Про це заявив директор Human Rights Watch в Ізраїлі та Палестині Омар Шакір, передає CNN.
Він назвав слова міністра оборони Ізраїлю Йоава Галланта, який наказав взяти в повну облогу Сектор Гази, «огидними» та звинуватив Ізраїль у використанні голодування як «зброї війни».
Омар Шакір наголосив на ризиках для 2,2 мільйона палестинців, які живуть в умовах тривалого блокування Ізраїлем сектора Гази, і закликав Міжнародний кримінальний суд втрутитися.
Згодом у вівторок, 10 жовтня Боррель поінформував, що на засідання також запросили міністрів закордонних справ Ізраїлю та Палестини.
«Я запросив міністра закордонних справ Ізраїлю Елі Коена приєднатися до зустрічі міністрів закордонних справ ЄС, яку я збираю сьогодні вдень. Я також запросив міністра закордонних справ Ріяда Аль-Малікі виступити на зустрічі та представити погляди палестинської влади», — написав Боррель у соцмережі Х.
Про екстрене засідання Боррель повідомив 9 жовтня у соцмережі Х.
«Я скликаю завтра екстрену зустріч міністрів закордонних справ ЄС для вирішення ситуації в Ізраїлі», — написав Боррель.
Події в Ізраїлі
Уранці в суботу, 7 жовтня 2023 року, палестинські збройні формування ХАМАС та «Ісламський джихад» відразу в кількох місцях з повітря та на суходолі розпочали масовану атаку на державу Ізраїль. Очільник збройного крила ХАМАСу Мухаммед ад-Дейфа заявив, що його бойовики розпочали операцію «Повінь Аль-Акси». За його словами, ці дії покликані захистити мечеть Аль-Акса у Єрусалимі. Палестинці випустили по території Ізраїлю 2-3 тис. ракет й одночасно захопили 7 громад на півдні.
Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу виступив з заявою щодо вторгнення бойовиків ХАМАСу в Ізраїль та заявив, що країна перебуває «у стані війни». Уряд країни застосував так званий пункт 40 Алеф, офіційно оголосивши про стан війни від 06:00 7 жовтня. Востаннє це ставалося 50 років тому, під час Війни Судного дня 1973-го.
Вранці 8 жовтня ліванська Хезболла оголосила про приєднання до сил ХАМАС і взяла на себе відповідальність за обстріл ракетами та мінометами бази ЦАГАЛ на півночі Ізраїлю. Палестинський Ісламський джихад також заявив, що його бойовики приєдналися до нападу ХАМАСу на Ізраїль.
Через ситуацію на Близькому Сході Рада Безпеки ООН скликала екстрене засідання. Проте після нього не було вжито жодних дій та ніяких рішень. Водночас уряд Великої Британії заявив, що буде підтримувати Ізраїль у його боротьбі з терористами та готовий надати йому всю необхідну допомогу.
Удень 9 жовтня армія Ізраїлю повернула під контроль всі райони на короні із Сектором Газа. При цьому не виключено, що на ізраїльській території все ще перебувають бойовики ХАМАСу
Уночі та вдень того ж дня збройні сили Ізраїлю атакували сектор Гази. Головними цілями стали командні пункти, будинки командирів, бойовиків та рядових солдатів терористичної організації ХАМАС. Міністерство оборони Ізраїлю наказав військовим взяти сектор Гази у блокаду.
Низка країн світу засудила терористичний напад бойовиків ХАМАСу та висловила підтримку Ізраїлю в захисті від агресії. Серед них — США, Велика Британія, Іспанія, Італія, Німеччина, Україна, Франція, Угорщина, Нідерланди, Хорватія, Чехія, Швеція, Угорщина, Норвегія, Кіпр, Індія, Боснія і Герцоговина, Аргентина, Австралія, а також Європейський Союз. Загалом 82 країни засудили вторгнення ХАМАСу та Ісламського джихаду на територію Ізраїлю.
9 жовтня армія Ізраїлю повернула під контроль всі райони на кордоні із Сектором Гази. При цьому не виключено, що на ізраїльській території все ще перебувають бойовики ХАМАСу. Ізраїль також оголосив про повну енергетичну та продовольчу блокаду сектора Гази.ЗМІ повідомили, що прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив у розмові з Джо Байденом, що Ізраїль «буде змушений» розпочати наземну операцію в секторі Гази.Бойовики ХАМАСу повідомили, що почнуть вбивати цивільних заручників та транслювати страти за удари по сектору Газа, що здійснюватимуться без попереджень про цілі.Пізніше представник ХАМАСу заявив, що угруповання відкрите до перемовин з Ізраїлем про перемир’я, оскільки «цілі були досягнуті».
