П’ятий Путін буде Путіним компромісу і збереження особистості, Путіним домовленостей на зовнішній арені та цементування влади всередині країни. І це дуже небезпечно для України
Після висунення Володимира Путіна на посаду президента Росії важко розраховувати на коментарі, які пов’язані з визначенням майбутнього політичного курсу цієї країни. Спостерігачі — та що там спостерігачі, звичайні жителі Російської Федерації — прекрасно розуміють, що ніяких виборів не буде, що мова йде про звичайну процедуру продовження повноважень глави держави на наступний термін.
Таким чином, очікувати якихось серйозних змін в російській політиці не варто. Був Путін — буде Путін. Які зміни?
Тим часом, така простота аналізу не враховує політичної біографії Путіна. 17 років його правління зовсім не статичні. Вони змінювали країну, але міняли і самого Путіна. І насправді Путін — це не якийсь один політик. Існує, щонайменше, п’ять Путіних — і п’ятий якраз з’являється зараз, на наших очах.
Перший Путін — це Путін періоду 1999-2003 років. Цей Путін сприймається як наступник Бориса Єльцина, він оточений єльцинськими соратниками, обмежений в прийнятті політичних рішень і дуже обережний. Якщо хтось і стає жертвою його дій — то це не результат його особистої волі, а кланового консенсусу.
Цей Путін зникає навіть не за своїм бажанням, а тому, що клановий консенсус вибухає «справою ЮКОСа» та арештом олігарха Михайла Ходорковського. Багато провідних гравців минулих років — серед них прем’єр-міністр Михайло Касьянов і глава адміністрації президента Олександр Волошин — ідуть зі сцени.
З’являється другий Путін, Путін 2003-2008 років. Це куди більш рішучий правитель, біля трону якого з’являється все більше власних, а не чужих соратників і висуванців. У цього Путіна куди більше сили і можливостей, режим починає набувати форми безальтернативності і авторитаризму, остаточно зникає конкуренція і дискусія.
При цьому Путін залишається шанованим учасником всіх серйозних міжнародних форматів, партнером Заходу. Але у 2008 році Путіну доводиться відмовитися від посади президента — формально через неможливість змінити Конституцію — і передати посаду першому віце-прем’єру Дмитру Медведєву.
З’являється третій Путін, Путін 2008-2012 років. Медведєв сприймається багатьма як надія на «відлигу», на поступову відмову від авторитаризму, на демократизацію та модернізацію Росії. Путін — поки що прем’єр-міністр — ніяк не заважає такому сприйняттю реальності, хоча і зберігає в своїх руках важелі управління.
І все ж впевненості в тому, що він повернеться в крісло президента, немає до моменту горезвісної «рокіровки».
І тільки після обміну посадами між Путіним і Медведєвим починає проявлятися четвертий Путін — Путін періоду кримської анексії і нападу на Україну, сварки із Заходом, остаточного «загвинчування гайок» у самій Росії.
З авторитарного режим починає перетворюватися на тоталітарний. Але і цей Путін відживає своє. Яким буде п’ятий?
Для того, щоб відповісти на це питання, потрібно зрозуміти цілі перших чотирьох. Перший Путін вчився владі — йому це було непросто, він ніколи не був в публічній політиці, а на високих посадах з’явився тільки за пару років до свого піднесення.
Другий Путін затверджувався при владі, використовуючи елітні протиріччя і ті можливості, які дало йому розуміння посади.
Третій Путін був зайнятий збереженням влади і можливостей в двозначній ситуації «наступництва».
Четвертий Путін — це Путін реваншу, Путін доказу того, що ніякої альтернативи йому немає і бути не може. Але це доказ дався йому важкою ціною — і на зовнішній арені, і в самій Росії.
П’ятому Путіну потрібно буде врятувати четвертого, його владу, вплив і гроші.
Тому п’ятий Путін буде Путіним компромісу і збереження особистості, Путіним домовленостей на зовнішній арені та цементування влади всередині країни.
Перші ескізи цього Путіна ми побачили в реакції на Олімпіаду, від участі в якій Росія усунута. Те, що Путін виступив за участь російських спортсменів під нейтральним прапором — це підхід не четвертого, а п’ятого Путіна.
Четвертий Путін бойкотував би Олімпіаду, на це розраховували і заточені під реваншистський курс ЗМІ. Але відбулося інше — і ця зміна тональності буде відчуватися не тільки в підходах до Олімпіади, а й в підходах до української кризи, Сирії, КНДР.
Для України — як це не парадоксально прозвучить — п’ятий Путін набагато небезпечніше четвертого. З таким Путіним Заходу буде домовитися набагато простіше, ніж з попереднім. Тим більше, що прихильників такої домовленості і в західному істеблішменті чимало.
Але не варто думати, що п’ятий Путін раптом стане доброзичливцем України. Ні, він буде намагатися домовитися про нас без нас, намагатися повернути свій вплив в нашій країні за допомогою дипломатичних пасток, агентів впливу, диверсій і пропаганди. І це більш небезпечно, ніж відкрита війна.
Четвертий Путін змусив Україну побачити, що Росія не брат, а ворог і консолідуватися в боротьбі з цим ворогом. П’ятий Путін зробить все можливе для руйнування цієї консолідації.
