Поки влада зволікає з виконанням ключових норм цього документу та не приймає закон про мови нацменшин, проросійські сили не зволікають. Вони, прикриваючись захистом прав російськомовних, воюють з українською аби догодити Путіну, який вже давно мріє знищити нашу мову та довести, що ми «одін народ». Які наслідки ймовірного визнання мовного закону неконституційним та як не допустити його скасування? Про це у новому блозі Миколи Княжицького на Еспресо
Наступний тиждень знову буде непростим. Наступного тижня Конституційний суд починає розглядати подання 51 депутата з Опозиційного блоку, а нині – «Опозиційної платформи – за життя», про забезпечення функціонування української мови як державної. На думку цих депутатів закон обмежує права російськомовних громадян України. Що, звичайно, є абсурдом. Тому що закон не стосується мов національних меншин. Він говорить про захист державної мови. Закони про захист державної мови є в більшості країн, які себе поважають. Починаючи від Росії, яка поважає лише себе, і завершуючи Польщею чи Францією, які поважають і себе, і інших. Ми, звісно, брали ці, європейські, закони за приклад для себе, коли розробляли Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Чи обмежує наш закон національні меншини? Жодним чином. По-перше, він не регулює їхні мови. А по-друге – прямо стверджує, що уряд у шестимісячний термін (а вже минуло більше, ніж рік) має подати законопроект, який би захищав мови національних меншин. Отже, кожен, хто дбав би про захист національних меншин, мав би долучитися до такої роботи. Але ні. Під прапором боротьби за права національних меншин насправді воюють з українською мовою.
Це не нова боротьба. Ми знаємо про Емський указ, про Валуєвський указ, про Розстріляне відродження, про те, що робилось у Радянському Союзі для того, щоб українська мова ніколи не запанувала на території України. Очевидно, для росіян дуже важливо було нас русифікувати. Ну, хоча б для того, щоб стверджувати (так, як каже сучасний їхній правитель Путін), що «ми адін народ». А отже і мови ніякої немає, культури ніякої немає… Так, якесь там «нарєчіє».
Очевидно, що без якісного закону, без якісного об’єднання українців, які поважають себе, свою мову і свою культуру, ми ніколи не побудуємо сильну державу. Українська мова об’єднує, а не роз’єднує. Наш закон об’єднав усе суспільство. Тому будь-які соціологічні дослідження скажуть вам, що більшість українців закон підтримує. Навіть якщо ці українці не дуже добре знають українську мову. Саме для таких закон передбачає програму з підтримки української мови, курси навчання, усі ті заохочення вивчення мови, які зараз не виконує уряд Володимира Зеленського, не лише цей, а і минулий.
Тепер Конституційний суд. Ці депутати з опоблоку хочуть скасувати закон. Уявляю собі цю картину, якщо суддя скасує закон, бо він якимось чином принижує російськомовних громадян. Дай їм Бог здоров’я, цим російськомовним громадянам, але очевидно, що україномовні громадяни України, будь-якого походження, будь-яких національностей, пишаються своєю мовою, люблять її, хочуть, щоб цей закон існував і працював.
Вірю в те, що Конституційний суд ухвалить справедливе рішення. Перші дебати триватимуть аж два дні – 7 та 9 липня. Раніше, як правило, відкриті дебати в Конституційному суді тривали день, максимум півтора. А тут цілих два дні ми будемо говорити про мову. Ніби вже ця дискусія всім вже набридла, ніби вже всі розуміють, що українська в Україні має панувати, розвиватися, а мови національних меншин будуть захищати. Але ні, не всі. Країна-агресор, її лідер Володимир Путін досі мріють про те, щоб закон скасували, мріють про те, щоб «нікакого украінского язика ваабще не било, патаму што ми адін народ».
А ми будемо в Конституційному суді доводити протилежне. Приходьте нас підтримувати, дивіться трансляції по телевізору… Пильнуйте. Бо якщо ми, українці, не будемо пильнувати нашої мови, то жоден інший народ її не захистить. І нас теж.
