Цікаві питання і відповіді Купера: Що сталося з українською програмою балістичних ракет?

Оригінал: https://xxtomcooperxx.substack.com/…/ukraine-war-q-and…

Усім привіт! [Опубліковано 16 червня близько 14:00 за Києвом]

Для початку — коротко про новини…

Черговий удар українських ЗРК по позиціях 31-шої зенітно-ракетної бригади ВКС рф в окупованому Криму вразив іще один зенітно-ракетний комплекс С-300 — цього разу в районі Бельбека. Згоріли радіолокаційна станція 92Н6Е, тягач БАЗ-6303 та пускова установка 51П6.

У Вовчанську вчора росіяни посилили свої позиції, ввівши туди групу «аїда» (чеченці), а потім здійснили локальну контратаку з району школи №2 та дитсадка №6; її було відбито артилерією та дронами.

Такого типу російські атаки відбувалися майже по всій лінії фронту, але майже всі їх відбили. На жаль, за чотирма винятками:

a) схоже, що росіяни захопили більшу частину Новоолександрівки (північна частина Авдіївсько-Покровського напрямку). Насправді, російські солдати просуваються далі на північ і захід, навколо цього села і вздовж залізничного насипу на південь від нього;

б) велика механізована атака з трьох боків на Новоселівку Першу (центральна частина Авдіївсько-Покровського напрямку): до села не дійшла, але це станеться найближчими днями;

в) масовані піхотні атаки на Карлівку (південна частина Авдіївсько-Покровського напрямку);

г) росіянам вдалося закріпитися в Георгіївці (на захід від Марʼїнки), тобто ЗСУ не змогли вчасно відбити свої позиції в цьому селі.

.

Тепер повертаюся до відповідей на ваші запитання…

1.) Як інтерпретувати/розуміти найновіші умови припинення вогню від путіна, в яких він вимагає віддати Донеччину, Луганщину, Запорізьку та Херсонську області, а також відмовитися від вступу України в НАТО тощо?

З одного боку, це звичайний для росіян метод ведення переговорів: вимагати максимум, а потім подивитися, що вийде. Деякі на це ведуться (гарний приклад — Ердоган, який «домовлявся» з путіним щодо Ідлібу в березні 2020 року), зараз усе менше мудрих, які розуміють, що ні про які остаточні умови не йдеться.

Та з іншого боку це означає, що путін і далі плекає ілюзії. Оскільки його війська здатні контролювати близько 95% Луганської області, але досі не контролюють понад 60% Донецької, а тим більше всієї Запорізької та Херсонської областей (адже він втратив північну половину Херсонщини майже одразу після її приєднання до рф у 2022 році).

…що ж, ось вони: плани пудінга на цю війну. Загарбати повністю чотири українські області.

Суть у тому, що він знає: Україна ніколи не погодиться на такі умови. Але знає також, що на Заході достатньо зомбованих ідіотів, які серйозно розглянуть його «пропозицію». Іншими словами, він намагається розпалити розбіжності між Україною та її західними союзниками напередодні майбутньої зустрічі НАТО і «мирної конференції» у Швейцарії.

Підсумок: як завжди, раджу ігнорувати.

.

2.) Що сталося з українською програмою балістичних ракет?

Гарне питання!

За іронією долі, майже все, що я «знаю» (тобто майже нічого, тому так і наголошую на цьому питанні), ґрунтується на почутому від контактів в рф.

За їхніми словами, Україна розпочала проект з реінжинірингу ракет «Іскандер-М» (вони ж 9М723 або 9М723К1) іще у 2014 році. Та все закінчилося нічим: схоже, проект скасували через брак коштів, крім того, були тоді інші пріоритети. Натомість українці зосередилися на «всього лиш» капітальному ремонті близько 500 ракет 9М79 «Точка-У», успадкованих від СРСР у 1991 році, та/або створенні нових транспортерів/переносників/пускових установок (ПУ) для них. Так зʼявився комплекс «Грім-2/Сапсан», який росіяни називають «Гром-2» і який українці демонстрували публіці у 2018 році й навіть пропонували для експорту. У 2022 і 2023 роках міністерство оборони рф кілька разів повідомляло, що балістичні ракети «Грім-2» були збиті засобами протиповітряної оборони російських збройних сил.

