідомлення, що дембель буде колись — в далекому невизначеному майбутньому? Стало зрозуміло, що твої плани не просто на паузі, а на паузі невідомо на скільки довго? Що на війні треба не побути, а жити — бо війна вже, насправді, і є наше життя?
Ну то я тебе вітаю. Не буде ніякого «через мобілізацію мають пройти всі». Пройдемо ми — і нами ж все обмежиться. Бо поки Луганських не садять за грати, а «видавлюють за кордон», інакше не буде.
Я розумію, гидко милуватися як здорові бички у тилу ганяють у футбол та розслабляються по генделиках, в той час як на фронті люди з кількома контузіями і хворими нирками — сам бачив. Мені теж гидко — в мене хвора спина і зір жахливий. Але я служу. Проте, я не маю ілюзій.
По-перше, всіх не мобілізують. Не мобілізують рідню моноЗЕбільшості. Не мобілізують колектив «Кварталу-95» і суміжних фірм. Не мобілізують працівничків телеканалів, що входять до мономарафону. Не мобілізують актив «Слуги народу» на місцях — то з ненависної тобі ЄвроСолідарності служить більше трьох сотень депутатів всіх рівнів. Жодна партія таким похвалитися не може. Не мобілізують. Про яких-таких «всіх» ідеться?
По-друге, влада вже зараз підбирає в армію останніх хто не проти. Аби провести ротацію, владі треба почати мобілізовувати ПРИМУСОВО. А примусово влада мобілізовувати не буде, бо її рейтинг зразу ж помножиться на нуль. А Зеленський нам уже пообіцяв «не покинути Україну», читай — піти на другий термін.
Так що, тягти цю лямку доведеться нам з тобою. Ми будемо на фронті, а бички з потрібними зв’язками будуть у тилу — слухати Луганського і його словами розповідати нам, як ми їм нереально винні і що ми нічим взагалі не кращі за них.
Розслабляйся, Ігорюня. Ми в армії дуже надовго. Хвилі мобілізацій і заміна на фронті мобілізованих контрактниками була за Порошенка — ви його радісно повалили. Ти радів, що прийшла команда «яка хакнула систему»? Насолоджуйся життям за «хакнутої системи». У ЗСУ. На фронті.
Іншого майбутнього, Ігорюня, я для тебе не маю. Я сам у такому живу і жити буду дуже довго. Ти — теж.
Печера Дракона
Вчора я нарешті зустрілася з хлопцем, який був моїм помічником, але 24 лютого пішов на війну і пройшов багато її стежок… І похоронив не одного побратима.
Молодий хлопець, який свого часу переніс важку онкологію і якого
Оксана Корчинська колись привела до мене зі словами: маємо далі йому помогти…
Зараз він приїхав в госпіталь. Молодий організм таки здав — тиском, проблемами в мозку і тд… Вчора я його не впізнала, чесно.
В мене враження, що мій кабінет нічим не відрізнявся йому від окопу чи казарми. Він говорив голосно, ніби нас ось-ось мала перервати артилерійська кононада, ніби десь з дверей міг зʼявитися хтось зі зброєю і його відповідями були в основному: «так точно»…
Я не знаю скільки часу знадобиться родинам повертати цих хлопців до норми. І чи повернуть всіх. І як з тими, в кого родин нема, а РГД-5 точно є. І коли довкола стільки несправедливості…
«Нинішніх мобілізованих — принесли в жертву і списали.
Термін їх служби — безкінечність.
Мільйон життів — прийнятна для суспільства ціна, щоб їх або когось з близьких не торкнулась армія й війна.
Тому ніякого суспільного запиту, на ротацію цих людей не було і не буде.
Цей мільйон — це найактивніша частина суспільства. Очікувати від них ініціативність й звитягу в комплекті з рабською покірністю — наївно.
Суспільний вибух, в умовах коли одні вже другий рік безвилазно їбошать, а інші чілять у Карпатах — питання найближчого майбутнього.
Держава зобовʼязана дати цим людям визначеність у термінах їх служби та забезпечити четвертий вихід з армії, окрім труни, тюрми та інвалідності.
І це не питання відпочинку, це питання встановлення базової справедливості та запобігання катастрофи до якої ми прямуємо”.
PS. Я знаю, це не популярний пост. Бо всім зрозуміло що міняти цих людей треба собою, або немає ким… Але це реальність і відчуття тих людей, які пішли добровольцями і почувають нині пекучу несправедливість, бо частина з них поклала життя, і переважна більшість — здоровʼя, в той час як тил в затишних печерських кавʼярнях обговорює не демобілізацію, не загальнонаціональну програму психологічної реабілітації, чи систему карʼєрного росту ветеранів.
Тил «тре» свої тьорки як ділити гроші на відновлення, не може «дотерти» виділення землі під єдине! військово-меморіальне кладовище в столиці за півтора роки і публічно говорить, як зрізати ветеранам пільги, бо ж «держава не тягне»…
І ще цей тил чоловічою частиною дуже «патріотично» вболіває на стадіоні Вроцлава за Усика…
