Кирило Тимошенко, колишній заступник голови Офісу Президента, з 1 березня працює радником міністра оборони України Рустема Умєрова.
Цю інформацію виданню NV офіційно підтвердили в Міністерстві оборони.
Колишній заступник Андрія Єрмака, як розповіли NV три незалежні джерела, уже кілька тижнів працює з міністром. «Він регулярно приходить до міністерства, фактично вже працює у відомстві, має наради з Умєровим, має там кабінет і заводить у відомство свою команду», — зазначив один з урядових співрозмовників.
У пресслужбі МО на відповідний запит NV повідомили, що Тимошенко з 1 березня 2024 року обіймає посаду штатного радника міністра оборони, — на підставі відповідного наказу про його призначення.
«Основний напрямок діяльності Кирила Тимошенка — медіа та комунікації, координація інформаційної політики в Міністерстві оборони та підпорядкованих Міноборони структурах, а також побудова єдиного інформаційного порядку денного в Силах оборони України на час дії воєнного стану», — додали у пресслужбі Міноборони.
Нагадуємо, під час роботи в Офісі Президента Кирило Тимошенко був куратором найамбітнішого довоєнного проєкту Зеленського — програми «Велике будівництво». У січні 2023 року Тимошенко звільнився з ОП.
Своїх не кидаєм. Послами нікуди не відправляєм.
Думаю, всі пам’ятають такого чарівного діяча ОП Кирила Тимошенка. Того самого, чиє ім‘я чомусь вигулькувало в різних новинах поруч із скандалами про гуманітарку, єдиний телемарафон. А ще він катався на американському гуманітарному авто.
Однак у нього все більш ніж гарно.
Він влаштувався в Мінборони.
У пресслужбі МО на відповідний запит NV повідомили, що Тимошенко з 1 березня 2024 року обіймає посаду штатного радника міністра оборони, — на підставі відповідного наказу про його призначення.
«Основний напрямок діяльності Кирила Тимошенка — медіа та комунікації, координація інформаційної політики в Міністерстві оборони та підпорядкованих Міноборони структурах, а також побудова єдиного інформаційного порядку денного в Силах оборони України на час дії воєнного стану», — додали у пресслужбі МО.
Це означає, що у прес-офіцерів Сил оборони буде свій єдиний телемарафон? Сердечно, я їм щиро співчуваю.
Ви ще обов’язково побачите портрет цього побєдітєля войни на виборчому біг-борді в зеленій кофті. Команда війни і коней на переправі не міняють)
Є теми, в яких важко бути політкоректною.
Так, ми з колегами були на самому кордоні, там де можливі танкові наступи з росіі, де постійні дрг і обстріли. Ми дивилися, наскільки Україна захистилася за ці два роки.
Ні, в нас досі немає ні власної «лінії суровікіна», ні лінії Сирського. Хоча є установка її копати, що добре. Правда — не ясно чим.
В нас нема бетонних споруд по більшості напрямків, а саме вони є фундаментальними і такими, що гарантовано врятують життя.
В нас навіть не завжди є споруди з деревом та скобами.
А це означає що без цього окопи обсипаються від води і снігу. Вже не кажучи про артобстріл. І про «накати» з відповідною гідроізоляцією і водовідведеннями, щоб не по коліна в багнюці .
…І в нас є військові, які копають ці окопи, як вони самі кажуть, «практично ложками», тобто лопатами. Хоча їх робота — воювати, а не шукати дерево, скоби, плівку і техніку. Вірніше просити: в волонтерів, благодійників чи громад.
Ми тому декілька місяців тому ініціювали створення ТСК щодо фортифікацій: аби розібратися — а скільки ми як держава виділили на свій захист і захист своїх військових? Скільки замінували і як окопалися? Чи дають ці укріплення стримати ворога бодай на кордоні і бодай на добу чи дві, допоки підмога не прибуде?
Петро Порошенко купив 15 землерийних машин і готовий їх передати для побудови укріплень. А ми готові ініціювати конкретні рішення.
Якщо чесно, то якісні фортифікації — питання виживання і держави, і армії. Їх побудова мала б стати певною національною ідеєю: від рівня малих громад до національного рівня, включно з бізнесом і тд.
