У 2012 році Роман Шрайк, редактор сайту «Дурдом», написав про владу Януковича: «Не варто ставитися до цієї влади як до чогось законного і правового. Право в них лише одне – право сили. Жодною законністю тут не пахне. І причина підкорятися насильству цієї влади теж лише одна – страх. Бо влада ця окупаційна. А ті, хто співпрацює з нею, не хто інші, як поліцаї».
Минуло сім років, і ми знову в окупації. Але тепер ми окуповані не силою, а дурістю. Якесь всенародне затьмарення зійшло на Україну і поглинуло її розум.
Якщо в епоху Януковича я написав у відомому віршику: «До влади прийшли бандюки й брехуни, Наперсточники й свинопаси», – то зараз актуальними залишилися лише два означення: брехуни й свинопаси.
У нас не було майбутнього з президентом Януковичем. Правда, у нього теж не було майбутнього.
Ситуація мало змінилася й зараз. Яке майбутнє у нас може бути з Зеленським? Список ідіотизмів і порушень закону його «молодою» командою вже зашкалює навіть у порівнянні з тим, як діяла банда Януковича.
А вчора наспіла свіжа новина, яка викликала небувалу радість у російських політиків. Політолог Алєксєй Чєснаков повідомив, що не все так просто було з підписанням тієї горопашної «формули»: «Украинская сторона в лице Леонида Кучмы на заседании контактной группы в Минске сегодня опять пыталась заблокировать подписание «формулы Штайнмайера» (далі – ФШ). Однако в конце концов… была вынуждена согласовать и зафиксировать в официальном документе ФШ».
Що саме викликало застереження Кучми? І які аргументи російської сторони вплинули на його рішення?
Алєксєй Пушков оцінив цей успіх імперської дипломатії дуже промовисто: «Все условия, которые выдвинула Москва для ее (ФШ) проведения, согласованы. Наш серьезный успех. Встреча, первая с 2016 г., может привести к заметному сдвигу в отношениях с Европой».
Тобто умови були таки російські. Вони також цілковито задовольняють діячів ЛДНР, бо й вони радісно благословили цей акт ганебної злуки. Тішиться також партія Медведчука.
Чудова компанія зібралася.
Але яким чином можна реалізувати ФШ? Так, як вона прописана – це доволі туманна і невиразна петиція, де нема жодного слова про виведення окупаційних військ. І можна не сумніватися, що Росія не збирається їх виводити, адже «їх там нема». Ні слова не мовиться про амністію чи навпаки про покарання для злочинців. Нема там нічого і про контроль над кордоном і хто саме його буде контролювати – Україна чи місцева влада.
Про Крим теж не згадано, ані про контрибуцію за руйнування Донбасу, за вивезення заводів у Росію, за тисячі смертей…
Там зазначено, що закон набирає силу в день голосування на місцевих виборах. Але яким чином відбудуться ці вибори? Під наглядом продажної і нашпигованої російською агентурою ОБСЄ, яка підтвердить, що російських військ там нема?
І ще: хто матиме право брати участь у виборах? На окупованому Донбасі заселилося багато росіян і кавказців, які захопили чужі будинки, авта, землі. І всі ці гарні люди вже встигли прописатися. Себто – це громадяни ЛДНР, а автоматично українці. Вони теж підуть на вибори? Не обов’язково при цьому, щоб вони ховали під плащами цівки автоматів. Уже їхній промовистий вигляд підкаже місцевим, як треба правильно голосувати.
Запевнення в тому, що вибори повинні відбутися згідно з Конституцією України і за українськими законами, абсолютно нездійсненне, доки там перебувають російські війська. За присутності цих військ будь-яка політична пропаганда й агітація засобами преси й телебачення неможливі.
Але є ще одна перепона – тамтешня влада окупованих територій. Якось про неї всі забули, цитуючи лише запевнення, що вибори не будуть відбуватися під цівками автоматів. Але та влада на місцях, яка в значній кількості складається, знову ж таки, з російських «заробітчан», нікуди під час виборної агітації і самих виборів не дінеться. І це вона буде формувати комісії та дільниці.
У ЛДНР панує жорстока цензура і каральні органи. Яким чином усе це зникне?
