Кремль вже не ховаючись висуває ультиматуми, вимагаючи змінювати українське законодавство, зокремау справі українських виборів.
І тема “вагнерівців”, і тема зміни учасників тристоронньої контактної групи, і лист Козака, і ультимативні вимоги щодо виборів — це дуже пов’язані речі, у тому числі і маневри керівника офісу президента Єрамка — це речі одного сюжету. Тема виборів на Донбасі, як окремих виборів чи виборів у складі виборів на території всієї України, вона сформувала абсолютно чіткі відповіді ще у 2015 році. Поясню чому. Домовленості чітко говорять, що все, що має відбуватися, має відбуватися згідно до Конституції і законів України. Це ключова теза у даному випадку. Так от, якщо подивитися на диспозицію, то вибори розділяються на складові: вибори на окупованій території, а точніше можливість, ймовірність і допустимість таких виборів, далі — вибори в сірій зоні, тому що є ще сіра зона, де є півтисячі дільниць і контрольована території України.
Контрольовані території — це тема українського уряду. Тепер — окупована зона. Перше, чи можуть там у принципі відбуватися вибори за законами України, коли держава не контролює ці території? Ні, не можуть. Чи є теоретична ймовірність проведення таких виборів, виходячи з міжнародного права допустимих Adhocпроцедур? Відповідаю — ні, нема і не може бути. Чому? Тому що на цій території знаходяться російські регулярні війська. Третє, чи можуть в принципі відбуватися вибори, якщо уряд не контролює якусь територію? Не може, бо ніхто не буде нести відповідальність за результати цих виборів. Чи відбувалися якісь міжнародні кроки після припинення безпосередньо воєнного конфлікту, які б легітимізували вибори? Про що я кажу? Так звана місія ОБСЄ щодо безпеки виборів. Не було цього. Якого б питання ви не торкнулися, воно говорить про те, що вибори там не можливі.
Кремль цього вимагає, а Леонід Макарович Кравчук щось пропонує і так далі, таке відчуття, що справді вони спробують це діло якось загорнути у папірці, а потім представити оцю політичну бомбу. А вона може вибухнути.
Вся справа у тому, що це і є тактика Кремля. Спочатку розігрується п’єса стосовно заміни, виникає конфлікт, в результаті конфлікту відходить Леонід Кучма, з’являються Леонід Макарович і Вітольд Павлович, які насправді не знають, що і як відбувалося ні в 2014-му, ні в 2015-му, ні в 2016-му, 2017-му, 2018-му, 2019 роках у Мінському процесі. Оці дві проблеми, які підхоплює Кравчук, на них вичерпно була дана відповідь ще у 2015 році і по темі вільної економічної зони, і по темі виборів — вони неможливі, я на цьому наголошую, у нинішніх воєнно-політичних технологічних умовах. Вам будь-який фахівець на питання, чи можна провести там вибори скаже — ні, не можливо технологічно. Якщо всі умови витримані, ми можемо запустити цей процес через півтора — два роки. Чому? Там реєстр не працює і не може працювати в таких умовах. Навіть технологічно — це два роки. Але для цього треба, щоб територія була звільнена від окупаційних військ, від найманців, щоб там було відновлено контроль держави на території, бо хтось має адмініструвати процес й управляти цим процесом. Кажуть, ми приймемо закон Adhoc. А цей закон Adhoc, який би він не був, він має відповідати законодавству України, тобто там має бути держава Україна. На сьогоднішній день це не можливо і Кремль це чудово розуміє. Але, що треба зробити? Треба вкотре створити конфлікт між владою українською, яка нефахова і не розуміє матерію цього питання, і суспільством, яке за ці роки і без влади чітко розібралася, що там може бути і чого не може бути. Суспільство все дуже добре розуміє. У Мінську за столом отримати перемогу у цій війні не можна. Там можна отримати паузу.
Але у своєму останньому інтерв’ю президент Зеленський нас запевнив, що радше всього до кінця цього року запанує великий всеосяжний мир і, наскільки я розумію з розрахунку на це Україна починає відводити війська на чергових ділянках.