Але мушу визнати, що мені так і не вдалося зʼясувати з якоюсь долею впевненості, чи справді росіяни мають на увазі, що «Грім-2» є українським варіантом «Іскандер-М», чи — як пояснює Вікіпедія ( https://en.wikipedia.org/wiki/Hrim-2 ) — модифікованими (і навіть збільшеними в розмірах) 9М79?

Можу лише сказати, що так, 19-та ракетна бригада ЗСУ вистрелила багато ракет 9М79, із приблизно таких установок, як на фото — і то лише в перші місяці війни (особливо на підтримку військ, що обороняли Чернігів).

(ФОТО) Пускова установка балістичної ракети «Грім-2/Сапсан», яку демонстрували в Києві у 2018 році.

Відтоді про українські балістичні ракети ніхто не згадує: у найкращому разі можна почути, що українці запускають зенітні керовані ракети з системи С-200 («SA-5 Gammon» за класифікацією НАТО) по балістичній траєкторії… або як американці непокояться, що росіяни зберуть достатньо уламків американських MGM-140 ATACMS, щоб на їх основі розробити власний аналог…

Цікаво, що нікому й на думку не спадає: в українців також є знання та навички, інструменти й обладнання, щоб самим розробити аналог ATACMS — а ще в них дуже висока мотивація це зробити.

Ну, напевно, справді виглядає так, наче українці уявлення не мають, як створювати балістичні ракети — навіть якщо вони дуже активно зайняті розробкою крилатих ракет. Передусім тому, що «швидким гуглінням» ви радше знайдете повідомлення про те, що крилату ракету Х-55 (попередниця Х-555, яку росіяни зараз регулярно застосовують проти України) розробило Державне конструкторське бюро «Південне» у Дніпрі, а виробляв Харківський авіазавод, якому міні-турбореактивні двигуни поставляла «Мотор січ» (Запоріжжя) ще у 70-х–80-х роках (наскільки мені відомо, «Мотор січ» виробляла й експортувала турбореактивні двигуни в росію аж до початку 2014 року) — ніж про розроблені в Україні балістичні ракети.

Я собі думаю так: питання не в тому, чи вони можуть, а в тому, чи вони — українці — мають час і гроші, щоб бабратися ще й з балістичними ракетами у ваговій категорії близько 1000–3000 кг (тобто з дальністю польоту в 300+ км). Наскільки я знаю, ще в совєтські часи великі заводи, такі як «Південмаш», виготовляли мотори для міжконтинентальних балістичних ракет Р-36 («SS-18 Satan» за класифікацією НАТО), а «Південне» працювало над тактичною балістичною ракетою з дальністю польоту в 280(+) км ще у 2008 році (її назвали «Борисфен», чи як там?)… Звісно, з того часу мало що відбувалося, тому не дивно, що торік керівника українських ракетних програм звільнили й замінили ( https://defence-blog.com/ukraine-makes-changes-to-arms…/ ). Але я наче пригадую, що вже навесні, і точно влітку й восени 2023 року одна із київських «балакучих голів» казала, що ракету (чи дві… чи три?) такого класу тоді застосували проти Росії…

Загалом, враховуючи все зазначене — а також, що ще важливіше, загальну мовчанку на цю тему та скупі повідомлення такого типу у медіа ( https://spacenews.com/ukrainian-launch-startup-promin…/ ), — ну, я б сказав: «Ніколи не кажіть ніколи». Найімовірніше, це був «лише початок». І цей початок дуже затягнувся через брак грошей, брак бачення, типову системну некомпетентність у політиці та інші подібні чинники. Але не через брак спроможності.

