Defense Express вирішив підбити підсумки складного та буремного 2020, в якому попри все вітчизняний оборонно-промисловий комплекс відзначився справжніми перемогами, які значно посилили обороноздатність нашої країни.
Мінстратегпром
Те, про що говорили з 2014 року нарешті здійснилось у 2020. Країна, для якої питання обороноздатності стало болісним синонімом права на існування, отримало міністерство, яке буде опікуватись оборонно-промисловим комплексом.
На перший погляд, це виключно адміністративно-управлінське рішення. Але для України це дійсно є стратегічне досягнення. За прикладами, чому це саме так, далеко ходити не треба.
Перший — Туреччина у 1985 створила Presidency of Defence Industries. Результат, як говорять, «на табло»: країна, яка закуповувала основну масу всього озброєння тепер сама стала активним експортером та просто «вичавлює» конкурентів з цілих сегментів ринку та країн.
Другий — Азербайджан, який у 2005 році створив аналогічне міністерство. І в умовах, коли на території самої країни не було жодного з радянських оборонних гігантів, у Баку пішли шляхом закупівлі іноземних зразків та створення власного ОПК на основі локалізації виробництва. Що це дало — добре показала операція у Нагірному Карабасі.
Щодо України, то в умовах, коли Збройні Сили стоять на порозі життєво необхідного оновлення озброєння та військової техніки, саме Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості виступить організатором цієї масштабної задачі.
Мінстратегпром має сформувати всю державну політику оборонного замовлення та створення нових зразків зброї. Для цього міністерство має визначити ключові напрями розбудови ОПК та виходити з реальних потреб і можливостей Міноборони.
Тому проблема, коли зброярі, Міноборони та Мінекономрозвитку час від часу банально не чули один одного, сподіваємось, вже у минулому.
Нептун
Розробка, яка є справжньою довгою рукою армії — ракетний комплекс «Нептун» був прийнятий на озброєння 23 серпня 2020 року. Завдяки ДККБ «Луч» Україна у стислі терміни отримала нову зброю, а контакт на перший комплекс був підписаний 30 грудня. І вже у 2021 році РК-360МЦ «Нептун» встане на захист півдня України.
На це знадобилось лише шість років, що у порівнянні з іншими крилатими ракетами, які створювались десятиліттями, є безперечним досягненням. Зокрема для створення протикорабельного комплексу Х-35 у СРСР, а згодом і РФ, пішло 20 років — з 1983 по 2003 рік.
Якщо ж взяти новіші розробки, то у Південної Кореї з її оборонними бюджетом та відношенням до власної армїі, розробка SSM-700K Haeseong зайняла 13 років від початку розробки до серійних зразків.
А Туреччина у 2009 році почала розробляти протикорабельну ракету Atmaca, проте перші серійні зразки надійдуть до армії у 2021 році.
Саме тому «Нептун» можливо сміливо визначити, як одну з найголовніших перемог українського ОПК, можливо навіть не тільки 2020 року, а значно ширшого періоду.
Контракт на Ан-178
Ще одним надприємним «подарунком» на новорічні свята став контракт на виробництво Ан-178 для потреб Збройних Сил України. Для «Антонова» це перше замовлення на нові літаки з боку Міноборони України за весь час.
«Антонов» завжди займався тим, що створював унікальні літаки для збройних сил, які значно розширювали можливості військових у питанні мобільності та оперативності. Не виключенням стане і Ан-178, який по суті є багатофункціональною платформою.
Цей літак можливо використовувати не тільки для транспортування, а і для створення протичовнового літака та літака управління та розвідки. Врешті решт, зараз взагалі змінюється уявлення про бойову авіацію та її можливості.
Наприклад, у США експериментують з перетворенням військово-транспортних літаків C-130J Super Hercules та C-17 Globemaster III у носіїв високоточної зброї, яка буде скидатись, як звичайний вантаж.
