Ціна за цирк — життя або У чому полягає системна помилка дій влади?

Винесемо за дужки питання підготовки до війни.

Що не так зараз?

Україна досі так і не перейшла у формат воєнної економіки.

Як він має виглядати спрощено?

Після хаосу перших тижнів Великої Війни, коли всі займалися всім, ключові повноваження у сфері воєнної економіки мали бути сконцентровані в економічному блоці: Міністерство економіки або, якщо хочете, Міністерство стратегічних галузей промисловості (хоча, для чого воно було створено і чим займається — досі ніхто зрозуміти не може, навіть після походу по бомбосховищах).

Під головуванням Президента/Премʼєр-Міністра мають відбуватися постійні розширені засідання Уряду з єдиним пунктом порядку денного: що потрібно ЗСУ спершу для оборони, далі для наступу і перемоги.

Генштаб доповідає, що виходячи з нинішньої динаміки і стратегічних планів, нам потрібно: 1000 танків, 300 літаків, 500 гелікоптерів, 500 гармат, 2000 ракет великої і середньої дальності, 100 000 кулеметів, 2 000 000 автоматів, 50 000 автомобілів різних типів, 10 000 снарядів і мін різного калібру/добу, 10 000 дронів/місяць і тд.

Далі Уряд визначає, виробництво чого ми можемо розгорнути на території України чи сусідніх держав за технологічної допомоги країн-учасників коаліції, а що доведеться просити безпосередньо у союзників через складність технологічного процесу, наприклад літаки чи сучасні ударно-розвідувальні БПЛА дальнього радіусу дії.

Пріоритет — максимальне власне виробництво. Це — незалежність у плануванні операцій, зайнятість населення, збереження і розвиток виробничих циклів як під час війни, так і після.

Урядом затверджуються відповідні державні програми: танко-, ракето-, БПЛА-, автобудування і тд., виділяється відповідне довгострокове фінансування.

Залучається також приватний бізнес, якому державою гарантується, що у разі приватних інвестицій в будівництво заводів, держава стабільно буде закуповувати у них продукцію впродовж наступних 5-10 років і після війни допоможе її експортувати з лейблом «battle tested” чи перепрофілювати для інших потреб.

Виходячи з прогнозів Міністерства фінансів, влада знаходить додаткові джерела фінансування: кредити, зовнішня допомога і тд.

Час смузі і шоу завершується, вся нація включається у війну заради перемоги.

Хто не пішов на війну і не втік — йде на заводи, які працюють 24/7.

На корупцію часу і можливості немає, бо зарплата видається харчовими пайками, а одяг шиють з мішків для продуктів армії (ну, ок, можна не настільки радикально, але красти — гріх у будь-якому випадку).

Зробивши це в 2022 — в 2023 можна було би вже перемогти, бо в кожного російського солдата прилетів би іменний дрон-камікадзе, міна, керований снаряд чи ракета, випущені на українських заводах.

Більше того, після війни автомобілі, вантажівки, автономні дрони з успіхом би адаптувалися для комерційного використання. Фактично, збудовані під час війни галузі генерували би значний прибуток для повоєнного життя країни.

І ось тоді, на фінальній стадії, за півкроку до Москви, можна було би виходити з ініціативою обʼєднання міністерств інфраструктури і регіональної політики в супер-міністерство побудови нової України, яке би одразу презентувало ошелешеній українській громадськості і всьому світу продуманий і деталізований план перетворення України в центр Східної Європи, форпост Заходу, Захід для Сходу і тд. Знову ж таки, розробка цього плану і його імплементація неможлива без глибинної реформи всіх державних інститутів.

Фундаментом цієї реформи має стати Відповідальність: перед країною і за власні дії.

Це все ще не пізно робити і зараз.

Якщо хотіти, звісно.

А можна і далі призначати хз кого, тихо потім звільняти, імітувати важку працю на телемарафонах всіх ґатунків.

Лишень, війна реальна.

Там ціна за цирк — життя.