Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch задокументувала випадки порушення російськими військовими силами законодавства на окупованих територіях Чернігівської, Харківської та Київської областей України.
Доповідь опублікована на сайті організації.
Серед них випадки зґвалтування; дві справи розстрілу в суді, одна – шести осіб, друга – однієї людини; та інші випадки протиправного насильства та погроз проти цивільного населення в період з 27 лютого по 14 березня 2022 року. Російські військові також причетні до пограбування цивільного майна, зокрема їжі, одягу та дров. Ті, хто вчинив ці зловживання, відповідають за воєнні злочини.
“Випадки, які ми задокументували, є невимовною, навмисною жорстокістю та насильством щодо цивільного населення України”, – сказав Г’ю Вільямсон, директор Human Rights Watch в Європі та Центральній Азії. “Зґвалтування, вбивства та інші насильницькі дії щодо людей, які перебувають під вартою російських військ, слід розслідувати як військові злочини”.
Представники Human Rights Watch особисто або по телефону опитали 10 осіб, зокрема свідків, потерпілих та місцевих жителів окупованих Росією територій. Деякі люди просили, щоб їх ідентифікували лише за іменами чи псевдонімами для їхнього захисту.
4 березня російські війська в Бучі, приблизно за 30 кілометрів на північний захід від Києва, схопили п’ятьох чоловіків і стратили одного з них. Свідок розповів Human Rights Watch, що солдати змусили п’ятьох чоловіків стати на коліна на узбіччі дороги, натягли на голову футболки та вистрілили одному з чоловіків у потилицю.
“Він упав, — сказав свідок, — і жінки [присутні на місці події] закричали”.
Російські війська у селі Старий Биків Чернігівської області 27 лютого схопили щонайменше шістьох чоловіків, а потім стратили їх, за словами матері одного з чоловіків, яка була поруч, коли її сина та ще одного чоловіка затримали і тих, хто бачив трупи всіх шести.
60-річний чоловік розповів Human Rights Watch, що 4 березня російський військовий погрожував стратити його та його сина без суду в селі Забуччя на північний захід від Києва, після того, як обшукав їх будинок і знайшов на подвір’ї мисливську рушницю та бензин. За словами чоловіка, інший військовий втрутився, щоб не допустити їхнього вбивства. Його донька підтвердила його розповідь в окремому інтерв’ю.
6 березня російські військові в селі Ворзель, приблизно за 50 кілометрів на північний захід від Києва, кинули димову шашку у підвал, після чого застрелили жінку та 14-річну дитину, коли вони вийшли з підвалу, де вони були в укритті. Інформацію Human Rights Watch надав чоловік, який перебував з нею в одному підвалі, коли вона померла від ран через два дні, і чув розповіді про інцидент від інших. За його словами, дитина померла одразу.
Жінка розповіла Human Rights Watch, що російський військовий неодноразово ґвалтував її у школі на Харківщині, де вона та її сім’я перебували 13 березня. Вона розповіла, що він бив її та ножем порізав обличчя, шию та волосся. Наступного дня жінка втекла до Харкова, де змогла отримати медичну допомогу та інші послуги. Human Rights Watch переглянула дві світлини, на яких видно її травми на обличчі.
Багато з опитаних цивільних громадян описували, як російські війська вивозили їжу, дрова, одяг та інші предмети, такі як бензопили, сокири та бензин.
Усі сторони збройного конфлікту в Україні зобов’язані дотримуватися міжнародного гуманітарного права або законів війни, зокрема Женевських конвенцій 1949 року, Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій та міжнародного звичаєвого права. Збройні сили, які мають ефективний контроль над територією, підпадають під дію міжнародного права окупації. Також застосовується міжнародне право прав людини, яке застосовується завжди.
Закони війни забороняють навмисне вбивство, зґвалтування та інше сексуальне насильство, катування та нелюдське поводження з полоненими комбатантами та цивільними особами, які перебувають під вартою. Також заборонені грабежі. Кожен, хто наказує чи навмисно вчиняє такі дії, чи сприяє їм, несе відповідальність за воєнні злочини. Командувачі силами, які знали або мали підстави знати про такі злочини, але не намагалися їх зупинити чи покарати винних, несуть кримінальну відповідальність за військові злочини в рамках відповідальності командування.