Або в Airbus одним з елементів майбутньої компоненти комплексу перспективної авіації Future Combat Air System буде військово-транспортний літак, задача якого — доставка у район операції БПЛА та керування ними.
Тому, особливо враховуючи очікуване створення аерокосмічного холдингу, який має об’єднати «Антонов» та низку провідних підприємств ОПК України, цей контракт може стати справжнім поштовхом для цієї високотехнологічної галузі.
Прорив у військово-технічному співробітництві
Роками Україна лише експортувала озброєння, для країни навіть предметом особливої гордості було потрапляння у перші рядки світових експортерів.
Проте у реальності, протягом десятиліть продавалось те, що за командою з гори прямо на складах та арсеналах отримувало позначку «надлишкове майно». Для розуміння порядку цифр, то за 10 років до агресії РФ було розпродано, орієнтовно, понад 800 танків та 700 одиниць БМП та БТР, понад 400 вертольотів та літаків, майже 5 тисяч одиниць військового транспорту, 28,5 тисяч одиниць ракетно-артилерійського озброєння.
А продаж нових зразків, виготовлення яких завантажує підприємства, створює нові робочі місця, дозволяє отримувати досвід та компетенцію, був лише приємним виключенням, на кшталт Т-80УД чи «Оплотів», або продукції ДККБ «Луч».
Лише 2014 рік докорінно змінив цю ситуацію, коли Україна сама почала шукати зброю «на сьогодні». Проте одразу зустрілась із «глибокою занепокоєністю» та мовчазним ембарго на продаж летальної зброї.
Крок за кроком це ембарго було подолане, а 2020 рік продемонстрував вже ситуацію, коли іноземні країни готові не тільки продавати зброю України, а і передати деякі технології та локалізувати виробництво.
Мова йде про пропозиції Великобританії стосовно ракетних катерів. Туреччини, щодо корветів, які вже готовий будувати на своїх потужностях миколаївський «Океан». До того ж сама Анкара запропонувала побудувати в Україні завод для випуску Bayraktar TB2.
Навіть щодо Dana-M2, закупівля якої стала предметом найзапекліших диспутів у суспільстві, то її виробник — чеська Excalibur Army, готова до розгортання локалізованого виробництва в Україні.
Звісно, питання імпорту озброєння в Україні завжди зіштовхується зі шквалом критики. Мовляв, все можемо зробити самі. Проте чомусь навіть Кремль, з його підтримкою ілюзії «великодержавності», до 2014 року активно скуповував зброю по всьому світу. І мова йде не тільки про відомі вертолітоносці Mistral, а і про ізраїльські БПЛА Searcher, які у РФ почали збирати та перейменували на «Форпост».
Також у «хлібно-нафтовий» для Росії кінець початок 2010-х років у Кремлі почали говорити про закупівлю в Італії бронетехніки, зокрема, колісної БМП Freccia. А весь процес переозброєння армії РФ був тісно пов’язаний з імпортом західних комплектуючих.
Саме тому санкції Заходу і застопорили цей процес. Наприклад щодо танку «Армата», яких до 2015 року обіцяли «наклепати» 2300 штук, зараз говорять про завершення розробки у 2022 році.
І якщо самостійно заганяти себе у ситуацію, коли все робити треба самостійно, то у реальності це призведе лише до копіювання КНДР, а не ОПК цивілізованого світу. Бо неможливо охопити все, особливо коли мова йде про створення сучасної зброї.
Навіть США, чомусь оголошує конкурс на постачання колісних САУ, в якому беруть участь чотири іноземні компанії з вже готовими рішеннями та лише одна американська компанія з прототипом.
Саме тому в Україні є виключний шанс ефективно інтегруватися у сучасний світ відкритого ринку озброєння, стати учасником численних міжнародних проектів, постачати свої унікальні напрацювання та опановувати нові напрями не з «нуля», а через локалізацію виробництва.
