Саміт НАТО та подолання місячного рубежу протистояння російській навалі фактично знаменує перехід до ключової фази війни.
Позиції сторін суперечливі. З одного боку, армія російських загарбників захлинулася в Україні у власній крові та у військовому вимірі вже відчутно програє. З іншого, Кремль вдається до низки заборонених прийомів. Існує й глибинна відмінність у сприйнятті подій: усі українці вірять у майбутню перемогу та знають, що перемога наближається; представники ж російської орди замислюються над іншими аспектами буття. За майже повної відсутності мотивації їх турбує можливість збагачення, але насамперед прагнення вижити в цій пекельній м’ясорубці.
Спробуймо розглянути можливості сторін більш детально – у різних вимірах цієї війни.
Військовий вимір. Російська лють і українські москітні стратегії
До сильних сторін російського ворога можна зарахувати велику кількість військ і техніки, можливість підтримки з повітря та з моря – тільки для авіаційних ударів РФ використовує 40 аеродромів. Однак усі козирі РФ перекреслює очевидна деморалізація більшості особового складу, нерозуміння солдатів і значної частини офіцерів мети свого перебування на цій війні.
Як наслідок, до цього додається більш ніж відчутна проблема управління військами, через що гине чимало старших офіцерів і генералів, потрапляють у полон цілі підрозділи.
Що ж до України, то виключними перевагами залишаються воля до перемоги, стійкість військ і їхня нечувана мотивація відстояти свою землю, знання місцевості, креативні рішення зі знищення ворожих об’єктів. Україна не має невичерпних ресурсів, тому ЗСУ та й усі інші збройні формування бережуть людей і техніку, однак використовують досить дієву та вдалу тактику, яка вже дуже нагадує москітні стратегії. Нищити логістику та всю техніку ворога, яку тільки можна – усіма можливими способами, але максимально уникаючи контактних боїв.
При цьому вагомим аспектом сучасних москітних стратегій є використання більш дешевих озброєнь, створених на основі сучасних технологій. Захищений зв’язок і максимально автономна діяльність мобільних груп чисельністю від 8-10 до 12-15 осіб, за умов забезпечення їх безперервними та якісними результатами розвідки і наявністю сучасних високоточних засобів ураження роблять справжні дива.
Висока мобільність робить їх важкою мішенню для ворога, а здатність безконтактного ураження з будь-якого місця не тільки виводить з ладу техніку противника, але й швидко деморалізує його. Поки що, на жаль, у сил оборони є єдиний недолік – ці озброєння отримані як військово-технічна допомога, а могли б бути вироблені в Україні.
До таких високоточних засобів ураження з відносно невисокою вартістю можна віднести сучасні ПТРК та протитанкові засоби Javelin і NLOW або схожого класу ПЗРК Stiger і StarStreak. А ще включені в пакет американської допомоги баражувальні боєприпаси (дрони-кілери) Switchblade 300 і важчий Switchblade 600 від американської компанії AeroVironment Inc.
Звісно, безпілотники турецького виробництва Bayraktar TB2 уже начебто мають солідну вартість, але насправді порівняно з винищувачем чи бомбардувальником це в десятки разів менше. Як не дивно, але у сучасній війні така техніка більш живуча, ніж літаки та гелікоптери. Не є жодним перебільшенням, що українські захисники вже викликали шок військово-політичного керівництва Росії. А ще – відверте здивування західних військових фахівців, які побачили, що непереможна міць «другої у світі армії» є радше блефом, сформованим на тлі безпрецедентної корупції в російській армії.
До речі, через місяць після початку Росією нищівної, загарбницької війни Збройні сили України вже уособлюють воїнів, які захищають цивілізацію від російського фашизму. Як визнання цього – надходження допомоги від таких «стриманих» країн, як Німеччина, Швеція, Норвегія. Після того, як російський ворог у першій декаді березня спіткнувся в Україні та втратив наступальну ініціативу, він уже понад два тижні збирає резерви.
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада — Закарпатський легіон
І мова тут навіть не про те, що Путін зі своїм Генштабом припустився стратегічної помилки (навіть курсанту загальновійськового училища цілком зрозуміло, наскільки небезпечно розгортати наступальну війну 200-тисячним угрупованням проти 250-тисячної армії). Напевно, Путін жив якимись власними ілюзіями, бо замість сухпайків солдати прихопили парадну форму, а в складі армії загарбників був навіть оркестр. А й про те, що нещодавні союзники Кремля відверто шукають привід уникнути участі в авантюрі Путіна.
Росіяни зараз здійснюють певне перегрупування військ, нарощують і підтягують резерви. Для цього агресор намагається використати кілька можливостей: це і проведення прихованої мобілізації в самій РФ (включно із формуванням приватних військових компаній), і перекидання підрозділів з Південної Осетії та зі 102 російської бази у Вірменії, і навіть отримання близько 15-20 тисяч військових за рахунок втягування у війну Білорусі. А ще є спроби залучити найманців із Сирії та з Лівії.