Згадайте, лишень: пан Зеленський став президентом, він сказав, що питання до нового року буде вирішене. Вже скоро буде новий новий рік, а віз і нині там. Я переконаний у тому, що це — гра. Згадайте весну нинішнього року, казали, що вибори будуть на всій окупованій території. Через три місяці замовкли, тому що розуміли, що ці речі взяті з неба. Ще раз кажу — Мінський процес здатен вирішувати дві речі: досягати домовленостей зі звільнення військовополонених і періодично досягати домовленостей з мінімізації стрільби. Про жодну тишу не йде мова. Це ж неправда, що не обстрілюють територію. Територію обстрілюють, гинуть люди. Але папір все витримає, папір може не помічати ні смертей, ні обстрілів. Ось у чому трагедія нинішньої ситуації.
А чим зумовлені відставки командувача ССО Луньова і, наприклад, велика зміна в головному управлінні розвідки при Міністерстві оборони?
Я не піддаю сумніву факту фаховості ні Луньова, ні Галагана. Їх знають в Україні дуже добре. Але, на біса, у війську створювати напруження, коли людину не запитали, а що ти зробив, а яку треба допомогу, а що ти не виконав, або чому не покарали, пояснивши, що ти щось не виконав, тому ти винний. Насправді, робляться кроки, які пояснити неможливо. А це означає, що у військах виникає деморалізація, далі — в суспільстві виникає напруга. Виникає напруга навіть там, де вона не потрібна була. З одного боку, в Мінську досягнуті якісь домовленості, замість того, щоб використати ці домовленості в Мінському процесі, стабілізувати ситуацію, напруга навпаки посилюється. Подивіться, святкування Дня незалежності, яке мало б об’єднувати націю, нація в тяжких муках народжувала цю державу, що воює за цю незалежність, і то примудрилися наробити дурниць, які людей між собою роблять ворогами.
З іншого боку, маємо доволі дивну ситуацію, йдеться про справу з так званими “вагнерівцями” і так званим “зливом” з адміністрації президента. Дуже важко перевірити, не володіючи фактажем і доступом, заяви Бутусова, натомість, дуже би хотілося дізнатися, а, бодай, можемо перевірити чи подібне могло мати місце бути?
Перше, все, що відбулося і вся інформація, яку ми отримали по історії з “вагнерівцями” — це далеко не фінальна п’єса. До цього будуть ще приєднані дуже багато епопей, бо навіть, якщо така інформація не народиться в Україні, її придумає наш ворог. Це вже очевидно і зрозуміло. Це основна причина, чому ми з вами маємо сказати, що ми не можемо достеменно перевірити, тому що там не можливо відрізнити, де брехня, а де справжній сюжет. Однак, очевидно, Мінськ — не був кінцевою зупинкою цієї групи людей. Наступне, очевидно, що кінцевою зупинкою, зверніть увагу, при всіх варіантах, які обговорювалися, був Київ і ми про це з вами говорили. І це не означає, що ця група остання і що вона була єдина. Злив відбувся з Києва, з політичної верхівки, і тут нема значення, кому це приписують, чи керівнику Офісу, чи заступнику секретаря РНБО. Це свідчення того, що у вищих ешелонах влади в Україні сьогодні щурів стільки, що ні розвідка, ні одна, ні друга, ні Генеральний штаб не можуть бути убезпечені від того, що інформацію не злиють.
Тепер уявіть собі наслідки цих процесів. Тобто хтось хоче сказати, що після цього скандалу хтось із військових буде далі продовжувати діяльність по тих оперативних завданнях, які були йому поставлені!? Не треба бути ідіотом, треба розуміти, що після таких речей або відбудеться провал по масі напрямків, або ті оперативні працівники будуть просто розконспіровані. Це наслідки, починаючи від нефаховості, закінчуючи зрадою інтересів Батьківщини. Те, як зреагували на це в Офісі президента, дали вказівку не висвітлювати це в засобах масової інформації свідчить про те, що витоки інформації були звідти. Можна називати зараз прізвище керівника Офісу, можна називати прізвище заступника секретаря Ради безпеки і національної оборони, але вже немає значення. Це називається, що ми на повній швидкості приїхали. Які будуть уроки? Виходячи з реакції пана президента — абсолютно жодних уроків, жодних дій стосовно того, що трапилося, ніяких груп, які б розслідували цю ситуацію.