Зі зрозумілих причин у друзів з’явився інтерес до ситуації в Ізраїлі та до того, що таке «Сектор Гази». Тож розповідаю всім зацікавленим.
29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН більшістю голосів ухвалила рішення створити на території Палестини дві окремі держави для євреїв і арабів.
Однак проти цього рішення проголосували всі без винятку ісламські країни-члени ООН. Джамал аль-Хусейні, голова Вищої арабської ради, яка представляла палестинських арабів у Лізі арабських країн, заявив: «Палестину буде охоплено вогнем і кров’ю, якщо євреї отримають хоч якусь її частину».
14 травня 1948 року Велика Британія вивела свої війська з Палестини, того ж дня Бен-Гуріон проголосив Державу Ізраїль. Наступного дня Ліга арабських держав ввела війська в Палестину.
Письменник Салах Джубран: «Вище арабське командування просило населення покинути країну на два тижні, щоб не заважати військовим операціям. Вони казали нам: «Залиште країну на кілька тижнів, і ви повернетеся назад із перемогою…» Я чув гучномовець [ізраїльскої армії], який закликав арабів залишитися і жити в мирі з єврейськими братами. Мер Хайфи також просив населення повернутися в наші будинки. Профспілка поширювала листівки, які закликали арабів повернутися.»
Абу Мазен, нинішній глава руху ФАТХ та Палестинської національної адміністрації писав у газеті Filastin A-Thawra: «Арабські армії змусили палестинців залишити свої домівки». Халед аль Азам, колишній прем’єр-міністр Сирії, писав у своїх мемуарах: «Ми привели біженців до катастрофи, закликаючи їх покинути свої будинки».
Загалом із Палестини під час першої арабо-ізраїльської війни втекло близько 600 тис. осіб. Ця подія в арабському світі отримала назву Накба («катастрофа»). Одночасно з арабських країн було вигнано близько 800 тис. євреїв, більшість з яких перебралися до Ізраїлю. Це дає підставу Ізраїлю стверджувати про паритет біженців і відкидати претензії, пов’язані з поверненням біженців.
Близько 200 тис. біженців опинилися на території Сирії та Лівану. Влада цих країн синхронно заявила, що не надаватиме громадянства нікому з палестинських арабів, оскільки «розв’язання проблеми біженців усуне живе свідчення злочинів, скоєних Ізраїлем проти арабського народу». Дві арабські держави загнали палестинських арабів у гетто під назвою «табори біженців», заборонивши користуватися державними установами освіти та охорони здоров’я, володіти нерухомістю і займатися цілою низкою професій (у ліванському списку під забороною 72 професії).
Приблизно 100 тисяч — найзабезпеченіші — отримали громадянство сусідніх арабських країн. Ще близько 100 тисяч повернулися і отримали громадянство Ізраїлю. Решта біженців числом близько 200 тисяч зібралися на території, яка і була відведена для створення арабської палестинської держави — в околицях міста Газа, що отримали тому назву «сектор Гази», і на території, що раніше називалася «Юдея і Самарія», а згодом — «Західний берег річки Йордан». Сектор Гази був окупований Єгиптом, Юдея і Самарія — Йорданією. Арабський світ опинився там, де був до початку військових дій: перед можливістю створити на виділених планом ООН територіях палестинську арабську державу.
Однак країни-окупанти не стали створювати на захопленій землі державу для палестинських арабів. Єгипет, який наступні 19 років контролював територію біля міста Газа, що дістала через це назву «сектор Гази», жодного правового статусу сектору не дав.
Хашимітське королівство, якому дісталася більша частина землі палестинської арабської держави, що не відбулася, взагалі оголосило про її анексію, надавши арабам, які проживали там на момент окупації, своє громадянство. В інтерв’ю агентству Associated Press 1960 року король Йорданії Хусейн сказав про своїх сусідів: «Починаючи з 1948 р. арабські лідери використовували палестинців для досягнення власних політичних цілей. Це — неподобство, що межує зі злочином».
У 1973 році після «Війни судного дня» Єгипет і Сирія слідом за Йорданією остаточно втратили всі територіальні завоювання в Палестині і назавжди відмовилися від ідеї відкритого військового конфлікту з Ізраїлем. Тому вони тут же знову згадали про право палестинських арабів на самовизначення.