Однак плани дуже хиткі. 97% білорусів проти участі у війні з Україною. А нещодавні дослідження Chatham House свідчать, що майже половина білорусів за те, щоб РФ якомога швидше вивела свої війська з території республіки. Зірвала «постачання» найманців й Сирія, хоча Башар Асад обіцяв Путіну аж до 40 тисяч.
То ж, єдиний поки позиційний успіх Кремля – утримання сухопутного коридору з окупованим Кримом і блокування виходу до Азовського моря. Але якщо окупаційним військам не вдасться взяти Маріуполь до 7 травня, ситуація на цій ділянці може різко змінитися.
Що ж до інших ділянок, то під Києвом 2,5 бригади противника ЗСУ взяли у напівкільце, зупинили на півночі та на сході. Тиснуть і на півдні – у напрямку окупованого Херсону. Показово, що українці вже або знищили, або захопили увесь набір новітньої військової техніки ворога. Це й новітні літаки Су-35С та Су-34, а також гелікоптери Ка-52 і Мі-35, елемент АСУВ «Созвездие», й увесь комплект комплексів РЕБ – «Красуха-4», «Борисоглебск-2», «Ртуть БМ», «Леер-3» станція встановлення перешкод Р-330Ж «Житель», новітній комплекс військової ППО – ЗРПК «Панцирь-С» і навіть дослідний зразок нового танку «Чорний орел». Крім того, на тридцятий день війни в зайнятому окупантами порту Бердянськ ЗСУ знищили великий десантний корабель «Саратов».
Всього окупаційна армія запустила по Україні приблизно 1200 ракет, влучило в ціль не більше 40% – щось там не так із високою точністю, хоча, й українська ППО доклалась.
З літаками в РФ зовсім погано – з другої половини березня вони почали літати поодинці, а не парами чи трійками. ЗСУ знищили близько 117 бойових літаків, і якщо вважати склад російської ескадрильї від 8 до 30 літаків (нова ескадрилья Су-35С складається з 11 літаків), то Україна знищила близько 5-7 ескадрилій, або майже третину усіх нових бойових літаків Росії!
До цього буде не зайвим додати дивну статистику сьогодення: з початку російського вторгнення ЗСУ втратили 74 своїх танки, але захопили 117 танків окупантів. То ж через місяць війни українська армія має на 43 танки більше, ніж було до початку війни!
Сама Росія зазнала величезних військових втрат в Україні: понад 16 тисяч вбитими, та ще майже вдвічі більше – пораненими. В НАТО кажуть, що загальні втрати РФ у цій війні можуть досягти 40 тисяч вояків.
Показово, що представники Пентагону відзначили безпрецедентні проблеми зі зв’язком між підрозділами та нечувану смертність серед російських генералів і старших офіцерів. У зв’язку з цим Сполучені Штати навіть не змогли визначити, чи призначила Росія командуючого своїми силами – військового командира, відповідального за безпосереднє управління військовими діями в Україні. Можливо, тому відбуваються справді чарівні речі. Зокрема, в Чорнобаївці, де послідовно десять разів знищували техніку та особовий склад ворога. Бо у нього із управлінням військами та прийняттям рішень точно щось не так.
На 30-й день війни почалися ознаки втечі російського війська з України – на деяких ділянках. Зокрема, з-під Києва та на Слобожанському напрямку – у зв’язку з втратою понад 50 відсотків особового складу цих підрозділів.
Міжнародний вимір: перемогти Кремль руками українців
Міжнародний вимір війни виявився не таким потужним, як міг би бути – Захід занадто наляканий ядерним шантажем Москви. Однак, ключові гравці НАТО – США та Великобританія – демонструють неабияку послідовність (хоч і помножену на обережність). Саме рівень зусиль України та її незламної армії дозволив президенту Зеленському під час саміту НАТО дорікнути Альянсові, щоб більше нічого не казали про відповідність ЗСУ стандартам блоку.
Потужність українського спротиву створила нові умови та нові можливості. Зокрема, «стримані» гравці НАТО Німеччина, Франція та Італія почали діяти дещо по іншому. Німеччина завершила історію з «Північним потоком-2» та вирішила надавати Україні летальну зброю. Франція, яка донедавна постачала для російських танків тепловізори в обхід санкцій, почала серйозно сприймати ядерні загрози Кремля та на 30-й день масштабної російської війни вивела в море одразу три субмарини з ядерним озброєнням – вперше за 30 років. Італія заморозила 800 млн євро активів російських гаманців Путіна. З Вашингтона надходять сигнали, що Україна може отримати статус союзника США поза НАТО – це може стати більш потужним результатом війни, ніж членство у НАТО: Україна може опинитися у солідній компанії з Ізраїлем та Південною Кореєю.
