Топ-воєнкори вже визнають, що недооцінили Україну, переоцінили себе, що все рухається до 1917-го, а в армії воювати вже ніхто не хоче.
Якщо Хло найближчим часом не попуститься, ми ще побачимо розбиті кувалдами голови російського офіцерья. Ці дауни ще в квітні, коли все вже стало очевидним, не знайшли у себе між ніг яєць заперечити царю. Вони покірно продовжили виконувати тупий наказ, гнати підлеглих на забій, і морозитися від усіх претензій підлеглих, а зараз ще й почали геноцидити чмобіків заради пари місяців, які нічого не вирішують, для Хла.
Значить котел прорве там, де тонко.
Мамашки вже почали виступати і це дуже важливо. Бо російські мужчінкі — інфантильні великовозрастниє далпаопи і орієнтуються на думку жінок. І зараз умовна моральна правота поступово починає перетікати від Путіна до мамашек.
А там життя покаже, хто вирішить скористатися всією ситуацією.
Може мужчінкі ще трохи потуплять, а потім почнуть створювати солдатські комітети і відмовлятися виконувати наказ.
А може хтось із свити Путіна висуне політичну програму «я закончу вайну, путєну вайна била вигодна». І з якимось генеральчиком зроблять ніч довгих ножів.
А може десь і в національній республіці рвоне.
А може і все разом.
В будь-якому разі ми цим тварям переговорів не дамо. Шанс програти з гідністю вони втратили коли перетворилися на терористів. Тепер тільки вперед ногами.
Джон Сміт
Після Другої світової німці довго вважали себе найбільш постраждалим народом. Відчували для того всі підстави: голод, холод, килимові бомбардування, насильство з боку нацистів, примусова мобілізація, потім окупація, насильство з боку радянських військ, зруйновані міста. Переважна більшість звинувачувала у своїх стражданнях не гітлерівський режим, а антигітлерівську коаліцію.
Знадобилося ціле покоління, щоб німці усвідомили, що це вони розчахнули прірву. Ціле покоління на каяття.
Після остаточної російської поразки росіяни будуть вважати себе найбільш постраждалим народом. Адже це їх принижував і бив режим путіна, примусово заганяв на війну, це їх тисячами вбивали ЗСУ, це вони сидітимуть у голоді й холоді, це вони переживатимуть епічний розпад величезної імперії.
Але не чекайте від них каяття. По-перше, це поняття не вбудовано у російську культуру, бо від християнства у них залишилася лише пара зовнішніх ознак, і живуть вони за Достоєвським, а не за Біблією. По-друге, в них не буде окупації, тож ніхто не примушуватиме дивитися документальні фільми про Бучу та Маріуполь. По-третє, в них не буде демократії, яка приведе до влади відповідальних лідерів — таких, як післявоєнні лідери ФРН. Четверте, у них не буде плану Маршалла для відбудови й модернізації (хоча прихильники Навального вже вимагають його для переможеної росії). Нарешті, у них нема мислителів, які зроблять для нації важку роботу усвідомлення й каяття, як це зробили німецькі філософи й письменники, — бо російські мислителі відмовилися від своєї місії. Та й нації у них нема, бо вони все ще імперія.
Нерозкаяні люди, що вважатимуть себе найбільш постраждалими, невідворотно сфокусуються на обрáзі, помсті та реваншу.
Ця система рівнянь має лише один розв’язок. Імперія мусить припинити існування. Московія має бути позбавлена всіх колоній, які вона загарбала за 500 років. Всі народи імперії мають бути вільними. Зменшена Московія із 40 млн населення й без ядерної зброї все одно захоче воювати — але вже не зможе завдати своїм сусідам великої шкоди.
Валерій Пекар
День народження на фронті.
