Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денисова заявила, що у списках на обмін ув’язненими із Росією перебувають понад 100 українців
Про це повідомляє BBC.
За словами Денисової, у списках, які передали російському омбудсмену Тетяні Москалькові перебувають ще понад 100 громадян України.
«В тих списках, які я передала пані Москальковій та тим органам, які займаються питаннями звільнення, було 150 наших громадян. Зараз була перша група з 35 осіб, яких вже повернули на Батьківщину. Ми продовжуємо далі працювати над тим, щоб повернути всіх», — сказала Денисова.
Вона зазначила, що у цьому списку перебувають кримські татари, які також є громадянами України.
«Ми не можемо розділяти так, ніби це — українці, а це — кримські татари. Всі вони — громадяни України і вони всі у списку. Ми про всіх піклуємося», — сказала Денисова.
P.S.
«ВЛАДА ЇХНЯ, КРАЇНА НАША» (с). Отак відвернешся на яких 2 тижденьочки всього (маю я, врешті-решт, конституційне право на відпочинок?), вертаєшся, а тут, гульк, — як в улюбленому анекдоті Івана Малковича, «озираюсь, а стодоли нема» (с): замість парламенту — «скажений принтер», небезпечних для Росії свідків відпускають на штири вітри, міжнародна репутація країни летить під три чорти, «міністр освіти» пише в фб пост з 10-ма граматичними помилками (орудний, блін! орудний відмінок, це 5-й клас, навіть обкладинку підручника пам’ятаю!))), обраного киянами мера вже замірились міняти «по лічному распоряженію» Главпуфика, і нарешті, Шустер, головний символ нашого довоєнного «10-ліття нагноєння», повертається на екрани, щоб продовжити з того місця, де його перебили, — загальне враження таке, наче всіх бісів з бісенятами випускають разом, бо спішать-хапаються встигнути, доки півень не запіяв!..)))
(Ордалії-абсурдалії, виганяння злих духів через випробування — вогнем, водою, мідними трубами: над «мідними трубами» можна поставити червоне кружальце: «ми зараз тут». )
Попри все, моє завдання в цьому чортоплясі незмінне — нагадувати, що ми все ще належимо до старих культурних націй (навіть якщо конкретний Вася чи Наташа про це нічого не знає!): поки в громаді є люди, які це пам’ятають (хай навіть у межах статпохибки — а в нас їх далеко більше!), шанси цілої такої громади витримати випробування завжди будуть розмірно високими.
Як казала моя Дарина — «це наша війна, і ми її ще не програли» (с).