“Росія має міжнародно-правове зобов’язання неупереджено розслідувати ймовірні військові злочини її солдатів”, – сказав Вільямсон. “Командири повинні визнати, що невжиття заходів проти вбивства та зґвалтування може призвести до того, що вони будуть персонально відповідальні за воєнні злочини як питання командування”.
Історії злочинів російських військових
13 березня російський військовий побив і неодноразово зґвалтував Ольгу [її справжнє ім’я], 31-річну жінку в Малому Рогані, селі Харківської області, яке на той час контролювали російські війська.
Російські солдати увійшли в село 25 лютого, розповіла Ольга. Того дня близько 40 жителів села, переважно жінки та дівчата, перебували в підвалі місцевої школи. Вона була там зі своєю 5-річною донькою, матір’ю, 13-річною сестрою та 24-річним братом.
Близько опівночі 13 березня російський солдат силоміць увійшов до школи, Ольга розповіла: “Він розбив скляні вікна на вході до школи та вибив двері”. Двері відчинив охоронець.
Солдат, який мав при собі автомат і пістолет, зайшов у підвал і наказав усім вишикуватися. Жінка стояла в черзі, тримаючи дочку, яка спала. Він сказав їй віддати йому дівчину, але вона відмовилася. Він сказав її братові вийти вперед і наказав решті групи стати на коліна, або, за його словами, він розстріляє всіх у підвалі.
Солдат наказав її братові йти за ним, щоб допомогти знайти їжу. Вони пішли і повернулися через годину-дві. Солдат сів на підлогу.
“Люди почали питати, чи можна піти в туалет, і він дозволив їм по двоє і по троє”, – розповіла Ольга. Після цього люди почали влаштовуватися на ніч. Солдат підійшов до її родини і сказав їй йти за ним.
Солдат відвів її до класу на другому поверсі, де наставив на неї пістолет і сказав роздягнутися. Вона сказала: “Він сказав мені зробити йому [оральний секс]. Весь час він тримав пістолет біля моєї скроні або вставляв його мені в обличчя. Двічі він вистрілив у стелю і сказав, що це для того, щоб дати мені більше “мотивації”. Він зґвалтував її, а потім сказав їй сісти на стілець.
Вона сказала, що їй дуже холодно в неопалюваній школі, і запитала, чи можна одягнутися, але солдат сказав їй, що їй слід одягати тільки верх, а не штани чи білизну. “Поки я одягалася, солдат сказав мені, що він росіянин, що його звати [ім’я не розкривається] і що йому 20 років. Він сказав, що я нагадував йому дівчину, з якою він ходив до школи”.
Солдат сказав їй піти в підвал і взяти речі, щоб вона залишилася з ним у класі. Вона відмовилася. “Я знала, що моя дочка заплаче, якщо побачить мене”, — сказала вона. Солдат дістав ніж і сказав їй зробити так, як він сказав, якщо вона хоче знову побачити свою дитину. Солдат знову зґвалтував її, приставив ніж до горла й порізав шкіру на шиї. Він також порізав їй щоку ножем і відрізав трохи волосся. Він вдарив її книгою по обличчю і кілька разів давав ляпаса. На фотографіях, якими вона поділилася з Human Rights Watch, датованих 19 і 20 березня, видно порізи та синці на її шиї та обличчі.
Близько 7 ранку 14 березня солдат сказав їй знайти йому пачку сигарет. Вони разом спустилися вниз. Вона попросила охоронця дати солдату кілька сигарет. Після того як солдат отримав сигарети, він пішов.
Того дня вона з родиною пішки пішла до Харкова, де волонтери надали їй базову медичну допомогу. Вони переїхали в бомбосховище. “Мені пощастило, що я жива”, — сказала вона. Жінка повідомила, що з нею та її матір’ю зв’язуються органи ради Малого Рогану, і що влада готує кримінальну справу, яку планує подати до прокуратури України.
Human Rights Watch отримала ще три заяви про сексуальне насильство з боку російських військових в інших селах Чернігівської області та в Маріуполі на півдні, але не змогла перевірити їх незалежно.