Повернення окупованих теренів Донбасу – це катастрофа для України, а перш за все катастрофа для всіх її спроб стати членом НАТО і європейської спільноти. Бо ті два десятки депутатів, які увіллються у Верховну Раду з приєднаних ЛДНР, будуть з успіхом блокувати невигідні для Росії закони. А інших депутатів тамтешнє населення не вибере. Як не вибрало навіть те, яке проживає на вільних теренах. Вони бачили війну, бачили звірства росіян, але голосували знову ж таки за них, за своїх убивць.
Донбас, геть увесь, не лише ЛДНР – це ракова пухлина, якої краще навіки позбутися. Так вважав ще у 1993-му Олесь Гончар: «Бо метастази задушать всю Україну! Що дає Донбас нашій духовності, нашій культурі? Ковбасний регіон і ковбасна психологія! Єдину українську школу – й ту зацькували… Ні, хай нас буде менше на кілька мільйонів, але це буде нація. Ми здатні будемо відродитись, увійти в європейську цивілізовану сім`ю… А так ніколи ладу не буде. Буде розбій і вічний шантаж».
Він мав рацію, бо ці люди, за окремими винятками, ніколи не будуть українцями. Вони будуть нас постійно тягнути в совок, в рускій язик, в «дєдиваєвалі», в колорадські лєнточки і піонерські загони.
Уже зараз окремі донбаські переселенці, що опинилися у Львові чи Польщі, поводяться як нахабні завойовники, спілкуються принципово російською з обов’язковими матами. На зауваження вибухають агресією, працюючи в службі сервісу, переходити на українську відмовляються, гордо заявляючи, що вони з Новоросії.
Після успішної імплементації ФШ донбаські бандити, що збагатилися на грабунках, попруть в Галичину скуповувати нерухомість зі ще більшим розмахом.
Боже, бережи Україну від зеленої нечисті, від наших божевільних і від приєднаного Донбасу.
P.S.
Mason Lemberg :
1. Про формулу Йухла (більш відому як формула Штайнмайєра)
Чи є ця формула катастрофою для України? — Ні, катастрофою є зрадники в поєднанні з іншими факторами.
Так цю владу, яка підписала цю формулу можна і треба називати зрадниками.
Чому?
2. Чому поведінка влади є поведінкою зрадників, а не дилетантів?
Чим вона відрізняється від поведінки дилетантів?
А тим що дилетанти можуть не знати що робити, але реагують на загрози.
Коли пристайка питають за гарантії для військових, для жителів, а він несе хйню — він зрадник
3. Бо ні пристайко, ні зеленський не залишили своїх дружин і дочок в сірій зоні для згвалтування моторолам.
Зеленський не залишив би сина в чистому полі без кунгів мосійчучки, щоб його там заібашили при першому ж обстрілі
Але залишити 15 тис Золоте в сірій зоні і чужих синів — ок.
4. Тому вони не тільки дилетанти, вони ще й зрадники, вони свідомо наражають чужих людей на небезпеку
При цьому є ще 3 моменти, які підтверджують зраду:
1)Станиця Луганська, де подібний «експеремент» провалився, що показало навіть 1+1
2) немає ситуаціі для таких одностороніх дій.
5.
3)навіть хуйло було згодне на те, щоб на лініі розмежування були військові ОБСЄ чи ООН
Ми хотіли по всій території і на кордоні, а хуйло було згодне тільки на лінію розмежування
Зараз зрадники відводять військо навіть без цього. 15 тис Золоте залишається без будь-якого захисту
6. Тому не з дилетантами у владі ми маємо справу, а зі зрадниками, які свідомо наражають на небезпеку тисячі людей
Причому я не знаю як здача цих населених пунктів може вплинути на військову тактику і стратегію.
7. Тому мене вчора і покоробило від твітів Порошенка, бо цими твітами він намагався позиціонувати зрадників як дилетантів.
Чувакам, які плюють на безпеку тисяч людей, в тому числі солдат х*уй ложили на твої підказки, Петро і на твою руку допомоги.
Не треба тобі іх відмазувати.
8. Але зрадники, на жаль, не тільки у владі.
Вчорашнє шоу у шустера, основна мета якого було сформувати думку «може це й ху*йня, але в ній винуватий Порошенко» має теж всі ознаки організованоі здачі державних інтересів.
Шустер відволікав увагу від основного, переводячи агресію на П.
9. І учасники вчорашнього щоу були співучасниками інфоррмаційноі операції зі здачі територій.
