На своє 30-річчя Україна отримала щедрий подарунок від Міжнародного валютного фонду: 2,7 млрд доларів в рамках розподілу спеціальних прав запозичення для підтримки світової економіки через коронавірус. Це не ексклюзивна пропозиція: разом з нами гроші отримали і всі країни світу, що є членами МВФ.
В ейфорії свят про цей елемент “забулося”, тоді як влада просто відрапортувала про нібито успіх своїх дій. Однак це не зовсім той транш, якого чекали. Вже другий раз Україна отримує від МВФ гроші не обумовлені виконанням будь-яких умов. Напередодні візиту Зеленського до Вашингтону саме час згадати про зобов’язання України перед Фондом.
Про що йдеться?
⁃ МВФ на постійній основі підкреслює, що наріжним каменем подальшої співпраці є забезпечення незалежності Національного банку України. Натомість впродовж року відбувалося зовсім інше. Спочатку звільнення Голови Національного банку із заявою щодо політичного тиску, а вже через рік — гучне звільнення керівників ключових департаментів НБУ, від яких залежать прийняття рішень, що мають безпосередній вплив на фінансовий ринок, і теж із публічною комунікацією щодо відходу регулятора від стандартів роботи. Загалом за рік правління нинішнього Голови Національного банку з його структури звільнилось вже близько сотні висококваліфікованих спеціалістів.
⁃ Ще одним питанням, яке вже перетворюється більше на лакмусовий папірець навіть не банківської системи, а функціонування системи правосуддя є доведення кейсу Приватбанку до завершення. І в цьому контексті Україні не багато є чим похвалитися. За останні два роки реального просування в цій справі немає. А є гучні перформанси із затриманнями та звинуваченнями менеджерів банку, в той час як акціонери та фактичні власники залишаються недоторканими. Даремно думати, що цього не помічають партнери.
— Антикорупційна політика продовжує буксувати, якщо не відкатуватись. Більшість системних питань так і залишаються не вирішеними. І про важливість антикорупційних заходів говорить не лише Фонд. Згадаймо 5 пріоритетів, що їх оголосив Ентоні Блінкен на Конференції з питань реформ в Україні, що відбулась напочатку липня у Литві.
Сьогодні виникає побоювання: чи не стає Україна таким собі двієчником, який не виконує своїх зобов’язань і домашніх завдань та знаходить купу пояснень, щоб їх не робити взагалі. Вічно сподіватися на крупний виграш (як це сталося цього разу) не вийде. Натомість складається враження, що українська влада з моменту проголошення Крісталіною Георгієвою ініціативи МВФ про додаткову емісію СПЗ тягнула час в очікуванні безумовних грошових ресурсів імітуючи діяльність з виконання умов програми stand-by.
Перебуваючи у Вашингтоні, Зеленський очевидно бачитиметься з Георгієвою. Під час цієї зустрічі варто пам’ятати, що співпраця з МВФ — це не стільки про гроші, скільки про реформи, своєрідний “знак якості” від Заходу стосовно успішності реформ, що країна на правильному шляху. Поки що це не зовсім так. Тому не дивно, що, незважаючи на заявлену місію Фонду у вересні, перспективи прогресу у відносинах з МВФ залишаються туманними. Тим більше, що в Україні розпочинається бюджетний процес, і до його закінчення як правило рішення фінансового характеру МВФ не приймаються. А далі — “зима”, і хочеться вірити, що не у відносинах з МВФ.