27 лютого російські війська схопили шістьох чоловіків у селі Старий Биків Чернігівської області та розстріляли їх. Тетяна з Нового Бикова, який стоїть навпроти Старого Биків, що знаходиться через річку Супій, розмовляла з родичами чотирьох убитих чоловіків. Вона розповіла Human Rights Watch, що 27 лютого був підірваний міст між Новим Биківом і Старим Биківом, а російські війська обстріляли обидва села. Тоді до Старого Биків увійшла колона російської бронетехніки.
“Більшість людей через обстріли ховалися у своїх підвалах, а солдати ходили від дверей до дверей”, – розповіла Тетяна зі Старого Бикова. З дому бійці забрали шістьох чоловіків:
Вони взяли шістьох чоловіків із трьох різних сімей. Одна мати забрала (і розстріляла) обох своїх синів. Ще один молодий хлопець був років за 20, його звали Богдан, я добре знаю його матір, вона мені розповіла, що солдати сказали їй чекати біля її будинку, поки вони взяли її сина… щоб допитати. Те саме сказали іншим родинам. Натомість вони відвели цих шести чоловіків, відвели їх у дальній кінець села й розстріляли.
Вікторія, мати Богдана, яка давала інтерв’ю окремо, розповіла Human Rights Watch, що сталося 27 лютого:
Забрали мого сина Богдана (29 років) і шурина Сашу (повне ім’я Олександр, 39 років). Ми були в підвалі [через обстріл], тому не бачили. Вони вийшли покурити. Тоді підбіг наш сусід і сказав, що бачив, як вони забрали Богдана, Сашку та ще кількох хлопців.
Вікторія вибігла на вулицю, щоб розпитати російських солдатів на блокпосту, що сталося. “Вони сказали нам не хвилюватися, що [солдати] їх трохи налякають, а потім відпустять”, – сказала вона. “Ми відійшли приблизно на 50 метрів… і почули постріли. Це було близько 18:20”
Вікторія розповіла, що наступного дня вони з сестрою вийшли на луг і побачили тіла, які лежали біля будівлі:
Троє були з одного боку будівлі, але не мій син і шурин. Ми обійшли на той бік і побачили [Богдана, Сашу і ще одного]. Вони там лежали. Були постріли в їхні голови. Їхні руки були зв’язані за спиною. Я подивилася на тіло сина, його кишені були порожні, у нього не було ні телефону, ні ключів, ні документів.
Вікторія на блокпосту попросила дозволу забрати тіла, але ті відмовили. Сильні обстріли тривали й у наступні дні.
7 березня, розповіла Вікторія, вони знову попросили у бійців дозволу забрати тіла: “На блокпосту сказали йти на кладовище, привезуть тіла… Всі [усі сусіди] прийшли, як і домовлялися. 75 осіб… Ми поховали всіх в один день, в окремих могилах”.
Вікторія розповіла, що в той день поховали інших чотирьох чоловіків: 40-річного Володимира, 40-річного Олександра та двох братів – 31-річного Ігоря та 33-річного Олега.
Тетяна розповіла, що солдати також забрали всю деревину мешканців села, не залишивши їм нічого для приготування їжі та опалення.
4 березня в Бучі, за 30 кілометрів на північний захід від Києва, російські війська стратили чоловіка і погрожували стратити ще чотирьох, повідомила вчителька, яка була свідком вбивства. Вона розповіла, що почула стрілянину близько 7 ранку і бачила три російські бронетехніки та чотири вантажівки “Камаз”, які їхали по її вулиці. Вона ховалася в підвалі зі своїми двома собаками, коли почула, як розбилося скло, а потім розбили її вхідні двері. Голоси ззовні сказали [російською]: “Виходьте прямо зараз, а то ми кинемо гранату”.
Вона закричала, що в погребі одна, і вийшла з піднятими руками.
“На вулиці були троє чоловіків, двоє [російських] солдатів і командир”, — сказала вона. “Вони взяли мій телефон і перевірили його, а потім сказали мені отримати мої [посвідчення] документи і піти з ними”. Ідучи з солдатами по вулиці, вона побачила, що вони також збирають її сусідів і наказують їм йти. Вона сказала:
Нас відвезли туди, де раніше був офіс “АгроБутпостач”. Поруч з будинком є автостоянка та невеликий сквер. На тій площі зібрали людей, переважно жінок, але серед нас було й кілька чоловіків, старше 50 років. Там було близько 30 військових, і командир мав відзнаку [десантника] [на вбранні]. Він говорив із акцентом із західної чи центральної західної Росії… Я сама народилася в Росії, тому знаюся в таких речах. Всі солдати були худими і виглядали погано.
