Окупант розповідає батькам, що відмовився виконувати бойові задачі. На це командир пообіцяв відправити його до прокурора. Втім, росіянин вже тиждень не може дочекатися зустрічі з ним.
Його батько радить розповісти прокурору все, що відбувається в його підрозділі: «Ні жрачки, ні пивши, нічого у вас немає. Ні медицини, нічого».
Далі радить активніше скаржитись на здоров’я: «Кажи – болить у мене, не можу. Кажи – у мене до служби виразка була. Кажи – викривлення хребта було. А то скажуть – як ви пройшли? Кажи – купив (довідку про здоров’я). У нас не оголошувалась повна мобілізація, щоб вас там тримали. Майор каже: сам там був. Роту втратив. З… (втік) звідти. Тепер ходить, посміхається».
Син пояснює батькам, що у них практично відсутня зброя: «Одна бойова машина залишилась. Механіки всі трьохсоті. Чеченці звідти ледь виїхали. Кажуть, їх там розбили».
Батько розповідає про спілкування родичів окупантів з представниками російського командування: «Питали про якісь гроші, чому урізали? Нічого не змогли вони відповісти. Для чого вони збирають там людей? Не можуть нічого сказати».
gur.gov.ua
В перехопленій розмові окупанта зі своєю мамою, військовий жаліється на те, що вже не сподівається вибратися з України живим: «В бій відправляють. 20 людей. Там немає різниці – перший-другий. Ми туди поїдемо на смерть. Там стоїть батальйон, а нас 20 людей. Ми вже всі змирились: якщо туди поїдемо, то звідти не вийдемо. 1000 людей чи 30. Їм просто немає сенсу нас звідти виводити. І підполковника нашого. Тому що все вспливе, що вони тут робили. Як вони тут робили, куди вони стріляли. Всіх давно продали вже. І дорогу продали. Я просто думаю зібратися і піти звідси. Просто тупо піти по лісах. В тайзі не знайдуть».