Щонайменше слід мати на увазі таке поєднання обставин: дедалі більше українців розуміють, що вони не можуть розраховувати на тривалу і надійну підтримку Заходу; і, ну, з такими «друзями» та «союзниками», як в України, коли країна має справу з російською війною на винищення, у неї немає іншого вибору, крім розробляти такі штуки, як балістичні ракети — і розвідувальні супутники також. А потім виробляти їх серійно — якщо це необхідно, то таємно, в підземних цехах, у повній секретності і без повідомлення про це «союзникам». Інакше кажучи, я думаю, що пройшло менше року від реформи українського ракетного сектору, а це просто замало часу. Однак я майже певен, що ми ще побачимо значно більше у цій сфері у найближчі місяці та роки.

.

3.) Невже немає якогось способу захистити авіабази від дронів-розвідників?

І так, і ні. У теорії, звісно, є… і не один — таких способів «сотні». Буквально. Але…

a) Україна величезна — неможливо закрити весь її повітряний простір від буквально десятків розвідувальних БПЛА з відповідною дальністю польоту, які щодня запускають росіяни;

b) чи, може, можливо, але якщо й так, то наразі в України немає такої спроможності. У неї немає навіть достатньо систем ППО, щоб належно захистити найважливіші міські центри, енергетичний сектор і промислові потужності.

А головне, як показав найновіший раунд арабо-ізраїльських воєн, навіть таку маленьку територію, як в Ізраїлю, не можна захистити зі «стовідсотковою надійністю» — навіть попри розгортання особливо щільної, інтегрованої, багатошарової мережі найрізноманітніших і найбільш передових систем ППО, а також підтримку Заходу і допомогу багатьох сусідів.

Основна причина в тому, що через саму природу війни дослідження та розробка нових методів ведення бойових дій ніколи не припиняється: «інша сторона» постійно шукає нових рішень, і — якщо їй тільки дати достатньо часу та можливостей — майже напевно їх знайде. В Україні ця «інша сторона» отримала не лише достатньо часу та можливостей, а й удосталь грошей, власної та іноземної експертизи, а також значно більше простору суто через величезний розмір цієї країни.

Це «база».

Що ж до цієї війни, то від лютого 2024 року вона розвивалася приблизно так. Обидві сторони почали розгортати широкий спектр безпілотних літальних апаратів. І обидві сторони протистоять їм за допомогою засобів електронної боротьби – і великих систем, що встановлюються на бронетранспортерах/вантажівках, і «портативних», наприклад «антидронових рушниць», – важких кулеметів, розміщених на авто, і ПЗРК. І то так активно, що ЗСУ, збивши тисячі російських дронів, за два роки війни витратили свої та натівські запаси ПЗРК. Чому так? Зараз росіяни шукають «шпарини» в українській інтегрованій системі протиповітряної оборони та проникають у них своїми дронами середньої і малої дальності, дотягуючись до таких місць, як Дніпро чи Полтава, – у 100 км за лінією фронту. І доводять, що здатні робити це знову і знову. Дрони невеликі, але таки піднімаються на висоту понад 2000 метрів, де вони захищені від ПЗРК та більшості важких кулеметів і легкої зенітної артилерії. Інколи радіоелектронна боротьба ефективна проти «зали», іноді ні; коли ні – росіяни врубають режим «знищення» і вибивають усе, що «побачили», «іскандерами-М». А українська ППО не є ні достатньо чисельною, ні достатньо ефективною, щоб перехопити усе, що летить. Результати ударів болючі…

Уже кілька місяців Повітряні сили України намагаються протистояти «лазутнику» «залі», використовуючи навчальні літаки Як-52, озброєні кулеметами. Вони патрулюють такі райони, як околиці міста Дніпра, і збивають усе, що побачать. Але просто неможливо збити все.

