У моєму місті центральні вулиці носили тривалий час назви Комінтерна, Соцінтерна, Леніна і Петровського.
Якось я спитала у матері, а хто такий Соцінтерн? Думала, що це якесь французьке прізвище.
— Це гадость, тобі краще не знати.
Коли я зрозуміла, що це рідкісна гидота — наші вулиці успішно трансформувались у Шевченка, Лесі Українки і Калнишевського. За Петровського ще варто повоювати, бо він загубився в одноповерховій забудові, де мешкають люті бабушки внєполітікі.
В центрі міста був парк чекістів на місці зруйнованої гетьманської церкви і пам’ятник Леніна, який навряд чи про моє місто взагалі знав. Хоча це було поруч Білого Дому — там постійно воняло пивом і сцяниною. Але там знову відродилась та сама церква — українська з адекватним священником, а замість Леніна постав заслужено земляк Калнишевський на коні. Сцяниною і пиятикою там уже не воняє. Там фоткаються молодята, на хрестини, а мамки з колясками возять діточок між деревами. Троянди, сердечки, мімімі — довкола почесно мати власний бізнес.
Тому м’яснику Ватутіну, який позбавив України в першу чергу від сотень тисяч українських чоловіків репродуктивного і працездатного віку — не місце в Маріїнському парку. Там місце пам’ятному знаку, наприклад, 5000 киян, які загинули під час штурму Києва більшовиками у січні 1918. Такого пам’ятника там нема, на жаль, а він треба про нагадування, що наші вороги завше однакові.
Зі спогадів Муравйова про ті дні:
«Мы идем огнем и мечом устанавливать советскую власть. Я занял город, бил по дворцам и церквям… бил, никому не давая пощады! 28 января Дума (Киева) просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами. Сотни генералов, а может и тысячи, были безжалостно убиты… Так мы мстили. Мы могли остановить гнев мести, однако мы не делали этого, потому что наш лозунг — быть беспощадными!»
До слова, це був анонс використання хімічних речовин проти цивільного населення.
Так само я вітаю вулицю Князів Острозьких замість Московської — круто же звучить. І повернення історичних назв. Тому в дискусії додо проспекту Перемоги скажу одне — у нас буде своя перемога, на честь неї і назвемо. З власними акцентами.