При цьому, умивши руки, арабські держави довірили Організації Визволення Палестини реалізацію цієї місії як «єдиному законному представнику палестинського народу». Організація Ясіра Арафата приступила до справи, перевівши свою терористичну діяльність на міжнародний рівень.
1979 року після багаторічних переговорів президент Єгипту Анвар Садат, який розчарувався в радянській військовій підтримці, змінив покровителя і підписав у Кемп-Девідській резиденції президента США історичний договір про мир із прем’єр-міністром Ізраїлю Менахемом Бегіном. Договір передбачав надання територіям, відбитим Ізраїлем під час Шестиденної війни у Єгипту та Йорданії, статусу автономії.
Від ОВП вимагалося визнати право Ізраїлю на існування. Арафат відмовився. Адже його підтримували, як він заявив на Генасамблеї ООН, «країни Радянського блоку», які цілком поділяли ключове положення Хартії ОВП: «Звільнення Палестини полягає в тому, щоб ліквідувати сіоністську присутність у Палестині».
Того ж 1979 року, коли завдяки мирному договору з Єгиптом Ізраїль позбувся головної воєнно-політичної загрози всіх 30 років його існування, на карті світу з’явився його новий, не менш сильний і набагато більш безкомпромісний ворог. 1 квітня 1979 року після повалення влади монарха Іран став ісламською республікою під владою релігійних лідерів — аятол. І вже 1982 року в Лівані під егідою Ірану з’явилася воєнізована організація Хезболла з двома програмними цілями: створення в Лівані ісламської держави за іранським зразком і знищення «сіоністського утворення».
Досі основні учасники конфлікту — очільники Єгипту, Сирії, Йорданії — хоча й були, зрозуміло, мусульманами, але діяли як світські лідери. Ясір Арафат демонстративно підкреслював свою нерелігійність. Радянське вторгнення в Афганістан та ісламська революція в Ірані ввели в близькосхідний конфлікт третю силу — ісламський релігійний фундаменталізм, опозиційний як до буржуазного, так і до соціалістичного таборів. Майже одразу ця третя сила розділилася на два ще більш непримиренні табори — сунітський на чолі з арабськими монархіями Перської затоки і шиїтський на чолі з іранськими аятолами.
Цей поділ негайно торкнувся і палестинських арабів. У 1983-му шейх Ахмед Ясін заснував рух ХАМАС. У 2006 році конфлікт між ФАТХ (партія Арафата) та ХАМАС переріс у громадянську війну і воєнний стан, що тривав наступні 15 років. У результаті ФАТХ був винищений у Секторі Гази, а ХАМАС — на Західному Березі. Арсенали ХАМАСу наповнилися російськими «Градами» і «Корнетами», іранськими ракетами «Фаджр-5» і сирійськими M-302.
Але найвідданіші прихильники конфлікту, результатом якого стали 70 років «страждань палестинського народу», знаходяться в самому палестинському народі. Незважаючи на те, що третина 5-мільйонного населення не має роботи. Незважаючи на те, що середньодушовий ВВП на Західному Березі — менше ніж $2000 на рік, у Секторі Гази — менше ніж $1000. Адже лідери і менеджери нескінченної боротьби за права «палестинського народу» почуваються більш ніж непогано. За даними The Daily Telegraph, верхівка ОВП на чолі з Арафатом вклала в різні зарубіжні фірми загалом 50 мільярдів доларів. За оцінкою Міжнародного валютного фонду, — повідомляє німецька газета Frankfurter Allgemeine, — тільки Ясір Арафат вкрав понад $955 млн палестинських грошей.
Ще один нескінченний грошовий потік протікає через Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР). Це унікальний підрозділ ООН, який було створено для опіки виключно над біженцями з Палестини. Свого часу через ООН було пролобійовано безпрецедентне ексклюзивне рішення щодо палестинських арабів — вважати статус біженця спадковим. Завдяки цьому рішенню кількість «біженців», які стоять на обліку в БАПОР, зросла з 750 тисяч 1950 року до 5,6 мільйона нині. В агентстві працює 30 000 осіб, майже всі — палестинські араби. Бюджет БАПОР — понад мільярд доларів на рік, що становить понад третину всього бюджету ООН. Так під опікою ООН виросло вже третє покоління «біженців», обмежених у правах, які вміють жити тільки за рахунок допомоги.
На фото: Ясір Арафат цілує головного конкурента шейка Ахмеда Ясіна. Скоро їхні організації почнуть винищувати одна одну в боротьбі за владу в ПА.