(Фото) Навчально-тренувальний літак Як-52 ПС ЗСУ в кадрі російського БПЛА «зала» під час перехоплення останнього кілька тижнів тому…

Але не сумнівайтеся, росія має точнісінько таку саму проблему. Інакше як могло так статися, що українські БПЛА розміром як легкі спортивні літаки залітають на 700+ кілометрів углиб росії та наносять там удари по визначеним цілям? Не могла ж Україна «обсісти» десятками ударних дронів такі авіабази, як таганрог чи морозовськ?

Впевнений, що НАТО теж матиме величезні проблеми з ударом подібного масштабу – як Ізраїль у квітні.

Зауважте, що у найближчій перспективі «миттєвого» рішення – немає. Як мінімум, і я впевнений у цьому на 100%, навіть на 1000% – жодне «чудо-рішення» не працює надійно весь час. Бо вся технологія БПЛА відносно нова. Бо переважна більшість армій світу ігнорували «ці іграшки» (і то свідомо) десятиліттями – принаймні з часів війни у В’єтнамі, причини були дуже серйозні: «дрони недостатньо круті, це не дорогущі реактивні винищувачі за мільярд доларів». Бо славетний «оборонний сектор» підмовляв армії та схиляв їх витрачати мільярди на велику, складну і важку зброю, а не на «іграшки». Доходило до того, що Пентагон – це лише для прикладу, будьте певні, що такі органи, як бундесверівський департамент закупівель, нічим не кращі – лише два роки тому докладав максимум зусиль, щоб скоротити, якщо не знищити, будь-які подібні проєкти…

Тому розробка засобів протидії відстає. Коли-небудь у майбутньому такі концепції, як «рої дронів, керовані штучним інтелектом», самотужки подолають та «з’їдять» будь-яку «залу» або щось подібне. Але зараз такі рішення недоступні, тож українцям доводиться обходитися тим, що вони мають під рукою.

.

І на завершення (сьогодні; я якнайшвидше повернусь до інших ваших запитань) хочу окремо подякувати Джеффу за те, що він привернув мою увагу до такої деталі. Розглядаючи місто Вовчанськ у Google Street View, можна побачити ось такі кадри старої покинутої авіабази поблизу міста:

Ця база була побудована як мінімум під час Другої світової війни (можливо, навіть раніше: не забувайте, що історія військової авіації в Україні дуже довга і сягає часів Першої світової війни). У другій половині 1950-х років Вовчанська авіабаза була переведена у статус навчальної та передана ДОСААФ – добровільному товариству сприяння армії, авіації та флоту. У колишньому радянському союзі це був свого роду воєнізований аероклуб. По суті, він залучав молодих людей до льотної та/або військової діяльності, а якщо вони проявляли достатню зацікавленість – то й до служби в армії. Особливо у радянських військово-повітряних силах, особливо в 1970-х роках; пам’ятаємо, що через масштабне скорочення за часів Хрущова радянської регулярної армії військово-повітряним силам критично не вистачало пілотів і наземного персоналу.

Менше з тим… у другій половині 1950-х років ДОСААФ перебрало на себе управління цією базою і створило тут навчальний центр, оснащений літаками Аеро Л-29, Ан-2, Лі-2 та Як-18.

Не дивно, що у цій онлайн-галереї ми бачимо (у переважній більшості) навчально-тренувальні літаки Аеро Л-29 «Дельфін» (срібні літаки з оперенням Т-подібної форми). Їх виготовляли у Чехословаччині у 1960-х – на початку 1970-х років та використовували як навчально-тренувальні машини в усіх військово-повітряних силах країн Варшавського договору та у радянському союзі.

Також можна побачити декілька поламаних літаків Ан-2 (біплани). Їх використовували практично для всього: для навчання, підготовки десантників, навіть у сільському господарстві. А ще, здається, мені трапилися на очі один чи два вертольоти Мі-2 – їх теж використовували у навчальних цілях.

До війни сюди можна було потрапити з місцевим екскурсоводом, ось його сторінка:

.

Переклад: Роксолана Машкова, Катерина Соболева, Антоніна Ящук

Редакція: Антоніна Ящук