На теперішній московській області і навколо не існує слов’янських народів.
До 17 століття в московському улусі Джучі (Тартарія) правила династія Чингізидів з державною давньо монгольською мовою (письмо уйгуриця).
У 18 столітті було штучно створено московське наріччя ТІЛЬКИ для Двору (для адміністрації).
Письменник-перекладач Федір Григорович Карін (1780 рік): «Жахлива різниця між слов’янською мовою та московською, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов’янської стала вже потворною».
Філолог Шишков О.С.: «Якщо слов’янську мову відокремити від московської (російської), то з чого ж ця остання складатися буде? Тільки з одних ТАТАРСЬКИХ слів, як ось: лошадь, кушак, колпак, сарай и прочее», адже основа мови РІДна татарська.
Астольф де Кюстін (1839 рік): «Московити вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. Петербург це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. Московити це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип московита — це переважно тип калмика» .
В середині 19 століття московитів назвали штучним терміном — великоросси, а в 1930 роки впроваджено політичну (без своєї республіки) націю — руССкій (чий?).
Історик, археограф Арсеній Миколайович Насонов (1940 рік): «русскіє — це літописні татари».
Володи́мир Бронісла́вович Білі́нський (нар. 18 травня 1936, смт Дунаївці Хмельницької області) — український публіцист, автор бестселерів «Країна Моксель, або Московія», «Москва Ординська» та «Україна-Русь».
У 1959 році закінчив факультет «Мости і тунелі» Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту.
За розподілом поїхав працювати до Казахстану. З 1959 по 1996 року жив і працював у Караганді, де пройшов шлях від майстра до заступника начальника Главку. Будував мости на Казахстанській магнітці, на каналі Іртиш — Караганда, на шахтах Карагандинського вугільного басейну, на всіх автомагістралях і залізницях Центрального Казахстану. Під його керівництвом зведено мости у Караганді, Павлодарі, Кокчетаві, Темиртау, Джезказгані, Балхаші, Екібастузі, Шахтинську та у інших містах.
З 1982 року працював у системі Мінважбуду Казахстану на посадах заступника начальника Главку та начальника Главку. Був членом Колегії Держбуду Казахстану.
У 1999 році повернувся в Україну. Проживає в Києві. Часто відвідує з презентаціями та лекціями міста України, зокрема, Тернопіль, де зустрічається з містянами, учнями шкіл та вишів.