В моїй голові не поміщається логічна модель поведінки учасника шоу, який позиціонує себе як воєвака, але його не хвилює доля військових в чистому полі, доля жителів територій, а тількиП.
10. Тобто, факт залмшається таким: влада і кишенькова опозиція свідомо здають українські території і наражають на небезпеку тисячі людей, в тому числі військових, на яких їм плювати.
Де гарантія, що вони не здадуть вас?
— Чому ти не хочеш дати новій владі шанс досягнути миру, хіба він не потрібний країні? Чому ти не віриш президентові, що жодної зради він не дозволить? — питають порядні, але наївні люди.
Перш ніж я відповім по суті, хочу постулювати дві речі:
— війна закінчується тоді, коли одна зі сторін безумовно перемагає і вважає, що цілей своїх досягла, або обидві приходять до висновку, що подальші спроби досягнути повної вікторії неперспективні і продовжувати зусилля не вигідно.
— якщо на переговорах одна із сторін наполягає на попередній умові (як у нашому випадку РФ на фіксації формули Штайнмайєра), то умова ця вигідна їй і менш сприятлива для другої.
Ну, а тепер по суті.
1. Росія війну в Україні не виграла і поставлених цілей (повернення України в свою орбіту впливу чи навіть повне поглинання) не досягла. Причина не військова (в 2014 Путін міг виграти війну відносно легко), а міжнародні санкції, котрі серйозно знекровили російську економіку, знизили рівень життя населення і підтримку влади.
2. При цьому, РФ не прийшла до висновку про необхідність обов’язково досягти миру через те, що санкційний тиск став нестерпним. Бо якщо прийшла б, то змогла досягти цього елементарно навіть без усяких переговорів — просто відкликавши своїх «відпускників», військову техніку і амуніцію, припинивши підтримувати матеріально окупований анклав. І тоді моментально були б відмінені санкції.
3. Те, що Путін цього не робить, говорить лише і винятково, що сьогодні він намагається досягнути поставлених цілей не військовим способом, а дипломатичним. Байки про «збереження обличчя» самодержця вигадуються нами і західними партнерами лише для самообману.
4. Найліпший доказ цього — сама формула Штайнмайєра, котра містить як основу проведення виборів на окупованих територіях до передачі їх під український суверенітет, а відповідної ділянки кордону — під український контроль. Ви не замислювалися, чого б це раптом Путін перетворився на такого запеклого правозахисника і почав перейматися виборчими правами жителів ЛДНР? Абсолютно зрозуміло, що це просто спосіб легітимізувати (ще й за участю міжнародних учасників) повністю підконтрольний і функціонально налаштований режим і в такому незмінному вигляді вживити його в тіло України.
5. «Але ж спостерігати за виборами буде ОБСЄ, вони не визнають їх вільними і такими, що відповідають європейським стандартам» — відповідають мені. І це, мабуть, найдурніший із аргументів. Навіть якщо забути на мить, скільки російських агентів туди інфільтровано, цілком очевидно, що виконувати вони (спостерігачі ОБСЄ) будуть політичну волю своїх урядів. Так от, у нормалізації стосунків із РФ ці уряди дуже зацікавлені, а в збереженні українського авторитету — жодним чином. Відповідно, вони визнають ці вибори такими, що відбулися, практично за будь-яких умов.
Зрештою, я навіть можу з великим ступенем достовірності передбачити основну суть підсумкового документу ОБСЄ: «Попри певні обмеження в діяльності органів центральної влади, деяких партій та спостерігачів, у цілому волевиявлення народу можна вважати вільним». Саме так звучатиме вирок українському суверенітету.
6. Чи обмежиться Путін цим? Вочевидь, ні. Достатньо звернути увагу, як роздухарилися його ЛДНРівські шістки в останні дні. Цілком зрозуміло, що на перемовинах будуть тиснути ще й на федераліцацію (автономізацію). Враховуючи катастрофічну різницю в професійному та інтелектуальному рівнях сторін, цілком можуть і отримати бажане. Але навіть якщо ні, то програму-мінімум Путін уже практично виконав і найближчим часом імплантує в тіло України бомбу з годинниковим механізмом, котра практично гарантує нам громадянську війну.
Поки що це можна зупинити, я сподіваюся. Тому, зустрінемося завтра о 12 на Майдані.