Вона розповіла, що бійці вивели на площу близько 40 людей, у всіх зібрали телефони, перевірили документи, запитали, хто в територіальній обороні чи в ЗСУ:
Дві жінки попросили піти в туалет. Одна з них була вагітна. Я попросилася піти з ними. Солдат показав нам дорогу до туалету, який був навколо будівлі, здається, зараз там був їхній штаб. Будівля була довгою. Уздовж стіни з іншого боку ми побачили велику калюжу крові.
Вона сказала, що в дуже холодну погоду вони чекали на площі годинами:
В один момент привели одного молодого чоловіка, потім ще чотирьох. Солдати наказали їм [зняти] чоботи та куртки. Вони змусили їх стати на коліна на узбіччі дороги. Одному вистрілили в потилицю. Він упав. Жінки кричали. Інші четверо чоловіків просто стояли на колінах. Командир сказав решті людей на площі: “Не хвилюйтеся. Ви всі нормальні – а це бруд. Ми тут, щоб очистити вас від бруду”.
Вона розповіла, що ще через кілька годин солдати відвели людей додому. Інші четверо чоловіків залишалися на колінах, коли вона пішла.
Вона розповіла, що коли 9 березня їй вдалося виїхати з міста, тіло хлопця все ще лежало там, де його застрелили.
40-річний Дмитро розповів Human Rights Watch, що він та його родина втекли з міста Буча, яке було обстріляно 7 березня. За його словами, вони не знали жодних безпечних шляхів евакуації, тому йшли пішки, закутавшись у білі простирадла й махаючи білими простирадлами у повітрі.
Опинившись у Ворзелі, вони влаштувалися на дві ночі в підвалі двоповерхового будинку з групою місцевих жителів. Дмитро розповів, що з ними в підвалі була жінка, яка мала поранення грудей і ніг. Інші люди в підвалі розповіли йому, що вона була застрелена напередодні, коли російські солдати увірвалися в той самий підвал і кинули всередину димову шашку. Кілька людей панікували і вибігли на вулицю, де російські солдати обстріляли їх. Жінку було поранено, а люди в підвалі розповіли йому, що її 14-річна дитина отримала постріли в голову і була тоді ж убита. Дмитро розповів, що жінка померла наступного дня, 8 березня. Він разом із кількома місцевими жителями поховав її біля бомбосховища.
4 березня російські війська погрожували стратити чоловіка та його сина в Забуччі, селі за містом Ірпінь, на північний захід від Києва. Житель села розповів, що 4 березня російські війська увійшли в село, де він разом із 10 людьми, зокрема сім’єю з Ірпеня, увійшли в підвал свого будинку. В окремому інтерв’ю його дочка підтвердила його розповідь. Він сказав, що 13 солдатів увійшли до його будинку, щоб обшукати його:
Бійці запитали про мого сина, 34 роки, який перебував у територіальній обороні. Він вийшов їм назустріч. Вони запитали, хто в будинку, а потім обшукали будинок і перевернули його догори дном… На задньому дворі знайшли мою мисливську рушницю і пляшку бензину.
Командир, який віддавав наказ іншим, сказав: “Відведіть їх [мену та мого сина] до дерева надворі та розстріляйте”. Вони вивели нас на вулицю. Один із солдатів заперечив. Вони забрали нас назад і наказали моєму синові роздягнутися догола, бо вони сказали, що хочуть шукати націоналістичні татуювання. До будинків на нашій вулиці ходили й інші солдати, зокрема в будинок судді – вона пішла і замкнула будинок – і депутата місцевої ради.
Вони розбили вікно в будинку судді, щоб увійти. Ми бачили, як вони виносили сумки та мішки з речами з дому судді. Після цього вони поїхали… Я забрав сім’ю та всіх, хто був у підвалі, і ми втекли на двох машинах. Моя дружина разом із сином і мамою, 80 років, зараз проживають у доньки в Ходосівці (на південний захід від Києва).
- Нагадаємо, колишня прокурорка ООН Карла дель Понте, яка в 1990-х займалася розслідуванням воєнних злочинів в Руанді та Югославії, закликала Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видати ордер на арешт Путіна.
bykvu.com