Тому пишу про це часто… Бо, бляха, надто дорогою може бути ціна ігнорування цієї теми.
ТСК досі блокується… Але ми поборемося.
PS. Щойно побачила, що Кирил Тимошенко, який в Офісі Президента відповідав за скандальне Велике будівництво, став офіційним радником міністра оборони Умєрова, і нібито з питань фортифікацій. «Будівничі» в нас не міняються.
Точно не та тема, де варто практикувати «великий розпил» і синдикат зі «своїх компанії». Історія вдруге може не пробачити.
ПРО КАДРОВУ ПОЛІТИКУ
Дивлячись на п’ять років кадрової політики зелених, остаточно дійшов висновку про те, що там підбирають або найтупіших і професійно непридатних, або так чи інакше, бізнесом чи родичами, пов’язаними з росією. Куди не копни, скрізь – одне й те саме. Більше того, є ще одне цікаве спостереження. Наприклад, тільки розкрилася вся глибина невігластва міністра чи діяча, масштабом відповідного міністру, і здається, що гірше бути не може, але тут трапляється якась рідкісна ротація і на його місці виявляється ще більш нікчемне чи відверто шкідливе тіло.
При цьому не раз доводилося спілкуватися з людьми, які отримують ось таких керівників і вони просто шоковані тим, що чують від «боса» на нарадах. Те, що він несе, вказує на те, що пацієнт не тільки не з цього будинку чи не з цієї вулиці, а навіть не з цього міста. Коли він сам несе єресь, публіка намагається заховати очі, щоб не заржать або просто не показати свій стан розгубленості від цих одкровень, ну а коли «бос» ставить питання і йому починають доповідати і він чи вона, явно нічого не розуміють зі сказаного, вимагають висловлюватись простіше, без усіх цих розумностей. І незабаром самі дають простоті волю, переходячи на мати.
Ось таке шобло заполонило начальницькі кабінети і чим «свіжіший» такий пацієнт, тим більша гарантія того, що це особливий спецвідлов серед тих, хто не пройшов кастинг на фільм «тупий, ще тупіший» через власну, природну тупість. На публіку таке виплескується не часто, якщо посада не передбачає особливої публічності бачиш іноді проривається у вигляді якогось дикого селфі, де міністр по-турецьки сидить на міністерському столі або щосьь подібне, але коли посада зобов’язує виступати з публічними заявами, то тут все проявляється зі своєю пролетарською ненавистю.
У цьому плані, міністр закордонних справ може вважатися еталоном марності. Про результати його роботи говорити марно хоча б тому, що жодної роботи він не генерує. Цілком можливо, що йому з самого початку пояснили, що він вважатиметься міністром, але фактичного функціоналу у нього буде набагато менше, ніж у туалетного йоржика і він з цим погодився на самому початку.
І справді, обов’язки міністра пішли до Єрмака та його «помічників», у складі двох батальйонів, загальною чисельністю понад 1000 осіб. І ось про його зовнішню політику вже можна і поміркувати, оскільки він справді постійно щось там копошиться, у цьому плані, то з послами зустрічається, то кудись літає на переговори, а то – призначає послів замість міністра. І його діяльність має стійкий негативний результат.
До речі, про послів.
Як відомо, посли проходять за відомством МЗС і по ідеї, міністр повинен мати більший досвід, більший авторитет та вагу на міжнародній арені.
І ось у зв’язку з цим наполегливо рекомендуємо послухати останній виступ посла Ізраїлю в ООН з трибуни цієї організації. Там він говорить про Ізраїль, Україну та саму ООН. Просто послухайте, що він говорить і уявіть, що з цієї трибуни виступає Кулеба…
Уявили? Не вийшло? Ось і в мене теж. Адже в нас ще ціла ВР зелені, для якої, на аутсорсингу пишуть проекти законів, вчорашні випускники юридичних ВНЗ. Отака у нас кадрова політика імені товариша Єрмака. Інший не буде, доки зелень залишається при владі. Точніше, інша може й буде, але ще гірша.
