1147 – 988 = 159
На момент коли в лісових чигирях поселення Москва доросло до писемних згадок, в Києві 159 років християнство було вже офіційною релігією.
Що таке 159 років? Це час, який минув від 1860 року до тепер. Уявіть, що Томос Україна отримала в 1860 році? 1860 рік – Авраам Лінкольн обраний 16 президентом США. Через рік почнеться війна Півночі і Півдня. Гарібальді висаджується на Сицилії – обєднання Італії йде повним ходом. Скільки людство пройшло від 1860 року до тепер? І уявіть, що 159 років тому вже відома і потужна українська держава – Русь просто запровадила офіційну релігію, а про те, що існують висілки «Москва» стало відомо в 2019му. Це про масштаб і істинне місце в історії.
Відновленій незалежності лише 28 рік пішов. Це лишень на 10 років більше, ніж правління княгині Ольги. Володимир Святославич правив 36 років. Лише одне правління Володимира Хрестителя триваліше, ніж потуги нашого покоління розбудовувати державу! Це до усвідомлення масштабів події «відновлення незалежності церкви».
Ясна річ, нам ще впахувати і впахувати, щоб не було соромно перед образами князів і гетьманів, але давайте віддавати належне тим здобуткам, яки ми спромоглися записати на свій рахунок. І ще…
Наступний момент до багатьох туго доходить, але крапля камінь точить – забудьте формулу «Київська Русь». Не існувало такої держави. Була просто — Русь. Одна і єдина зі столицею в Києві. І коли новгородці казали, що вони на київський базар їдуть, то казали «на Русь». Геотег «київська» вже московити придумали, бо намутили ще жменю «русей» — примазувалися. Ніт – дзуськи. Правильною формулою є «Русь-Україна». А Московія, вона і є – Московія до 1721 року (18 століття!) на усіх мапах і в усіх документах – жодної Росії. А вже після 1721, із запровадження КРАДЕНОЇ назви із закосом під Русь, це вже почалося тотальне переписування історії і мімікрія відсталої Московії під велич Русі-України. Повернення церкви, правильних назв, артикуляція наших витоків – все це віднайдення себе. А для Московії – крах імперської манії величі.
Демонтаж триває. Наступна зупика – NATO. Як захочеться потеревеніти «то всьо не скоро» — пригадайте про 159 років, 17 років, 36 років. Часові паралелі – корисна штука.
P.S. ІСТОРІЯ АВТОКЕФАЛІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ
Апостол Андрій Первозванний проповідував на землях України, ще коли вона називалася Скіфією. А апостол Павло у І столітті нашої ери писав, що в християнстві немає ні елліна, ні юдея, ні варвара, ні скіфа, таким чином виокремлюючи скіфів з решти «варварських» народів.
Евсевій Кесарійський писав, що у Першому Вселенському Соборі 325 року уже брав участь і скіфський епископ. Це була перша власна церковна організація на українських землях, щоправда, залежна від Вселенського патріархату.
Святий Іоан Золотоуст писав у другій половині 4 століття після Різдва Христового, що у скіфів і сарматів вже були переклади Святого Письма: «І скіфи, і савромати, що оселилися біля самих околиць всесвіту, перекладають Святе Письмо кожен своєю мовою».
За даними Феодорита, епископа Кірського, Іоан Золотоуст в 4 столітті після Різдва Христового поставив священників до скіфів: «Він повідомив про навернення скіфів, відшукав чоловіків, що змагаються в апостольській працьовитості, і поставив їх над ними».
У 860 році було вперше охрещено військову верхівку русинів, зокрема київського князя Діра. У 9 столітті з’являються перші місцеві переклади Евангелія і Псалтира русинською (українською) мовою.
У 955 році відбулося хрещення Київської княгині Ольги у Константинополі.
У 988 році Київський князь Володимир обрав державною релігією християнство.
У 1051 році за сприяння князя Ярослава Мудрого митрополитом Київським було поставлено русина Іларіона. Це, по суті, була перша спроба автокефалії Української Церкви.
Це відбулося за три роки до розколу Вселенської Церкви та православну та католицьку у 1054 році.
У 1147 році відбулася спроба утвердити автокефалію Української Церкви — київським митрополитом було обрано авторитетного серед князів і простолюду філософа Климента Смолятича. Князі наполегливо вимагали від Константинопольського патріарха утвердити Смолятича.
У 1243 році, після того, як під час татарської навали загинув попередній митрополит Йосип, князь Данило Галицький рішенням епископів настановив свого печатника Курила (фактично – першого міністра в адміністрації князя) митрополитом Київським і всієї Русі.
За підтримки Галицько-Волинського короля Юрія Львовича в 1302 році з волі Константинопольського патріарха було засновано Галицьку митрополію, яка проіснувала з перервами до 1401 року.
У 1448 році, коли київські митрополити вже не бажали жити в Москві, а повернулися до Києва, московський князь наказав московській церкві всупереч канонам відокремитися від Київської митрополії і заснувати власну неканонічну Московську митрополію.
У 1596 році Берестейською унією православну єрархію Київської митрополії було замінено на греко-католицьку.
Але у 1620 році гетьман Петро Сагайдачний домігся від єрусалимського патріарха Теофана, який саме мандрував Україною, відновлення православної єрархії в Україні.
У 1686 році, користаючись Руїною в Україні, Москва отримала тимчасову згоду від Константинопольського патріарха на роль в управлінні Київською митрополією. Водночас, патріархи повсякчас стверджували, що жодних довгострокових прав на Україну не надавали.
Від 1919 року, з початком Визвольних Змагань, в Україні діяла Українська Автокефальна Православної Церква. Борючись з нею як вогнищем духовного життя і духовної сили українців, Москва убила практично всіх її єрархів, зокрема, митрополита Василя Липківського.
У 1924 році Вселенський Патріарх видав Томос про автокефалію Польської Православної Церкви, де стверджувалося про неканоничність управління Москви Київською Митрополією.
Ключові рішення щодо автокефалії Української Церкви на наших очах звершилися рішеннями Вселенського Патріархату від 11 жовтня 2018 року і Об’єднавчого Собору в Києві від 15 грудня. Предстоятелем Православної Церкви України обрано Епіфанія.
5 січня 2019 року у Стамбулі (Константинополі) Вселенський патріарх Варфоломій, у присутності митрополита Епіфанія, президента України Петра Порошенка та голови Верховної Ради Андрія Парубія, урочисто підписав Томос про автокефалію Православної Церкви України.