А поки США передають військо-технічної допомоги на 1 млрд доларів, при чому, чимало саме високоточних засобів. Так само вирішив і ЄС – надати військо-технічної допомоги на 1 млрд євро. Потужними донорами виступають й окремі країни Європи. Наприклад, Швеція надасть 5 тисяч одиниць протитанкової зброї.
Ті, хто утримуються надавати зброю, роблять внесок санкціями. Та ж сама Японія після саміту НАТО 25 березня поінформувала про санкції щодо близько 100 російських компаній. Схожі обмеження запровадили Австралія, Нова Зеландія та низка інших країн.
В цілому ідея Заходу «дотиснути» режим Путіна руками українців зрозумілий. Він не надто справедливий, але чи є у українців вибір, окрім перемоги над окупантами?
Серед окремих позитивів – поширення інформації про ймовірність усунення від влади кривавого диктатора Путіна. Поки фахівці й політологи розмірковують над глибиною наявного розколу всередині російської верхівки (елітою її навряд чи можна позначити), з’являються й досить реальні рішення. Зокрема, 24 березня, напередодні саміту НАТО, Сенат США та Сейм Польщі синхронно визнали Путіна військовим злочинцем. А розслідуванням військових злочинів Кремля зайнялися аж шість країн Європи. То ж не дивно, що навіть самопроголошений диктатор Білорусі Лукашенко вже робить спроби відповзти від свого кремлівського шефа.
Людський вимір. «Чи є у Бога люте зло…»
На долю українського народу випало забагато… За даними ООН, 10 млн українців залишили свої домівки. 3,5 мільйони залишили Україну, а усього близько половини дітей змушені були покинути свої домівки – такий хід справ дуже влаштовує Путіна.
Але тим, хто залишився, випали ще більші випробування. Десь з середини березня загарбники отримали наказ «закріплюватися» на зайнятих рубежах, що багато хто сприйняв як запрошення до мародерства, та й до відвертих звірств, катування цивільних людей, вбивств та ґвалтувань. На жаль, на окупованих територіях російські звірства перетворилися на втілення у життя фактично офіційної доктрини Кремля. Виглядає це, наче особиста помста Путіна за безсилля на полі бою.
В результаті, росіяни нищать міста і села, людей вбивають та викрадають просто на вулиці, без жодних причин. Ось жахливі ілюстрації до сумної панорами наслідків діяльності путінської орди: Маріуполь на 85% зруйнований, російські окупанти вивезли в РФ понад дві тисячі дітей з міста. Тільки 24 березня у Чернігові під час обстрілів загинуло близько 200 цивільних мешканців. У Гостомелі під Києвом нелюди спалили живцем навіть коней. Путіну потрібен хаос, мільйони біженців, десятки тисяч вбитих.
Показово, що інколи відбувається й прозріння у росіян. Наприклад, в Охтирському районі Сумської області близько 300 російських військових відмовились виконувати наказ на ведення бойових дій. Наприкінці березня відмовилися їхати в Україну одразу 11 бійців Росгвардії. Цікаво, що вони навели юридичний аргумент: Росгвардія має використовуватися виключно на території РФ. То ж, їх навіть не покарали – просто звільнили. Поки що це окремі епізоди, але вони починають ставати системними.
Тим часом диктатор зажадав перемоги до 7-9 травня. Однак до цього моменту може завершитися й його особистий президентський шлях. А може, й життєвий. Бо нелюд вже остаточно остогиднув усьому світові, включно своєму найближчому оточенню.
Вимір майбутнього. Висновок, який важливо не забути
Прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі у березні слушно висловився, що Україна захищає не тільки свою безпеку, але і європейську – після вторгнення в країну російських військ. Тим часом стало відомо, що МЗС України веде перемовини про майбутні гарантії безпеки із п’ятьма країнами: США, Великобританією, ФРН, Францією та Туреччиною. Що з цього вийде, важко сказати, з огляду на ті маневрування, до яких вдавалися західні партнери, які надто повільно і неохоче відрізають Росію від технологій та грошей.
У цьому контексті самий час згадати, що поруч із «москітними стратегіями» захисту мають бути ще й інші гарантії – не чиєсь «добро» щодо надання військово-технічної допомоги, а «залізний аргумент». У якості такого ЦДАКР та й інші експертні групи пропонували саме ракети – те, що Україна здатна зробити самотужки, без хороших чи поганих партнерів.
Сьогодні Україна виробляє серійно ракети дальністю 300 км, але за умов політичного завдання, кажуть зброярі, здатні досить швидко зробити дальність 500 км. Ті, хто забезпечують постачання ракетного палива для вітчизняних комплексів, переконують: розробки ракет дальністю 1000 км, та навіть, більше – лише справа часу. Варто лише уявити, якою була б риторика Кремля, якщо б у відповідь на бомбування Києва та Маріуполя десяток ракет було випущено по Москві. То ж, питання гарантій на майбутнє має бути вирішено остаточно та безповоротно. Бо вони визріло на крові українців.