От, власне, а можливо офісу президента варто було б перейнятися, оголосити розслідування і почати витягати оці от справи з дуже довгими цифровими грифами. А цього, власне, і не робиться, що найбільш підозріле.
Навіть для годиться це треба було зробити, але вони навіть до цього не додумалися, аби просто почати цей процес, бо на сьогоднішній день, насправді, завис оцей величезний знак питання зі словом “зрада”. Воно вже нікуди не дінеться ні від Офісу, ні від секретаріату РНБО. Але, не в тому справа, в Україні в тяжких муках народжувалися розвідки, ішла війна, фактично розвідки були розтрощені, вони розпочали свою оперативну роботу, вони розробляли цю та інші операції, тепер, уявляєте, в якій ситуації вони опинилися? Одна доповідь в кабінеті президента — обертається чим? Величезним скандалом, тим більше, що це люди військові, ми ніколи з вами не дізнаємося, а які це мало наслідки для тих чи інших оперативних працівників. А їх же, напевно, скоріш за все звели, їх бачили. Тобто, ситуація, насправді, є дуже поганою з точки зору безпекового блоку держави.
Ну, ми бачимо, що нас ведуть по певному сценарію. Недарма Кравчук, даруйте, фонтанує своїми заявами та ініціативами.
На даний момент, на планеті Земля є тільки два президенти, котрі телефонують в Кремль, таке враження швидше, ніж власній мамі. Це — Лукашенко і Зеленський. Цього достатньо, щоб оцінити вагу і значення тих дзвінків. що це за поведінка, російські війська по команді Путіна розстрілюють українців на фронті, а Зеленський телефонує Путіну, щоб що? Білоруси вийшли на вулицю, Лукашенко телефонує Путіну, щоб що? Ось у ситуації, коли насправді цими днями треба би було телефонувати у Варшаву і Вільнюс, і скоординувати дії щодо Білорусі, адже там може розгорнутися трагедія не тільки для білорусів, а й для українців — він телефонує у Москву. Питання, щоб що у цій ситуації? Отримати дозвіл на позицію по Донбасу, по Криму, по Білорусі? Знаєте, вони нас “сдєлалі” інформаційно, але якщо ви нас “сдєлалі” інформаційно, то ви хоч себе не “дєлайте” кожен день. У такій критичній ситуації телефонувати в Москву, щоб що досягнути?
Ну, з нас можуть вибити так званий капітулянський сценарій. В нас будуть з офіційних рупорів пропаганди кричати про нашу перемогу, мир і так далі, а по факту будуть прийматися рішення, котрі нас можуть повернути в так званий євразійський ординський політичний простір.
Підходячи зараз до місцевих виборів ми можемо потрапити у дуже небезпечну зону, тому що на півночі України у білорусів революція, ситуація на фронті — зависла, у піке ми ввійдемо на виборах, адже вони дуже політизовані. Це вже не вибори місцевого самоврядування, а це по суті ще одні парламентські вибори, а там всередині повна каша, йде зміна територіального устрою, ніхто не розуміє і не знає ні ролі адміністрації, ні ролі місцевого самоврядування, я вже не кажу про об’єднані територіальні громади. Додайте до цього російські демарші й ультиматуми щодо окупованої зони — це клубок, який дуже швидко, за певних оперативних втручань нашого сусіда східного може перетворитися у локальні бунти. Чого так кажу!? Бо революції здійснюються у столицях, а в регіонах відбуваються бунти. Але ці бунти є дуже жорстокі. Тому що на місцях нема відповіді на питання. Відповідь в Києві. Тому ситуація є дуже небезпечна для України і, дай Боже, зараз у суспільстві сформувати відповідь, отак, як воно сформувало відповідь на питання війни 2014 року через добровольців, волонтерів, отак і зараз воно формує відповідь, акумулюючи свою енергію кожному локальному стрілку такому як район, населений пункт, регіон і так далі.
